Дощ над нашим коханням

Маггі та Давид випадково зустрічаються на вокзалі: молоді люди запізнилися на потяг і їм ніде заночувати. На останні п'ять крон Давида вони винаймають на ніч номер в готелі армії спасіння. Після ночі кохання новостворена пара вирішує почати нове спільне життя. Трапляється так, що Маггі вночі підвертає ногу і Давиду довдодиться вламуватися до чужого літнього будиночка. Але невдовзі з'являється власник помешкання — пан Гоканссон. Спочатку він викликає поліцію, але потім вирішує залишити молодят (котрим якраз потрібне житло) у себе. До того ж він підказує Давиду, де той може знайти роботу.

Потроху пара повертається до нормального життя: Давид працює у пана Андерссона, а Маггі облаштовує літній будиночок, що вони за солідну суму зголосилися винаймати у Гоканссона. Давид навіть хоче назавжди викупити у нього помешкання за тисячу крон. Проте Маггі повідомляє несподівану новину: у неї буде дитина. Батько — випадковий чоловік, котрого вона зустріла ще до Давида. Після вагань Давид все ж вирішує одружитися зі своєю супутницею, проте місцевий пастор відмовляється реєструвати їх шлюб через те, що у молодят немає пристойного житла та заробітку. Маггі відправляють до спеціального притулку для вагітних, але дитина народжується мертвою.

Згодом подружжя все ж повертається до спокійного життя. Але з'являються нові невтішні обставини: приходить клерк і повідомляє, що муніципалитет вирішив знести літні помешкання для побудови теплиць і пару виселяють. Через грубощі Давид починає бійку з незваним гостем і таким чином потрапляє до суду. Прокурор переповідає все життя молодої пари, повне неприємних і «недостойних» моментів. Проте якомусь невідомому пану з парасолькою вдається виправдати молодят і їх відпускають. Зрештою вони покидають погрузле в черствості та егоїзмі містечко і вирушають в дорогу.

Після провалу «Кризи» студія Svensk Filmindustri більше не виходила на зв'язок з Інгмаром Бергманом, і молодому режисеру довелося повернутися до роботи в театрі Гельсингборг. Проте невдовзі він все ж отримав нове, досить несподіване, запрошення до кіноіндустрії. Ще під час роботи над «Цькуванням» Бергман зустрічав у товаристві Альфа Шеберґа продюсера Лоренса Мармстедта, і вже тоді він кликав Бергмана до себе на студію[1]

За кілька днів після прем'єри «Кризи» Мармстедт зателефонував режисеру-дебютанту зі словами: «Дорогий Інгмаре. Яка жахлива стрічка! Маєш тепер, мабуть, купу запрошень?» Виявилося, що Мармстедт, вільний продюсер і власник невеликої, але надзвичайно поважної студії «Террафільм», отримав від «Народних кінотеатрів Швеції» замовлення на виробництво двох нових кінофільмів. Одним з них він і запропонував зайнятися Бергману[1].

В основі сюжету лежала п'єса норвежця Оскара Брата «Гарні люди». Першу версію сценарію написав Герберт Ґревеніус — театральний критик, добрий друг Бергмана, котрий фактично відкрив йому дорогу до театру. Однак Мармстедт і Бергман погодились на тому, що сценарій виглядає досить нудно, і за вихідні Інгмар Бергман підготував власну версію. За його ж словами, сценарій «може й не став кращим, але позбавився сірої, буденної тональності»[1].

За три тижні після схвалення сценарію розпочався знімальний процес. Усе виробництво оплачували «Народні кінотеатри Швеції». Акторів запросив сам Мармстедт. Бергман мав чотири тижні аби закінчити зйомки[1].

Мармстедт щодня продивлявся готовий матеріал і нещадно критикував молодого режисера. За час зйомок він жодного разу не похвалив Бергмана. Якось він сказав йому: «Я розмовляв з Гассе Екманом, котрий бачив матеріал, розмовляв і з Чильбумом[2]. Я маю себе убезпечити. Не виключено навіть, що тобі не дадуть довести фільм до кінця. Ти повинен розуміти, що Біргер Мальмстен не Жан Габен, а найголовніше, що ти не Марсель Карне». На протести та виправдання Бергмана він холодно відповідав: «Не розумію цього твого самовдоволення»[1].

Як і поради досвідчених кінематографістів під час роботи над «Кризою», настанова отримана від Мармстедта вплинула на все подальше професійне життя Бергмана: «Продивляючись відзнятий за день матеріал, ви з друзями знаходитесь у стані емоційного хаосу. Вам неодмінно хочеться, щоб усе було добре. Через це в вас сидить природна потреба заплющити очі на невдачі і понад міру оцінювати те, що ви бачите. Ви підтримуєте одне одного. Це зрозуміло, але небезпечно. Спробуй використати психологічний трюк. Стримай запал. Але і не будь критичним. Приведи себе до нейтрального стану. Не залучай почуття до того, що бачиш. Тоді ти побачиш усе»[1].

Стрічка вийшла на екрани у листопаді того ж 1946 року та отримала помірно-позитивні відгуки[1].