Друга Македонська війна

Після перемоги в Другій Пунічній війні 218—201 над Карфагеном Рим активізував свою політику на Балканах і звинуватив Македонію в порушенні договору 205 (встановлення контактів з Карфагеном, напад на союзників Риму і ін.). Римська верхівка вважала, що найуразливішим місцем Східного Середземномор'я є Греція, але підпорядкування її Риму можна досягнути лише в боротьбі з Філіппом. Тому римський сенат почав діяльну підготовку до війни з Македонією. Формальним приводом для початку військових дій послужило звернення Єгипту, Пергама і Родоса по допомогу до Риму, тим більше що агресивні амбіції Македонії були цілком реальними.

Після першої війни з Римом цар Македонії Філіпп П'ятий звернув свою увагу на схід. Разом із Сирійським царством Македонія вступила у війну з Єгиптом з метою заволодіти єгипетськими провінціями: Сирія мала забрати Фінікію з Палестиною і Кіпр, а Македонія — острови на Егейському морі. Але це порушувало тодішню рівновагу серед елліністичного світу, і в обороні Єгипту виступили менші держави, як Родос, Пергамське царство, Візантія й інші. В самій Греції Філіпп знайшов підмогу в Панеллінському союзі, до якого втягнув значну частину грецьких держав. Але Етолійський союз, а також Афіни не хотіли піддатися під провід Македонії та звернулися за допомогою до Рима (200 p.).

Римський сенат радо прийняв цей заклик, уважаючи, що прийшла відповідна хвиля, щоб відомстити Філіппу за те, що він розпочав війну проти Риму, коли той був у дуже скрутному становищі. Але римський народ, перевтомлений недавньою війною з Карфагеном, неохоче поставився до плану нової війни, і треба було тільки великого натиску з боку сенаторів, щоб проголосити війну Філіппові. Рим вимагав від Філіппа, щоб він повернув Пергаму і Родосу все, що він у них захопив.

В кінці 200 р. до н. е. римські війська висадилися в Іллірії. Перші два роки війна між Римом і Македонією йшла із змінним успіхом. Філіппу удалося зберегти в своїх руках Коринф і навіть узяти Аргос, найважливішу фортецю на Пелопонесі. І та і інша сторони впродовж всього цього часу вели, крім того, вперту дипломатичну боротьбу. Широка демагогія римлян, в якій чималу роль грало гасло «свободи» грецьких міст, вже неодноразово використовуваний еллінізмом династами в боротьбі за панування над Грецією, співчуття заможних шарів грецьких полісів римлянам, в яких вони бачили силу, здатну забезпечити в Греції більший «порядок», чим це досі удавалося Македонії, — все це сприяло тому, що римлянам удалося привабити на свою сторону спочатку Етолійський (у 199 р.), а потім і Ахайський (у 198 р.) союзи.

Римське військо переправилося через Адріатичне море й увійшло до ілліріїіської провінції Дасаретії. Філіппові сили були тут такі невеликі, що римляни без перешкоди зайняли країну й перейшли до Етолії. Грецькі міста, налякані їхнім походом, одне за другим почали відступати від Македонії.

Матеріальні запаси Македонії були виснажені, усередині країни росла опозиція проти царя, війна з Римом була непопулярна. Спроби Філіппа V укласти мир з Римом були безуспішні.

У 197 р. молодий римський полководець Тит Квінкцій Фламіній разом із грецькими союзниками повернув на північ, до Фессалії, де стояв Філіпп зі своїми військами. До вирішного бою прийшло під Кіноскефалами у 197 р. Спочатку Філіпп мав перевагу: його фаланги розбили ліве крило римлян. Але пізніше римляни здобули перемогу на правому крилі й оточили македонську армію. Філіпп зазнав дуже важких втрат і мусив миритися.

За умовами укладеного незабаром мирного договору Філіпп втрачав всі захоплені ним території в Малій Азії, Іллірії, Фракії, Егейському морі та Греції, його володіння обмежувалися лише територією власне Македонії. Він повинен був віддати весь флот, сплатити контрибуцію в 1 000 талантів і дати в заручники свого молодшого сина, зобов'язався скоротити армію до 5 тисяч чоловік і не воювати з союзниками Риму. Таким чином, військова міць Македонії і її вплив в Греції були підірвані, хоча, як показали наступні події, ще не зломлені до кінця.

Римляни могли цілком позбавити Філіппа престолу, але не мали сили на те, щоб взяти під свою управу такі великі простори. Вони воліли залишити Македонію незалежною державою, але позбавили її провідного становища, яке вона мала дотепер. З інших земель поробили вільні, але слабосильні держави.

Вже в ході мирних переговорів виявилися гострі суперечності між римлянами і їх союзниками. Рим схильний був диктувати свої умови не лише переможеному Філіппу, але і своїм союзникам, без підтримки яких він навряд чи зміг би розбити македонян. Доля всіх міст, що відняли у Філіппа, вирішувалася римським сенатом і безпосередньо сенатською комісією, направленою до Греції під головуванням Тіта Фламініна. Вимоги союзників враховувалися лише в тій мірі, в якій це було вигідно римлянам.

На Істмійських іграх улітку 196 р. Фламіній урочисто проголосив «свободу» всіх еллінів. Греки прийняли цей розпорядок із незвичайним захопленням — усім здавалося, що знову повертається світла доба вільної Еллади. Але Рим ужив тут тільки свою мудру державну політику, яка містилася у словах «розділяй і пануй» (devide et impera). Греція, поділена на дрібні державки, не була вже грізна для Римської держави.

Насправді ж римляни за власним розсудом встановлювали межі грецьких держав, передаючи одні міста союзу Ахайському, інші — Етолійському, треті, — царям іллірійців і їх сусідів афаманів. Лицемірно оголосивши свободу Коринфу, римляни поставили свій гарнізон в його фортеці Акрокоринфі. Вони залишили також під своєю владою важливі в стратегічному відношенні міста Деметріаду у Фессалії та Халкиду на острові Евбея.

Не створюючи офіційно особливої адміністрації для управління Грецією, Рим за допомогою сенатської комісії і послів втручався в її внутрішнє життя. Так, у Фессалії, де боротьба між аристократією і демосом була настільки запеклою, що народні і судові зібрання постійно супроводилися збройними зіткненнями, Фламінін провів вибори ради і суддів на основі цензового принципу і таким чином укріпив положення аристократії, іншими словами, перебудував Фессалійськую лігу за зразком аристократичного Ахайського союзу.

Поки йшла війна з Філіппом, римляни уклали союз з правителем Спарти Набісом, але як тільки їх положення в Греції дещо окріпло, вони зажадали від інших своїх союзників оголошення війни Набісу, знову-таки під приводом «звільнення» грецьких міст від його «тиранії». В результаті військових дій в 195 р. Набіс вимушений був відмовитися від Аргоса і інших підвладних йому міст на узбережжі Пелопоннеса і від всіх своїх володінь на Криті, обмежившись областю власне Спарти.

В результаті другої Македонської війни римляни захопили в Греції величезні багатства. Тільки під час тріумфу Фламініна демонструвалося 18270 фунтів срібла і 3714 фунтів золота в злитках, 84 тис. срібних тетрадрахм і 14514 золотих «філіппіків», величезна кількість мідних і мармурових статуй, срібних і золотих речей, вивезених з Греції. Нема сумніву, що ще більша кількість цінностей була награбована римською армією. Крім того, грецькі держави в подяку за «свободу» вимушені були відправити до Риму 114 золотих вінків і повернути куплених ними у карфагенян полонених римлян. Ахайському союзу ці дари обійшлися в 100 талантів. Як дозволяє укласти напис з міста Хиретії, римляни захоплювали у переможених не лише рухоме майно, але інколи і земельні володіння і удома, повертаючи їх потім лише за викуп.

Природно, що така «визвольна» діяльність Риму викликала незадоволеність широких верств грецького населення. Проти Риму відкрито виступали етолійці, обділені римлянами при розділі володінь Філіппа. Вельми невпевнено відчували себе проримські угрупування в Беотії. Незадоволеність це особливо яскраво виявилася, коли в ході Сирійської війни на Балканському півострові висадився зі своїм військом цар Антіох III. Тоді багато щойно «звільнених» греків перейшло на бік супротивника своїх «визволителів»

• Edouard Will L'histoire politique du monde hellénistique (Editions du Seuil, 2003 ed.) Tome II, pp. 121-178
• Разин Е. А., История военного искусства, т. 1, М., 1955.
• Шофман А. С., История античной Македонии, ч. 2, Казань, 1963
• Іван КРИП'ЯКЕВИЧ Всесвітня історія: СТАРОДАВНІЙ СВІТ