Дьяков Володимир Валентинович

Народився в м. Красний Кут Саратовської області РРФСР у родині військового льотчика та вчительки. Під час Великої Вітчизняної війни в м. Червоний Кут з Севастополя була евакуйована Качинська авіаційна школа, де проходив службу батько Володимира. Після його звільнення з лав Радянської Армії сім'я переїхала до Черкас — у цьому місті Володимир Дьяков закінчив середню школу.

У листопаді 1963 року він був призваний в армію. В ешелоні дорогою до м. Перм призовники дізналися, що служитимуть у зенітно- ракетних військах.

У 1963—1966 рр. проходив строкову службу в 736-му зенітно-ракетному полку в м. Березники Пермського краю. Отримав звання сержанта.

У 1968 році закінчив Ярославське зенітне ракетне училище військ ППО, в 1979-му — Військову командну академію протиповітряної оборони імені маршала Жукова.

Після училища в званні лейтенанта був розподілений до 8-ї окремої армії ППО, дислокованої в УРСР.

Служив офіцером наведення, начальником відділення, начальником штабу, командиром дивізіону, командиром групи дивізіонів, заступником командира бригади, командиром 736-го ЗРП, заступником начальника зенітних ракетних військ 4-ї окремої армії ППО в м. Свердловськ, заступником начальника зенітних ракетних військ 8-ї окремої армії ППО в м. Київ.

Після розпаду СРСР перейшов на службу до Збройних Сил України та прийняв українську присягу.

Навесні 1992 р. був членом комісії з прийому до складу Збройних Сил України 28-го корпусу ППО (м. Львів).

У квітні 1993 р. призначений начальником зенітних ракетних військ ППО України.

Указом Президента України від 21.08.1997 № 880 Дьякову В. В. присвоєно звання генерал-майора.

У 1999 р. став заступником Командувача військ ППО з бойової підготовки та військово-навчальних закладів.

Указом Президента України від 21.08.2001 № 707 присвоєно звання генерал-лейтенанта.

Організовував перші в історії незалежної України бойові стрільби зенітними ракетними військами (3 липня 1996 року на полігоні «Чауда» в Криму). З 1996 по 2001 рр. організовував і брав участь у наймасштабніших за роки незалежності тактичних навчаннях із застосуванням бойової техніки й озброєння всіх видів Збройних Сил і Національної гвардії України, у тому числі «Дуель-99».

Брав участь в організації тактичних навчань з бойовою стрільбою РВ і А Сухопутних військ, ВПС, МВС, ППО України і сил ЧФ РФ, які проводилися 4 жовтня 2001 року на мисі Опук у Криму (на 31-му випробувальному полігоні ЧФ РФ, який перебував в управлінні МО РФ), під час яких над Чорним морем зазнав катастрофи авіалайнер Ту-154М авіакомпанії «Сибір».

14.01.2002 звільнений із ЗСУ у запас у званні генерал-лейтенанта.

Після відставки обіймав посаду генерального директора компанії «Відродження» (2003—2011).

Брав участь в Business Wisdom Summit 2013 у Києві, де виступив з доповіддю на тему «Чому генерал армії може навчити бізнесменів».[1]

Орден Червоної Зірки, іменна зброя від Президента України, кубок «Кришталевий м'яч», «Золота Фортуна — 98», 15 медалей і відзнак.

Під час оборони Донецького аеропорту Володимир Дьяков в коментарі для ЗМІ зазначав, що «аеропорт — стратегічний об'єкт. Якщо ми віддамо, там можуть відразу організувати посадку, і це розв'яже руки для російських військ». [2][3]

З приводу катастрофи малайзійського «Боїнга» на Донбасі заявляв у ЗМІ, що, на його думку, найдостовірніший доказ, який складно спростувати, — це уламок ракети, з якої було зроблено постріл.[4] Також висловлював сумнів щодо того, що терористи можуть підробити «чорні ящики» збитого «Боїнга».[5]

З приводу російських версій події Дьяков В. В. зазначав, що «якби, як кажуть у РФ, стріляв український „Бук“, ми б розгорнули цілий комплекс, а не пускову установку. І наша станція розвідки і цілевказування точно показала б, що летить пасажирський літак. І ніхто б у житті по ньому не стріляв, там є заборона пуску та ін. Вони ж знали лише напрямок нашого літака, розгорнули одну пускову установку і, маючи вузький сектор, захопили ціль і пустили ракету».[6]

Мати — Дьякова Любов Григорівна, завідувач кафедри КМК.

Одружений, виховав двох дочок — Ольгу та Галину.