Дідахе

Дідахе (грецькою Διδαχὴ), Вчення Господа народам через 12 апостолів (Διδαχὴ κυρίου διὰ τῶν δώδεκα ἀποστόλων τοῖς ἔθνεσιν) — найраніша серед відомих (кінець I — початок II століття) пам'ятка християнської писемності катехизного характеру; також пам'ятка церковного права та богослужіння.

факсиміле фрагменту Дідахи, знайденого у 1873 році

Книга «Дідахе» вважалась втраченою, проте була віднайдена в бібліотеці подвір'я Єрусалимського Патріархату в Константинополі митрополитом Нікомидійським Філотеєм Врієнієм у 1873 році (видана ним же у 1883 році). У повному вигляді збереглася лише в одному грецькому рукописі, датованому 1056 роком.

Зміст твору

Повчання дванадцяти апостолів є компіляцією, отже, з літературного погляду воно нецікаве. Зате дуже цікавий його різнорідний зміст. Воно обіймає собою 120 листів де є 16 глав і ділиться на чотири частини.

  1. Релігійно-етична частина. Це властиво моральна катехиза, яка в образі двох доріг, дороги життя і дороги смерті, дає цілий виклад християнських обов'язків (1—6 гл.).
  2. Літургічна частина. У ній бесіда про хрещення, піст, молитву і Таїнство Євхаристії (6—10 гл.).
  3. Практична частина. У ній бесіда про те, яке має бути ставлення вірних до інших членів громади, до мандрівних апостолів, пророків і учителів (11—15 гл.).
  4. Есхатологічна частина. Це, властиво, епілог твору, в якому заклик до вірних, щоб вони очікували і були готові до другого приходу Ісуса Христа (16 гл.).

Церковна ієрархія, харизматичне служіння, хрещення і звершення Євхаристії подані так, що в такій примітивній формі вони могли існувати лише у безпосередньо поапостольських часах. Це й дає критиці підставу бачити у Вченні дванадцяти апостолів найстаріший церковний письменницький твір. Одначе, в старохристиянській літературі знаходимо багато слідів і свідоцтв про те, що воно було загальнознаним і дуже цінним твором, навіть причислюваним до новозавітного канону. Пізніше його цитували, з нього виписували цілі частини, перероблювали. Загалом, значення послань апостолів дуже велике: воно проливає яскраве світло на церковний устрій в житті давніх християнських громад.

В ранній Церкві мала широку відомість; Климент Олександрійський зараховував його до книг Нового Заповіту, не сумніваючись в апостольському авторстві твору.

Див. також

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.