Едді Джонс (баскетболіст)

На університетському рівні грав за команду Темпл (1991–1994). 1994 року став Найкращим гравцем року конференції Atlantic 10.

1994 року був обраний у першому раунді драфту НБА під загальним 10-м номером командою «Лос-Анджелес Лейкерс». На той момент задня лінія Лейкерс була перевенажена талантами і команда більше потребувала гравця у передню лінію. Проте генеральний менеджер команди Джеррі Вест пояснив свій вибір тим, що «їм був потрібний найкращий атлет з доступних, а Едді був занадто добрим, щоб його не вибрати».[1][2]

У свій дебютний сезон Джонс набирав 14 очок та 2 перехоплення за гру, зіграв у 64 матчах, 58 з яких починав у старті. Він лідирував у лізі за співвідношенням перехоплень і втрат (1,75), зайняв четверте місце у голосуванні за Новачка року та був включений до першої збірної новачків. Також взяв участь у зірковому вікенді, зігравши у матчі новачків та ставши Найкориснішим гравцем цього матчу. Разом з Ніком Ван Екселем та Седріком Себальйосом став незамінною частиною механізму «Лейкерс». У плей-оф команда вибила у першому раунді «Сіетл Суперсонікс», а у другому зустрілася з першою сіяною командою «Сан-Антоніо Сперс» на чолі з MVP ліги Девідом Робінсоном. Молоді «Лейкерс» змусили занервувати фаворитів, довівши серію до шести матчів, але все-таки програли її.

В наступному сезоні зіграв 70 матчів, 66 з яких були зі стартових хвилин. Набирав в середньому 12,8 очок за гру. Команда знову досягла плей-оф, проте в першому раунді зустрілася із чинним чемпіоном «Х'юстон Рокетс». «Рокетс» перемогли у серії з чотирьох матчів.

Перед сезоном 1996—1997 «Лейкерс» підписали зірку Шакіла О'Ніла та обміняли Владе Діваца до «Шарлотт Горнетс» на перспективного Кобі Браянта. У такому підсиленому складі Джонс зіграв зі старту всі 80 матчів регулярного сезону та був другим в команді за результативністю, набираючи 17,2 очок і четвертим у лізі за перехопленнями (2,4 за гру). Взимку 1997 року вперше був включений на Матч всіх зірок. У плей-оф команда пройшла перший раунд, обігравши «Портленд Трейл-Блейзерс», проте поступилася в наступному «Юта Джаз».

У сезоні 1997—1998 його середня результативність склала 16,9 очок при двох перехопленнях за гру. Взимку знову був включений до складу збірної зірок заходу для участі у Матчі всіх зірок. «Лейкерс» виграли 61 матч у сезоні та з легкістю пробилися до плей-оф. У перших двох раундах були обіграні «Портленд» та «Сіетл», а у фіналі Східної конференції «Лейкерс» нічого не змогли протиставити «Юта Джаз». За підсумками сезону був включений до другої збірної всіх зірок захисту.[3]

Сезон 1998—1999 був скорочений до 50 матчів через локаут НБА. Джонс зіграв перші 20 матчів, після чого, 10 березня 1999 року, разом з Елденом Кемпбеллом був обміняний до «Шарлотт Горнетс» на Глена Райса, Джей Ар Ріда та Бі Джей Армстронга. Решту 30 матчів сезону починав у старті нової команди, проте не зміг їй допомогти пробитися до плей-оф.

Другий сезон у складі «Горнетс» був для нього найкращим у кар'єрі за статистичними показниками. Він набирав 20,1 очко за гру, був першим у лізі за кількістю перехоплень (192) та перехоплень за гру (2,7). Також був обраний як стартовий захисник у команді Сходу на Матчі всіх зірок. «Горнетс» виграли 49 матчів та пробилися до плей-оф, програвши у першому раунді «Філадельфія Севенті-Сіксерс» з Алленом Айверсоном на чолі. За підсумками сезону був включений до Третьої збірної всіх зірок НБА та другої збірної всіх зірок захисту.

2000 року разом з Ентоні Мейсоном перейшов до «Маямі Гіт» в обмін на Джамала Мешберна та Пі Джей Брауна. У Пета Райлі, головного тренера «Маямі», були амбітні плани з будівництва конкурентноздатної команди навколо Джонса та зірки «Гіт» Алонзо Морнінга. Проте перед початком сезону 2000—2001 у Морнінга виявили рідкісну хворобу, через яку він пропустив майже весь сезон. Вся відповідальність в атаці лягла тільки на Джонса. Він набирав 17,4 очка за гру та допоміг команді вийти до плей-оф. Проте «Гіт», вже з Морнінгом у складі вилетіли в першому раунді від «Горнетс».

Морнінг повернувся наступного сезону вже здоровим, а сам Джонс знову став найрезультативнішим гравцем команди із 18,3 очками за гру. Проте вони не змогли допомогти команді дійти до плей-оф.

У наступному сезоні через травми зіграв лише у 47 матчах.

Перед сезоном 2003—2004 з «Маямі» пішов Морнінг, а прийшли Двейн Вейд, Ламар Одом та Керон Батлер. Під час сезону, Джонс залишився лідером на майданчику, будучи найрезультативнішим гравцем команди із 17,3 очками за гру. Команда дійшла до плей-оф, де в першому раунді в семи матчах обіграла Нью-Орлінс Горнетс, але поступилася «Індіана Пейсерз» в наступному.

Наступного сезону клуб обміняв Одома, Батлера та Браяна Гранта на Шакіла О'Ніла. Джонс починав сезон на позиції атакуючого захисника, але згодом був переведений на позицію легкого форварда, а Вейд зайняв місце атакуючого захисника. Така ротація призвела до розквіту Вейда та зниження результативності Джонса, який набирав в середньому 12,7 очок за гру. У плей-оф команда легко обіграла спочатку «Нью-Джерсі Нетс», а потім «Вашингтон Візардс», проте у фіналі конференції сильнішими були «Дейтрот Пістонс», які виграли у складній серії з семи матчів.

2005 року перейшов до складу команди «Мемфіс Ґріззліс» в рамках трансферу, який задіяв 5 команд та 13 гравців. У першому сезоні за нову команду набирав 11,8 очок та допоміг їй пробитися до плей-оф. Там, щоправда, «Ґріззліс» всуху були обіграні «Даллас Маверікс».

30 січня 2007 року «Мемфіс» відмовився від його послуг. 1 лютого 2007 року підписав мінімальний контракт з «Маямі Гіт», замінивши Вейда, який травмувався. Маямі були чинними чемпіонами, однак пробившись до плей-оф, програли всуху «Чикаго Буллз» у першому раунді.

Останньою ж командою в кар'єрі гравця стала «Даллас Маверікс», до складу якої він приєднався 3 серпня 2007 року і за яку відіграв один сезон.[4] 10 жовтня 2008 року був обміняний до «Індіана Пейсерз», однак 16 жовтня клуб відмовився від його послуг, щоб полегшити зарплатну відомість.[5] Після цього Джонс закінчив ігрову кар'єру.