Джеррі Вест

Від 1952 до 1956 року Вест відвідував старшу школу Іст Бенк у Західній Віргінії. У школі Джеррі був членом баскетбольної команди, але перший рік він провів переважно на лавці запасних, бо його тренер Дюк Шевер вважав, що у нього занадто маленький зріст. Але все змінилося на другий рік. За літо 1953 року Вест підріс до 183 см і завдяки своїй гарній грі став капітаном команди. Вест грав на позиції легкого форварда і швидко став одним з найкращих гравців серед шкіл Західної Вірджинії. Він входив у збірну всіх зірок штату від 1953 до 1956 року, у всеамериканську в 1956 році і того ж року став гравцем року Західної Віргінії, вперше в історії штату забивши понад 900 очок за сезон (у середньому по 32,2 очка за гру). 24 березня 1956 року команда середньої школи Іст Бенк стала чемпіоном штату, після чого кожного 24 березня школа змінювала свою назву на «Вест Бенк» в честь його заслуги, поки 1999 року не припинила існування[1][2].

Джеррі Вест у 1959 році

Після закінчення школи понад 60 університетів були зацікавлені в ньому, але Вест вирішив залишитися в рідному штаті і вибрав Університет Західної Вірджинії (УЗВ), який розташований у місті Моргантаун. У складі збірної новачків університету його команда здобула 17 перемог у сезоні, жодного разу не програвши[3]. У першому сезоні за університетську команду Вест у середньому набирав 17,8 очка за гру і робив 11,1 підбирання[4]; він виходив у стартовому складі у всіх 28 іграх, а його відсоток влучень склав 49,6 % з гри і 73,2 % зі штрафної лінії. Завдяки своїм показниками він був удостоєний численних нагород: включений у третю всеамериканську команду, в першу команду Південної конференції, став найціннішим гравцем Південної конференції та багатьох інших. Того року «Маунтейнерс» здобули 26 перемог і зазнали 2-х поразок[5].

Наступний сезон 1958/59 став для нього ще успішнішим. Вест у середньому набирав по 26,6 очка і робив 12,3 підбирання[4]. У п'ятиматчовому турнірі NCAA він повторив рекорд турніру, набравши 160 очок, а також у кожній грі ставав лідером своєї команди за набраними очками і підбираннями. Веста назвали найвидатнішим гравцем фіналу чотирьох того року[2]. Також він був включений у всеамериканську команду, став найціннішим гравцем Південної конференції, гравцем року Південної конференції і Атлетом року[1]. Свідченням його витривалості є гра проти Кентуккі, в якій йому зламали ніс. Але попри те, що він міг дихати лише ротом, у другій половині матчу Вест набрав 19 очок і допоміг команді здобути перемогу[2]. У 1959 році Вест увійшов до складу збірної США з баскетболу на Панамериканських іграх, які проходили в Чикаго. Головним тренером команди був його наставник «Маунтейнерс» Фред Шаус. На іграх він став другим за результативністю в американській команді після Оскара Робертсона[6].

В останньому сезоні за університет Вест встановив кілька особистих рекордів: в середньому він набирав по 29,3 очка, робив по 16,5 підбору і за сезон зробив 134 передачі, а його відсоток влучання становив 50,4 % з гри і 76,6 % зі штрафної лінії[4]. За результатами сезону його знову обрали до всеамериканської команди і назвали найціннішим гравцем Південної конференції. Найкращий свій результат він показав у грі проти Вірджинії, коли набрав 40 очок і зробив 16 підбирань. Протягом останнього сезону він також зробив 30 дабл-даблів і 15 разів набирав більш як 30 очок[7]. Виступаючи за «Маунтейнерс», Вест набрав 2309 очок і зробив 1240 підбирань[4], а також встановив 12 рекордів УЗВ[8].

Вест був членом збірної США з баскетболу на літніх Олімпійських іграх 1960 року в Римі, в складі якої також були майбутні члени баскетбольної Зали слави — Оскар Робертсон, Джеррі Лукас, Волт Белламі. Вест і Робертсон були капітанами команди. У першому ж матчі групового турніру вони розгромили збірну Італії з рахунком 88:54. В усіх 8 матчах команда здобула перемоги. Вест став третім в команді за результативністю, набираючи в середньому 13,8 очка за гру[9]. У 2010 році олімпійську команду США 1960 року ввели в баскетбольну Залу слави[10].

11 квітня 1960 року на драфті НБА Веста обрала команда «Міннеаполіс Лейкерс» під другим номером[11]. Команда «Цинциннаті Роялз» перед драфтом обрала Оскара Робертсона як територіальний драфт, але, оскільки у «Роялз» в цьому році було право першого вибору, то Робертсона вважають першим номером загального драфту[12]. Троє учасників цього драфту згодом стануть членами баскетбольної Зали слави — Вест, Робертсон і Ленні Вілкенс[13]. Вест став останнім вибором Міннеаполісу на драфті, оскільки в міжсезоння власник команди Боб Шорт перевіз клуб до Лос-Анджелеса[14].

Того ж року університетський тренер Веста Фред Шаус став головним тренером «Лейкерс». У новій команді Вест став грати на позиції захисника, на відміну від університету, де він був форвардом[1]. Товаришами по команді були: капітан Елджин Бейлор, центрові Джим Кребс і Рей Фелікс, форварди Руді Ларуссо і Том Хокінс, захисники Род Хандлі, Френк Селві і Бобі Леонард. Таким чином команда мала досить сильних захисників і форвардів, але були проблеми з центровими[14].

За свій високий голос Вест отримав у команді прізвисько «Tweety Bird» («Птах, що цвірінькає»). Він також розмовляв з сильним аппалачським акцентом, тому товариші по команді називали його «Zeke from Cabin Creek» (прізвисько ґрунтувалось на недостовірній інформації, що він виріс у Кебін Крик (Західна Вірджинія), а ім'я Зік добре римувалися з назвою міста. Це прізвисько Джеррі вимовляв як «Zeek fr'm Cab'n Creek»)[15][16]. Однак незабаром Вест вразив інших гравців своїми здібностями в захисті, а також здатністю стрибнути з місця на висоту понад 40 см, вище баскетбольного кільця[15]. Щодня Вест проводив кілька додаткових годин на тренуваннях. В іграх Вест в середньому набирав 17,6 очка, робив 7,7 підбирання і 4,2 передачі. Завдяки своїм показникам Вест незабаром заслужив довіру Шауса і проводив на майданчику по 35 хвилин за гру, ставши другим у команді за результативністю[4]. Коментатори НБА відзначали, що «Лейкерс» тепер можуть вражати кільце суперника з будь-якої дистанції, маючи у своєму складі «Mr. Inside» (Бейлора, спеціаліста по кидках з близької відстані) і «Mr. Outside» (Веста, спеціаліста по кидках з далекої відстані)[1]. Високі показники дозволили Весту потрапити на свій перший Матч усіх зірок НБА[4]. У першому сезоні в НБА Вест допоміг «Лейкерс» поліпшити показники. Команда здобула 36 перемог (на 11 більше, ніж попереднього року) і вийшла в плей-оф, де в півфіналі дивізіону обіграла «Детройт Пістонс» у 5 іграх, а у фіналі поступилася «Сент-Луїс Гокс»[17].

Вже в другому сезоні в НБА Весту довелося стати лідером команди, оскільки капітана команди Бейлора викликали в резерв сухопутних військ США і той зміг зіграти лише 48 ігор за команду. У сезоні Вест став найрезультативнішим гравцем команди, набираючи по 30,8 очка за гру, роблячи 7,9 підбирання і 5,4 передачі[14]. Того ж року його включили в першу збірну всіх зірок НБА. Вест також став відомим за його здатність показати хорошу гру в критичній ситуації і за свої важливі кидки наприкінці гри, за що коментатор Чік Херн назвав його «Mr. Clutch»[15]. «Лейкерс» здобули 54 перемоги в регулярному чемпіонаті, потрапивши відразу у другий раунд плей-оф. У фіналі конференції «Лейкерс» обіграли «Пістонс» в чотирьох іграх і вийшли у фінал НБА, де їм належало зустрітися з «Бостон Селтікс». Після перших двох ігор рахунок у серії був 1-1. У третій грі Вест за три секунди до кінця гри зумів зрівняти рахунок — 115:115. Після чого захисник «Селтікс» Сем Джонс спробував вкинути м'яч у гру, але Вест зумів перехопити його і під звуки фінальної сирени виконав точний кидок, який приніс його команді перемогу. Вирішальна 7-ма гра проходила в Бостоні. Весь матч «Лейкерс» були в ролі наздоганяючих, однак, завдяки вдалій грі Веста і Селві, зуміли зрівняти рахунок 100:100. Наприкінці гри Селві не зміг забити з відстані 2,5 метра, що дозволило б «Лейкерс» завоювати чемпіонський титул. В овертаймі завдяки кільком підбиранням Джоунса «Селтікс» змогли здобути перемогу 110:107. Фінал НБА 1962 року вважають початком одного з найбільших протистоянь в історії НБА[18].

У сезоні 1962/63 Бейлор повністю повернувся в команду. Вест у середньому набирав по 27,1 очка, робив 7 підбирань, 5,6 передачі, знову взяв участь у матчі всіх зірок НБА і був включений в першу збірну всіх зірок НБА[4]. Через травми Вест провів лише 55 ігор, а останні 7 пропустив через травму ахіллового сухожилля[14]. «Лейкерс» знову потрапили в плей-оф і дійшли до фіналу, де програли «Селтікс»[19]. У сезоні 1963/64 Вест вперше став найрезультативнішим гравцем «Лейкерс», набираючи по 28,7 очка, тоді як Бейлор набирав по 25,4[20]. «Лейкерс» здобули 42 перемоги в сезоні і програли в першому раунді плей-оф «Гокс» у п'яти іграх[21].

За Вестом «Лейкерс» закріпили номер 44 у 1983 році

У наступному сезоні 1964/65 Вест встановив рекордну для себе середню результативність — 31 очко за гру, поступившись за цим показником у сезоні лише Вілтові Чемберлену, який забивав по 34,7 очка[4]. За сезон «Лейкерс» виграли 49 ігор. У першому раунді плей-оф вони зустрілися з «Балтімор Буллетс». В одній з ігор Бейлор сильно травмував коліно[20], тому Вест взяв на себе роль лідера команди, забивши в першій грі 49 очок. У другій грі гравці «Буллетс» знову не змогли зупинити захисника «Лейкерс», який набрав 52 очки, майже половину від переможних 118. Попри те, що в наступних двох іграх Вест набирав по 44 і 48 очок, перемогу в іграх здобували «Буллетс». У вирішальній п'ятій грі Вест набрав 42 очки, а його команда виграла 117:115. У середньому Вест набирав по 46,3 очка за гру, що досі є рекордом для серії плей-оф[22]. У фіналі НБА «Лейкерс» знову програли «Селтікс» у п'яти іграх. У першій грі Вест набрав 26 очок, у другій — 45, третій (переможній для «Лейкерс») — 49. В останній чверті п'ятої гри Вест промахнувся 14 разів з 15 спроб. Його середня результативність в іграх плей-оф становила 40,6 очка[23].

У сезоні 1965/66 Вест знову поліпшив свої показники, набираючи в середньому за гру по 31,3 очка, роблячи 7,1 підбирання і 6,1 передачі, знову виступав у матчі всіх зірок НБА і був включений в першу збірну всіх зірок НБА[4]. Перемігши в 45 іграх у сезоні, «Лейкерс» обіграли «Сент-Луїс Гокс» у фіналі конференції в семи іграх і зустрілися з «Селтікс» у фіналі. Через травми Бейлор був готовий лише на «75 відсотків», тому роль лідера знову взяв на себе Вест. Фінальні ігри запам'яталися протистоянням двох снайперів — Веста і Хавлічека. У першій половині сьомої гри, через 15 промахів з 18 кидків Бейлора і Веста, «Лейкерс» сильно відстали від суперника, проте змогли підтягнутися до кінця гри 95:93. Решту 4 секунди гри «Селтікс» тримали м'яч, вигравши гру і чемпіонські титули[24].

У наступному сезоні 1966/67 Вест через травми зіграв 66 ігор регулярного чемпіонату[14]. Його результативність впала до 28 очок за гру, 5,9 підбирання і 6,8 передачі[4]. «Лейкерс» провели невдалий сезон, здобувши перемогу лише в 36 іграх, після чого програли в першому раунді плей-оф «Сан-Франциско Ворріорз»[25]. Головний тренер Фред Шаус пішов у відставку, а його місце зайняв Бутч ван Бреда Колфф. Під його керівництвом у сезоні 1967/68 «Лейкерс» виграли 52 гри, а Вест зіграв лише 51 гру через травми, набираючи в середньому 26,3 очки — найгірший показник в кар'єрі після першого року в НБА[26]. Після потрапляння 6 разів поспіль в першу збірну всіх зірок НБА, Вест у 1968 році був включений лише в другу збірну[4]. У плей-оф «Лейкерс» перемогли «Чикаго Буллз» і «Ворріорз» і знову зустрілися з «Селтікс» у фіналі. Це було протистояння зросту проти швидкості, оскільки в «Селтікс» у той час були граючий тренер/центровий Білл Расселл і форвард Джон Хавлічек, які добре грали під кільцем, а в «Лейкерс» фахівці по кидках із середніх і дальніх дистанцій Бейлор, Вест і Гейл Гудріч. У першій грі Вест влучив лише 7 разів з 24 кидків, а його команда програла 107:101. У четвертій грі, в якій він забив 38 очок, Вест підвернув ногу і через це решту ігор серії не міг проводити в повну силу. У 5-й грі травмований Вест зміг набрати 35 очок, проте Бостон виграв матч з розривом у три очки. У шостій грі «Селтікс» знову перемогли і стали чемпіонами[27].

9 липня 1968 року «Лейкерс» обміняли у Філадельфію партнера Веста по захисту Арчі Кларка, а також Даррелла Імхофа і Джеррі Чемберса на Вілта Чемберлейна. Команда також втратила Гейла Гудріча, якого обрали «Фінікс Санз» на драфті розширення. Тому в тренера «Лейкерс» залишалося всього два захисники — Вест і Джонні Іган. Власник команди Джек Кент Кук уклав з центровим безпрецедентний на той час контракт, заплативши 250 000 доларів (з урахуванням податків). До цього найбільш високооплачуваним гравцем у команді був Вест, який отримував 100 000 доларів (без урахування податків). Прийшовши в «Лейкерс», Чемберлейн постійно сперечався з капітаном команди Бейлором і тренером Бутчем ван Бреда Колффом. Однак, з Вестом він підтримував хороші стосунки[28]. Але становище в команді було постійно напруженим, через що гра Веста стала нестабільною. У результаті він показав свою найнижчу середню результативність за гру — 25,9 очка. Проте це дозволило йому потрапити в другу команду введеної того року збірної всіх зірок захисту[29].

В іграх плей-оф 1969 року «Лейкерс» обіграли «Атланту Гокс», «Сан-Франциско Ворріорз» і вшосте за вісім років зустрілися з «Селтікс» у фіналі. Перед фінальною серією Вест в особистій розмові скаржився Біллу Расселу на свою втому, однак у першій же грі набрав 53 очки[30]. У третій грі «Селтікс» стали щільніше опікати Веста, і він двічі просив тренера замінити його через сильну втому[30]. Під час п'ятої, переможної для «Лейкерс», гри Вест набрав 39 очок і, бувши найрезультативнішим гравцем серії, в одній зі спроб підібрати м'яч сильно потягнув сухожилля на нозі. Було схоже, що він вже не вийде на майданчик у цьому сезоні[30]. Проте вже в наступній грі Вест вийшов у стартовому складі і, попри свою кульгавість, зміг набрати 26 очок. Сьома, вирішальна гра, проходила в Лос-Анджелесі. Власник «Лейкерс» Джек Кент Кук запустив сотні повітряних кульок під стелю «Форуму», очікуючи перемогу від своєї команди. Цей вчинок лише додав мотивації «Селтікс», а Вест навпаки був розлючений нимref name="wilt" />. Упродовж усієї гри «Лейкерс» відставали від суперника, але, завдяки зусиллям Веста, наприкінці гри змогли впритул підійти до «Селтікс». Проте в самому кінці гри через втрату м'яча Вестом Лос-Анджелес програли гру 108:106. Попри травму, Вест зробив трипл-дабл, набравши 42 очки, 13 підбирань і 12 передач і став єдиним в історії НБА найціннішим гравцем фіналу НБА, чия команда програла у фіналі[31]. Після гри Білл Рассел потиснув йому руку, а Джон Хавлічек сказав: «Я люблю тебе, Джеррі»[30].

Зовнішні відеофайли
	Кидок Веста на останніх секундах третього матчу фінальної серії 1970 року

Сезон 1969/70 «Лейкерс» почали з новим тренером — Джо Маллені. Через травму Чемберлена, якої той зазнав на початку сезону[32], і травми Бейлора в попередньому сезоні, Вест знову став не лише найрезультативнішим гравцем команди, але й всього чемпіонату. В середньому він набирав по 31,2 очка за гру, роблячи 4,6 підбирання і 7,5 передачі. Це дозволило йому потрапити в першу збірну всіх зірок і вперше в першу збірну всіх зірок захисту[4]. «Лейкерс» знову дійшли до фіналу, де зустрілися з «Нью-Йорк Нікс». Одним з найбільш пам'ятних моментів фіналу стало закінчення третьої гри серії. Коли до кінця матчу залишалося лише 3 секунди і «Нікс» вели 102:100, а у «Лейкерс» більше не залишалося тайм-аутів, Чемберлен ввів м'яч в гру, зробивши пас Весту, який обіграв Волта Фрейзера і — з відстані 18 метрів — зробив точний кидок. Цей кидок вважають одним з найкращих моментів в історії НБА. Пізніше Фрейзер в одному з інтерв'ю скаже: «Він божевільний. Він виглядав таким впевненим. Він думав, що м'яч дійсно влучить!»[1]. Оскільки тоді триочкової лінії ще не було, то цей кидок перевів гру в овер-тайм. У додатковий час Вест потягнув зв'язки на лівій руці і промахнувся у всіх п'яти спробах, а «Нікс» виграли з різницею в три очки[2]. Під час сьомої вирішальної гри Вест травмував праву руку, через що влучив лише 9 разів з 19 спроб. Найрезультативнішим гравцем гри став Фрейзер, який привів «Нікс» до чемпіонського титулу[33][34].

У сезоні 1970/71 в «Лейкерс» повернувся Гейл Гудріч з «Фінікс Санз», однак команда втратила Бейлора, який у середині сезону порвав ахіллове сухожилля і змушений був закінчити кар'єру. Вест набирав у середньому за гру по 27,9 очка, роблячи 4,6 підбирання і 9,5 передачі[4]. У середині сезону Вест травмував коліно, через що пропустив частину сезону та ігри плей-оф. Ослаблені «Лейкерс» дійшли до фіналу конференції, де програли майбутнім чемпіонам «Мілуокі Бакс» з Лью Алсиндором і Оскаром Робертсоном[35].

Перед сезоном 1971/72 Вест хотів завершити кар'єру через постійні травми, які переслідували його останнім часом, але вирішив залишитися[1]. У міжсезоння в команді відбулися великі зміни, керівництво клубу найняло нового тренера Білла Шермана, а один з лідерів команди Елджин Бейлор закінчив свою кар'єру. Вакантне місце капітана команди тренер запропонував поділити між Чемберленом і Вестом, але Джеррі відмовився, мотивуючи це тим, що він постійно схильний до травм і хоче повністю зосередитися на грі[36]. Команда провела хороший сезон, здобувши 69 перемог (з них 33 поспіль)[37]. Вест у середньому набирав по 25,8 очка і став лідером чемпіонату за передачами — 9,7 за гру. Він був учасником матчу всіх зірок, включений в перші команди всіх зірок і всіх зірок захисту НБА, а також його назвали найціннішим гравцем матчу всіх зірок[4].

У плей-оф «Лейкерс» обіграли «Чикаго Буллз» і «Мілуокі Бакс», а в фіналі знову зустрілися з «Нікс». Попри погану гру Веста в першій та другій грі, рахунок у серії був 1-1. У третій грі він набрав 21 очко і допоміг команді здобути перемогу. У цій грі він набрав своє 4002 очко в іграх плей-оф, встановивши таким чином рекорд НБА. «Лейкерс» також виграли 4-ту і 5-ту ігри, і Вест уперше у своїй кар'єрі став чемпіоном НБА[38]. Пізніше Джеррі скаже: «Я жахливо грав у фіналі, але ми виграли…»[37].

Після успіху, роль основного бомбардира в сезоні 1972/73 взяв на себе Гудріч, а Вест став більше розігрувальним. Попри це, він у середньому набирав за гру по 22,8 очка, але також робив по 8,8 передачі за гру і знову був обраний у перші команди всіх зірок і захисту, а також взяв участь у матчі всіх зірок НБА[4]. «Лейкерс» виграли 60 ігор у сезоні та дійшли до фіналу чемпіонату, де зустрілися з «Нікс». У першій грі Вест набрав 24 очки перед тим, як був змушений покинути майданчик через перебір фолів, за три хвилини до кінця гри[39]. В останніх іграх серії Вест сильно страждав від болю в обох стегнах, через що провів невдалі ігри, а його команда програла в серії[40][41].

Сезон 1973/74 став останнім у кар'єрі Веста. 36-річний ветеран у середньому набирав по 20,3 очка за гру, роблячи 3,7 підбору і 6,6 передачі[4]. У цьому сезоні НБА ввела два нових параметри в статистику — перехоплення і блокшоти, яких Вест робив по 2,6 і 0,7 за гру відповідно. Попри те, що він провів лише 31 гру в сезоні через травми[1], його все одно вважали одним з елітних захисників і запросили для участі в матчі всіх зірок[4]. Без Чемберлена, який завершив свою кар'єру, «Лейкерс» здобули перемогу в 47 іграх, а в плей-оф (у якому Вест через травму зіграв лише одну гру) програли в першому раунді. Після цієї поразки і через розбіжності з Куком, Вест вирішив завершити кар'єру, а також подав позов на «Лейкерс» через невиплачену заробітну платню[42]. Пізніше, коли він захотів переукласти контракт і продовжити грати, Кук сказав його агенту, «що той може провалювати в пекло». «Я відчував себе обдуреним. Коли ти відчуваєш, що тебе обдурили, ти більше не хочеш бути частиною організації, яка обдурила тебе. Ти міг би відіграти ще кілька хороших років. Кожен атлет каже так. Але я дійсно міг, я знав це. Але я ніколи б не став грати за „Лейкерс“ знову і я не збираюся грати ні для кого іншого»[43]. Під час свого відходу Вест був лідером команди за набраними очками в історії клубу[14].

Владнавши всі розбіжності з керівництвом клубу, Вест повернувся перед сезоном 1976/77 у «Лос-Анджелес Лейкерс», але вже не як гравець, а тренер[44]. За три роки на цій посаді його команда здобула 141 перемогу і програла 101 раз, кожного разу виходячи в плей-оф, а 1977 року дійшовши до фіналу Західної конференції[45]. Після закінчення контракту він три роки був консультантом «Лейкерс» з пошуку нових гравців[46]. Під час сезону 1981/82 один з лідерів «Лейкерс» Меджик Джонсон через невдоволення тренером зажадав, щоб його обміняли в іншу команду. Власник «Лейкерс» Джеррі Басс звільнив Пола Вестхеда, а його місце запропонував зайняти Весту. Джеррі відмовився і запропонував на місце головного тренера Пета Райлі, в той час коментатора «Лейкерс», який у підсумку і зайняв вакантну посаду[44][47]. Перед сезоном 1982/83 Вест став генеральним менеджером клубу. NBA.com приписує Весту створення великої династії «Лейкерс» 1980-х років, під час яких команда п'ять разів ставала чемпіонами НБА (1980, 1982, 1985, 1987 і 1988)[1]. Після різкого спаду в грі «Лейкерс» на початку 1990-х років, Вест почав будувати нову команду навколо нового тренера Дела Гарріса, центрового Владе Діваца і захисника Ніка Ван Екселя. У сезоні 1994/95 «Лейкерс» здобули 48 перемог і дійшли до півфіналу західної конференції. За цей успіх Вест отримав нагороду менеджер року НБА[48]. Починаючи з 1996 року Вест провів низку вдалих угод — обміняв Владе Діваца на Кобі Браянта, підписав контракт з Шакілом О'Нілом, а також найняв на пост головного тренера шестиразового чемпіона НБА на посаді тренера Філа Джексона. Ці перестановки стали основою для створення чемпіонської команди і завоювання чемпіонських титулів у 2000, 2001 і 2002 роках[1].

1999 року Вест найняв на посаду тренера шестиразового чемпіона НБА Філа Джексона.

У 2002 році Вест став генеральним менеджером «Мемфіс Ґріззліс». Свій перехід він пояснив тим, що завжди мріяв побудувати чемпіонську команду з нуля[49]. Хоча Вест не зміг привести команду до чемпіонських титулів як «Лейкерс», результати його роботи також вражають. Він перетворив майже збанкрутілу команду на сильного середнячка і вперше вивів клуб у плей-оф. Причому Вест практично не змінював гравців, намагаючись витягти максимум з наявних (наприклад, Пау Газоль, Джеймс Поузі, Джейсон Вільямс). Вест найняв нового головного тренера — Хубі Брауна, який у 2004 році став тренером року НБА. Того ж року Вест удруге став менеджером року НБА[48]. 27 травня 2007 року репортер ESPN повідомив, що Кобі Браянт висловив ультиматум «Лейкерс», або вони повернуть Веста в команду і дадуть йому повну свободу дій, або він може покинути команду. Однак пізніше, в інтерв'ю Лос-Анджелес Таймс, Браянт заперечував, що ставив ультиматум, а лише висловлював пропозицію керівництву клубу[50]. У 2007 році, коли йому було 69 років, Вест пішов у відставку, залишивши своє місце для Кріса Воллеса[51].

20 травня 2011 року офіційно оголошено, що Джеррі Вест включений до складу правління клубу «Голден-Стейт Ворріорс», а також став консультантом власників команди Джо Лейкоба і Пітера Губера. На новій роботі в його коло обов'язків увійшла допомога в селекції нових гравців, проведення переговорів зі спонсорами і бізнес-партнерами, а також просування клубу на ринку[52][53].

Вперше сучасна емблема НБА з'явилась наприкінці 1969 року на обкладинці щорічного NBA Guide і книги зі статистичною інформацією, а офіційно її почали використовувати починаючи з сезону 1971/72. Емблему створив Алан Сігел і вона являє собою силует гравця, що веде м'яч. Найбільш поширеною думкою є те, що для створення емблеми був використаний силует Веста[60][61][62]. Хоча багато хто підтверджує цю думку (наприклад, Карім Абдул-Джаббар стверджує: «Це Джеррі Вест. Я знайомий з оригінальною фотографією»), НБА ніколи не підтверджувала цього, стверджуючи, що це «міська легенда». Так, старший віце-президент НБА Тім Френк стверджує, що «Не збереглося жодних записів про це». 27 квітня 2010 року Сігел в інтерв'ю Лос-Анджелес Таймс розповів, що створив емблему на основі фотографії Джеррі Веста, зробленої під час однієї з ігор «Лейкерс»[63]. Сам Джеррі Вест так коментує можливість того, що його силует став основою для створення емблеми[64]:

Якщо це я, то мені безумовно лестить, що вони так добре думають про мене, що помістили мене туди. Але я не думаю, що вони коли-небудь підтвердять, що це я. Я можу сказати, що багато хто каже мені, що це я.

Оригінальний текст (англ.)

If it is me, I'm obviously honored that they would have thought enough of me to place me there... But I don't think they've ever officially confirmed that it's me. I can tell you that a lot of people say it's me.