Едеса (фема)

Наприкінці 1031 року стратег фортеці Телух Георгія Маніак зумів дипломатією зайняти Едесу, емір якої Сулейман бен аль-Курджі отримав титул анфипат-патрикія. 1032 року Едеса стає важливою опорою Візантії у захисті сирійських володінь та в просування на північ Месопотамії. У 1036 практично уся фема була захоплена емірмо Алеппо. Лише у 1037 році тут міцно закріпилися візантійці.

До 1050-х років дії едеських дуків були в цілому успішні у протистоянні з емірами Алеппо і Мосула. Вдалося розширити межі феми до північних верхів'їв річок Тигр і Євфрат, зайнявши область колишньої римської провінції Ассирія. До Едеської феми було долучено колишню фему Самосату та стратигіду Телух.

Погіршення становища починається з 1050-х років, коли територія феми зазнає перших нападів сельджуків. Боротьба з ними з перемінним успіхом тривала до середини 1060-х років. У 1062 році у битві біля Аміди зазнав поразки і загинув дука Даватін. 1067 року фема зазнала спустошливого набігу сельджуків. Втім, дуки все ж чинили спротив, не дозволивши ворогові захопити міста.

У 1070 році залога Едеси зуміла вистояти при облозі сельджуцьким військом на чолі із султаном Алп-Арсланом, який зазнав доволі відчутних втрат, відмовившись від подальшого походу на Візантію. Втім після поразки візантійської армії у битві біля Манцикерту 1071 року становище різко погіршилося. Едеса вже не мала змоги протистояти ворогові. В цей час фактичну владу перебирають місцеві вірменські князі, насамперед Апокапи.

У 1078 році фема-дукат Едеса увійшла до складу держави Філарета Варажнуні, що номінально визнавав владу візантійського імператора. З 1083 році територія зазнавала постійних нападів сельджукі, В до яких додалося протистояння між греками і вірменами. До 1085 року влада імперії над цією фемою була фактично втрачена. В цей час тут утворюється так зване Едеське князів, де правив вірменський рід. Князі Едеси продовжили носити титул візантійського дуки, тому вважалися за підданців імперії.

У 1087 році тут встановлено владу Сельджуцької держави, яка тривала до 1093 року. У 1098 році Балдуїн Бульонський захопив владу в князівстві, утворивши Едеське графство. Цей рік вважається офіційним припиненням існування феми Едеса.

Територія охоплювала землі Едеського емірату на півночі Месопотамії. Адміністративний центр розташовувався у місті Едеса. Іншими важливими містами були Ошин, Нісібін, Лтар і Самосата.

На чолі стояв дука, який спочатку мав титул патрикія, а з посиленням значення феми — мали ранг проедра, протопроедра або себаста.

• Георгій Маніак (1032—1033)
• Михайло Апокап (1036—1038)
• Торник Варазваче (1038)
• Василь Апокап (1038)
• Аарон Болгарин (1056—1057)
• Іоанн Дука (1059)
• Василь Алусіан (1060—1062)
• Даватін (1062)
• Никифор Вотаніат (1062)
• Феодор Пігоніт (1066)
• Лев Арвентій (1066—1067)
• Павло (1071)
• Лев Даватін (1077—1078)
• Василь Апокап (1078—1083)
• Діларет Варажнуні (1084—1086)
• Торос Едеський (1093—1098), номінально

• J. Laurent. Des Grecs aux croises. Etude sur l'histoire d'Edesse entre1071et1098.—Byz., I, 1924
• Whittow, Mark (1996). The Making of Byzantium, 600—1025. Berkeley e Los Angeles: University of California Press. ISBN 0-520-20496-4
• Grünbart M. Die Familie Apokapes im Lichte neuer Quellen // SBS. 1998. Vol. 5. P. 29–43
• Cheynet J.-Cl. Sceaux de la collection Zacos (Bibliothèque nationale de France) se rapportant aux provinces orientales de l'Empire byzantin. Paris, 2001. P. 58–59
• Γεώργιος Α. Λεβενιώτης, Η πολιτική κατάρρευση του Βυζαντίου στην ανατολή, Θεσσαλονίκη 2007.