Едуар Мортьє

Адольф Едуар Казимир Жозеф Мортьє (фр. Adolphe Édouard Casimir Joseph Mortier, *13 лютого 1768 —†28 липня 1835) — французький військовий та політичний діяч, прем'єр-міністр 1834 року, маршал, пер Франції, герцог Тревізький.

Адольф Едуар Казимир Жозеф Мортьє
фр. Édouard Adolphe Casimir Joseph Mortier
фр. Édouard Mortier
Народився 13 лютого 1768(1768-02-13)[1][2][…]
Ле-Като-Камбрезі
Помер 28 липня 1835(1835-07-28)[2][3][…] (67 років)
Париж, Франція[4]
·вогнепальне поранення
Поховання Пер-Лашез і Дім Інвалідів
Країна  Франція
Національність француз
Діяльність політик, військовий очільник
Alma mater Університет Дуеd
Знання мов французька[1]
Учасник Наполеонівські війни
Титул герцог Тревізький
Посада посол, Grand Chancellor of the Legion of Honourd, Воєнний міністр Франціїd, депутат Національної асамблеї Франції, голова уряду Франціїd, пер Франції і пер Франції
Військове звання маршал
Батько Шарль Мортьє
Мати Марія Анна Боннер
Діти 2 сини та 4 доньки
Нагороди
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Кавалер Великого хреста ордена Христа
Герб

Життєпис

Народився 1768 року у м. Ле-Като-Камбрезі. Син Шарля Мортьє, депутата Генеральних штатів, та Марії-Ганни Боннер. Замолоду обрав собі кар'єру військового. На початку Французької революції очолив 1-й батальйон добровольців Півночі. 1791 року отримує звання лейтенанта. У 1792—1793 роках був у Північній, Рейнській арміях, відзначився у битвах при К'єврені (сучасна південна Бельгія), Жеммапе, Неєрвіндені, Селлемберзі, Ондшооті. Також проявив звитягу під час захоплення міст Монс, Брюссель, Левен, Флерюс.

У 1794 році воював спочатку під командуванням генерала Клебера, потім Марсо у Рейнській армії. У 1796 році командував авангардом Самбро-Мааської армії на чолі із Лефевром. Відзначився у битвах при Альтенкірхен й Фрідберзі. Завоював низку міст уздовж Рейну, 30 грудня йому здався Майнц. У 1799 році отримав звання бригадного генерала. Того ж року стає дивізійним генералом.

На чолі 4-ї дивізії Гельветської армії у 1799 році воював у Швейцарії, зайняв Цюрих. Потім був підпорядкований Массені. Після цього воював при Граубюндені. У 1800 отримав командування 15 та 16 дивізії, що знаходилися у Парижі. У 1803 році Бонапарт надіслав Мортьє з 14 тисячами вояків захопити Ганноверське курфюрство. Перемігши супротивника, Мортьє змусив укласти Ганновер союз з Францією. За це Едуард Мортьє став одним з командирів Консульської гвардії.

Після оголошення Франції імперією у 1804 році стає маршалом й отримує Великого Орла Ордену Почесного легіону. У 1805 році командує піхотою Імператорської гвардії. Мортьє відзначився у битвах при Ульмі та Дюрренштейні. У 1806 році захопив Ганновер та Кассель. У 1807 році розбив шведів при Анкламі й здобув блискучу перемогу при Фрідланді. За цю звитягу Наполеон I нагородив Мортьє титулом герцога Тревізького та 100 тисячами франків ренти. Водночас стає військовим губернатором Сілезії.

З початком у 1808 році війни в Іспанії Мортьє стає командиром 5-го корпусу, бере участь в облозі Сарагоси. 18 листопада 1809 року з 30 тисячами вояків завдає поразки 60-тисячній армії іспанців при Оканья поблизу Толедо. Згодом очолює облогу Кадіса. 19 лютого 1811 року перемагає іспанців у битві при Геборі.

У військовій кампанії 1812 року проти Росії Мортьє командував Молодою гвардією. Після захоплення Москви Наполеон призначає його генерал-губернатором міста. При відступити здійснив спробу підірвати Кремль. В подальшому вів оборонні бої. Очолював ар'єргард при переправі через Березіну. Після повернення до Франції почав збирати війська до нової військової кампанії. Зміг зібрати значні сили у Франкфурті-на-Майні. Відважно воював у битвах при Люцені, Бауцені, Дрездені, Вахау, Лепцизі та Ханау. Також самовіддано вів себе у кампанії 1814 року. Зокрема, до останнього захищав передмістя Сен-Дені у Парижі.

Після реставрації Бурбонів у 1815 році переходить на службу до короля Людовика XVIII. Призначається губернатором Лілля, стає пером Франції. Втім під час Ста днів Наполеона Бонапарта підтримав останнього. Брав участь у військовій кампанії 1815 року, проте не брав участі у битві при Ватерлоо. За підтримку Бонапарта після остаточної поразки останнього, Мортьє був позбавлений звання пера Франції.

У 1816 році призначається військовим губернатором Руана. Того ж року обирається до Палати депутатів. У 1819 році відновлений у званні пера Франції. у 1822 році обирається мером Ла-Ке-ан-Брі. У 1829 році стає кавалером Ордену Святого Духу. У 1830 році після Липневої революції стає великим канцлером Ордену Почесного легіону. Того ж року призначається послом Франції у Росії. У 1831 році повернувся на батьківщину. У 1834 році стає прем'єр-міністром (після Юга-Бернара Маре) та міністром оборони. Але через декілька місяців через хвороби йде у відставку. Загинув 28 липня 1835 року під час замаху на короля Луї-Філіпа I.

Родина

Дружина — Єва-Ганна Ґимменс (1779—1855)

Діти:

  • Кароліна (1800—1842), маркіза Римуні
  • Наполеон (1804—1869), 2-й герцог Тревізький
  • Софі Мальвіна Жозефіна (1803—1883), графиня Беллозан
  • Стефані Єва (1814—1831), графиня Гудін.
  • Едуард (1806—1815)
  • Луїза (1811—1831)

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Sycomore / Assemblée nationale
  3. SNAC — 2010.
  4. Мортье Эдуар Адольф // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

Джерела
  • Jaques, Tony (2006). Dictionary of Battles And Sieges: A Guide to 8,500 Battles from Antiquity Through the Twenty-first Century. Greenwood Publishing Group. p. 973. ISBN 0-313-33536-2.
  • Klaus Mlynek: Mortier, Edouard Adolphe Casimir Joseph, in: Hannoversches Biographisches Lexikon, S. 260 u.ö., online über Google-Bücher
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.