Ееро Саарінен

Ее́ро Са́арінен (фін. Eero Saarinen; 20 серпня 1910 — 1 вересня 1961) — американський архітектор і промисловий дизайнер фінського походження[4]. Син відомого фінського архітектора Елієля Саарінена[5]. Створив вражаючу кар'єру архітектора і дизайнера меблів у 1950-х роках. Вважається одним з найвидатніших архітекторів XX століття[6].

Ееро Саарінен
Eero Saarinen
фін. Eero Saarinen
Народження 20 серпня 1910(1910-08-20)
Кіркконуммі, Фінляндія
Смерть 1 вересня 1961(1961-09-01) (51 рік)° рак головного мозку
Країна
(підданство)		  США[1]
 Фінляндія[2]
Навчання Академія Ґранд-Шомьєр, Єльська школа архітектуриd і Єльський університет
Діяльність архітектор, дизайнер
Праця в містах Сент-Луїс, Массачусетський технологічний інститут, Аеропорт Даллеса і Міжнародний аеропорт імені Джона Кеннеді
Архітектурний стиль модернізм, нео-футуризм
Найважливіші споруди «Ворота Заходу»
Аеропорт Даллеса
TWA Flight Center
«Стілець-тюльпан»
Членство Американська академія мистецтв та літератури, Американська академія мистецтв і наук і Баварська академія витончених мистецтвd
Заклад Управління стратегічних служб
Нагороди Золота медаль AIA (1962)
Батько Елієль Саарінен[3]
Діти ·Eric Saarinend і Eames Saarinend
 Ееро Саарінен у Вікісховищі

Біографія

Ееро Саарінен народився в сім'ї впливового фінського архітектора Елієля Саарінена та його другої дружини Лої[5][7]. У 1923 році, коли Ееро було тринадцять, сім'я імігрувала до США[7]. Виріс Саарінен у Блумфілд Хіллс, Мічиган, де його батько працював учителем у Кранбруцькій Академії мистецтв. Там він відвідував курси скульптури і дизайну меблів. Його мати була скульптором, і в душі хлопчика з дитинства йшла боротьба між потягами до архітектури і скульптури.

Починаючи з вересня 1929 року вивчав скульптуру в академії Гранд-Шом'єр у Парижі[6]. Потім відправився на навчання до Єльської школи архітектури, яку закінчив у 1934 році. Згодом гастролював Європою та Північною Африкою протягом року, після чого повернувся на батьківщину, у рідну Фінляндію. Невдовзі Саарінен повернувся до Кранбруку працювати на свого батька і викладати в академії. У 1940 році він став натуралізованим громадянином США. Після смерті батька в 1950 році, Саарінен заснував свій власний архітекторський офіс, що мав назву «Ееро Саарінен і партнери». У 1952 році був обраний членом Американського інституту архітекторів.

Помер архітектор у 1961 році у Енн-Арбор, Мічиган під час проведення операції на пухлині головного мозку у 51-річному віці. В той час архітектор керував будівництвом нового корпусу для музичної школи Мічиганського університеу. Його дружина Ейлін пізніше помре від тієї ж хвороби. Партнери Саарінена, Кевін Рош і Джон Дінкелоо (Roche-Dinkeloo) завершили останні 10 його проектів.

Особисте життя

Саарінен мав двої дітей (Еріка і Сьюзен) від шлюбу зі скульптором Ліліан Свонн Саарінен, з якою він одружився у 1939 році. Після їхнього розлучення в 1953 році, він одружився з Ейлін Б. Саарінен, що працювала мистецтвознавцем у Нью-Йорк Таймс. У них був син, Еймс, якого вони назвали на честь співробітника Саарінена Чарльза Еймса.

Роботи
«Стілець-тюльпан» (1955-56).

Із самого початку Саарінен привернув до себе увагу оригінальним підходом до дизайну предметів меблів. Він спільно з Чарльзом Еймсом розробив оригінальні дизайни стільців, що отримали назви «стілець-тюльпан», «стілець-коник», «крісло-чрево». Його розробки були запущені у промислове виробництво меблевою компанією Knoll, засновником якої був Ганс Нолл, і користувалися великим попитом. У той час Саарінен розробив безліч важливих предметів меблів для Knoll. У 1947 році архітектор проектує першу у своїй кар'єрі грандіозну споруду — 192-метрові «Ворота Заходу» в Сент-Луїсі.

Арка в Сент-Луїсі, відома також під назвою «Ворота Заходу».

Однією з найбільш ранніх робіт Саарінена, що отримали міжнародне визнання, стала школа «Кроу Айленд» (Crow Island School) (1940) в селі Уіннетка, Іллінойс. Дизайн школи значно вплинув на формування подальшого архітектурного стилю шкіл у США[8]. У 1990 році її було визнано Національним історичним пам'ятником[9][10].

Одним з наймасштабніших проектів Саарінена став технічний центр Дженерал моторз у місті Воррен (Мічиган). Виконаний у раціоналістичному стилі з використанням скла і сталі, він має явний розрив з прямолінійністю інтернаціонального стилю Міса. У 1986 році Американським інститутом архітекторів його було визнано найвидатнішим архітектурним проектом своєї епохи[11]. З того часу Саарінена запрошували до співраці такі великі американські корпорації як Deere & Company, IBM і CBS для розробки дизайну своїх нових штаб-квартир. Згодом він почав отримувати замовлення від американських університетів на розробку конструкцій кампусів і окремих будівель, до яких увійшли гуртожиток Нойес (Vassar College), Хілл Коледж Хаус Університету Пенсільванії, декілька дизайнів ковзанок, каплиця Массачусетського технологічного інституту та юридичний факультет Чиказького університету.

Саарінен мав вирішальне значення у виборі всесвітньо відомого сьогодні дизайну Сіднейського оперного театру. Не будучи учасноком комісії, він зміг переконати журі визнати переможцем проект данського архітектора Йорна Утзона[12].

Термінал TWA в аеропорту Кеннеді.

Саарінен є автором дизайну однієї з найвідоміших тонкостінних залізобетонних конструкцій в Америці — лекторію «Кресдж Аудиторія» Массачусетськоготехнологічного інституту (МІТ). Будівлю було названо на честь її головного спонсора Себастьяна Кресджа.

Найвідомішою роботою Саарінена, без сумніву, є термінал TWA в аеропорту Кеннеді, який втілює у собі елементи попередніх конструкцій архітектора і демонструє його новий нео-футуристичний стиль.

Спадщина

У 1973 році папери Ейлін і Ееро Саарінен були передані до Архіву американського мистецтва Смітсонівського інституту братом Ейлін і арт-дилером Чарльзом Аланом. У 2006 році документи були відскановані та розміщені в Інтернеті на вебсайті архіву у кількості 17 399 зображень[13].

Фінським інститутом культури у Нью-Йорку у співпраці з Єльською школою архітектури, Національним музеєм Будівництва та Музеєм фінської архітектури була організована виставка робіт Саарінена під назвою «Ееро Саарінен: Формування майбутнього» (Eero Saarinen: Shaping the Future), яка гастролювала по Європі та США з 2006 по 2010 рік і супроводжувалася однойменною книгою[14]. З травня по серпень 2008 року виставка проходила у Національному музеї будівництва у Вашингтоні[15].

Примітки
  1. Museum of Modern Art online collection
  2. artist list of the National Museum of Sweden — 2016.
  3. Kindred Britain
  4. Eero Saarinen (англ). Encyclopædia Britannica. Процитовано 20 серпня 2015.
  5. Eero Saarinen (фін). Музей фінської архітектури. Процитовано 20 серпня 2015.
  6. Eeva-Liisa Pelkonen and Donald Albrecht (eds), Eero Saarinen. Shaping the Future (2006)
  7. Eliel Saarinen (фін). Музей фінської архітектури. Процитовано 20 серпня 2015.
  8. Crow Island School (англ). Great Buildings Online. Процитовано 22 серпня 2015.
  9. Preserve History: National Historic Landmarks in Illinois (англ). State of Illinois. Архів оригіналу за 6 вересня 2015. Процитовано 22 серпня 2015.
  10. Architecture and Awards (англ). The Winnetka Public Schools. Архів оригіналу за 30 березня 2015.
  11. GM to Invest $1 Billion at Its Warren Technical Center (англ). Business Journal Daily. 15 травня 2015. Процитовано 22 серпня 2015.
  12. Sydney Opera House - the Architect - Sydney Opera House (англ). Sydney Opera House. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 22 серпня 2015.
  13. Summary of the Aline and Eero Saarinen papers, 1906-1977 - Digitized Collection (англ). Archives of American Art. Процитовано 23 серпня 2015.
  14. Eero Saarinen: Shaping the Future (англ). 50-Ювілейна виставка Музею фінської архітектури. Процитовано 23 серпня 2015.
  15. Eero Saarinen: Shaping the Future. www.nbm.org (англ). National Building Museum. Архів оригіналу за 28 грудня 2016. Процитовано 23 серпня 2015.

Література
  • A&E with Richard Guy Wilson, Ph.D.,(2000). America's Castles: Newspaper Moguls, Pittock Mansion, Cranbrook House & Gardens, The American Swedish Institute. A&E Television Network.
  • Roman, Antonio (2003). Eero Saarinen. New York: Princeton Architectural Press. ISBN 1-56898-340-9.
  • Santala, Susanna (2015). Laboratory for a New Architecture: Airport Terminal, Eero Saarinen and the Historiography of Modern Architecture (Ph.D. thesis). Helsinki: University of Helsinki. ISBN 978-951-51-0993-4.
  • Serraino, Pierluigi (2006). Saarinen, 1910–1961: a Structural Expressionist. Köln: Taschen. ISBN 3-8228-3645-1.
  • Merkel, Jayne (2005). Eero Saarinen. London: Phaidon Press. ISBN 0-7148-4277-X.
  • Pelkonen, Eeva-Liisa (2006). Eero Saarinen. New Haven: Yale University Press. ISBN 0-300-11282-3.
  • Saarinen, Aline B. (ed) (1968). Eero Saarinen on His Work. New Haven: Yale University Press.
  • Knight, Richard (2008). Saarinen’s Quest, A Memoir. San Francisco: William Stout Publishers. ISBN 978-0-9746214-4-9.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.