Ейблізм

Ейблізм — це вид дискримінації, а саме системна дискримінація і соціальне упередження проти людей з інвалідністю. Ейблізм характеризує людей, орієнтуючись тільки на їх порушення і ставить їх потреби на другий план, порівняно з іншими людьми. Саме через це, людям з інвалідністю приписують або навпаки відмовляють у певних навичках або рисах характеру.[1] Існує ряд стереотипів пов'язаних з різними видами інвалідності і ці стереотипи слугують виправданням для практики ейблізму і поширення дискримінації в цілому. Подібне ставлення негативно впливає на людей з інвалідністю, обмежуючи вибір професій, розваг тощо, і в цілому змінює їх ставлення до самих себе.

У суспільстві звичайна людина розглядається як норма, в той час як людина з інвалідністю є відхиленням від норми, і це одне з головних проявів ейблізму. Інвалідність сприймається як щось, що потребує усунення, найчастіше з допомогою медичного втручання. Тобто, інвалідність це свого роду помилка, ніж підтвердження людського розмаїття — як раса, стать або сексуальна орієнтація.[2] Один з найчастіших проявів дискримінації по відношенню до людей з інвалідністю — це заперечення їх незалежності. Так, наприклад, коли офіціант звертається до супровідника людини з інвалідністю, а не безпосередньо до нього самого.[3]

Перше відоме використання слова «ейблізм» сталося в 1981, що робить його відносно новим. Проте саме поняття дискримінації людей з інвалідністю існувало задовго до цього. Яскравими прикладами є:

• Бар'єри, а саме поганий доступ до навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного та оздоровчого призначення, адміністративного призначення, а також об'єктів транспортної інфраструктури
• Люди з інвалідністю виключені з культурних і соціальних норм, які надають задоволення (секс, сексуальне виховання, сексуальне здоров'я, шлюб)[4]
• Благодійність хотіла усунути прояви інвалідності, шляхом її непривабливої демонстрації. Іншими словами, люди збирали гроші на благодійність шляхом демонстрації людей з інвалідністю за гроші. У 17-му і 18-му століттях, за плату, європейські громадяни навіть могли відвідати тюрми, виправно-трудові табори або божевільні, щоб подивитися на «несамовитих божевільних», що були прикуті ланцюгом у клітках.

У деяких країнах були внесені зміни в законодавство, щоб допомогти уникнути проявів дискримінації по відношенню до людей з інвалідністю.

Існує також альтернативна точка зору — «анти-анти-ейблізм», серед прихильників якої доктор наук Джон Когберн.[7] Він часто висловлює свою позицію з цього питання, як у своїх лекціях, так і у власному популярному блозі. Його пост від 6 вересня 2014 року під назвою «У похвалу анти-анти-ейблізму»[8] цілком присвячений даній темі і викликав неабияке обговорення.

Також варто згадати, що також часто як ейблізм, люди з інвалідністю зазнають позитивної дискримінації, що сприяє тому, що їх власні заслуги починають вважати результатом отриманих переваг.

Ейблізм приймає багато форм у всьому світі. Іноді ейбліст має намір завдати шкоди, але частіше ейблісти це люди, які намагаються пожаліти.

Незважаючи на прогрес у цьому питанні в різних країнах, в цілому суспільство не пристосовано для людей з інвалідністю. Є безліч магазинів, які не доступні для людей, які використовують крісла-колісні, тому що людина, яка є власником магазину не мала фізичних порушень, тому і не думала, що люди на візках не зможуть до нього потрапити.

Люди з інвалідністю часто є жертвами насильства. Більше ніж 90 % піддаються сексуальному насильству принаймні раз у житті. 49 % піддаються сексуальному насильству більше ніж 10 разів.[9]

50 % людей з інвалідністю, у яких немає роботи, хочуть мати роботу, але не можуть її знайти. Іноді людям з інвалідністю не дають робочі місця, навіть якщо ці люди цілком здатні впоратися з роботою, але роботодавці віддають перевагу звичайним «здоровим» людям.[10]