Еміль Галле

Лотарингія тривалий час була самостійним князівством між Францією та Німеччиною. Тут розвинулись ремесла схожі і несхожі з аналогічними у центральній Франції. Так, тут були власні килимові і гобеленові мануфактури, працювали керамісти. Але довготривалим ремеслом у краї було виготовлення скляних виробів. Практично кожне мале містечко мало скловарні печі. В краї вони суперничали зі скловарним виробництвом уславлених венеціанців, хоча місцеві вироби були трохи дешевші.

Еміль народився у місті Нансі. Родина була заможною. Батько, Шарль Галле (1818—1902) мав скляне виробництво і опанував технологію емалі. Шарль Галле пошлюбився із мадемуазель Фанні Рейнемер, у посаг нова родина отримала керамічну і кришталеву майстерню, що стане їх родинним бізнесом.

Родина сплатила освіту сину спочатку у самому Нансі. Аби опанувати німецьку та мінералогію Еміль відбув у місто Веймар. Він наполегливо займався самоосвітою і малюванням, береться вивчати ботаніку і рослинництво. Все це знайдене у його малюнках і начерках. В цьому він став справжнім пробовжувачем родинних традицій, де охоче вивчали природничі науки. Серед друзів Еміля — ботанік Жорж ле Моньє.

Окрім Німеччини Еміль Галле відвідав Велику Британію, де працював у замку Кенсінгтон та Ботанічному саду. З нього виробився непоганий технолог, що вивчав досвід власних попередників (французьких, німецьких, британських). На його молоді роки припало захоплення мистецтвом Японії, де ніколи не було жорсткого розподілу на високі і низькі жанри, а декоративно-ужитковим мистецтвом залюбки займались усі майстри, не оминаючи і геніально обдарованих. Як технолог Еміль Галле чимало експериментував з непрозорим склом, емалями, технологією кракле, працював ювеліром з малими пелюстками золота і срібла, котрі вплавляв у гарячу скляну масу тощо.

Технологія багатошарового скла, кожний з котрого мав власний колір, відома з доби античності. Еміль Галле вивчав її, а згодом і удосконалив. Так, він збирав малюнок як мозаїку зі скляних фрагментів, піддавав це високим температурам і отримував незвичні декоративні ефекти, незважаючи на невдалі випадки і трудоміську технологію.

Керамічне виробництво Еміль Галле опановував у родинній мануфактурі Сен-Клеман у передмісті Нансі у період 1865-1867 років.

1974 року батько передав сину скловарну майстерню, де виготовляли дзеркала та кришталь. Відтоді Еміль Галле зосередився на експериментах з непрозорим склом і емалями, створив власну лабораторію. З середини 1870-х років він очолив торговельний будинок Галле-Рейнемер і вивів виробництво на новий художній рівень. Як майстер по склу він виборов світове визнання. Воно почалось вже після Паризької всесвітньої виставки 1878 року, де були вироби його мануфактури. В декорі переважали квіти, рослини і пейзажі.

Серед новацій 1884 року — скляні вироби з цитатами з творів французьких поетів, серед котрих були Ф. Війон, С. Малларме, П. Верлен, Ш.Бодлер та інші. Еміль Галле називав такі вироби «розмовними».

Не менш значушим був Еміль Галле у виробництві меблів. Цим вирбництвом він почав займатись з кінця 1880-х років, додаючи до меблів коштовні зразки сировини і навіть напівкоштовні камені чи перли. Були і зразки меблів з цитатами з французьких поетів, як на скляних виробах.

Він діяльно підтримав стилістику сецесії, що так кохалася у флоральних та рослинних мотивах. Еміль Галле — переніс у меблярство свої знання ботаніки як художник і дизайнер. Його меблі майже ювелірно оброблені, зашліфовані, прикрашені рослинними візерунками. На відміну від масового виробництва скляних ваз і ламп, що дійшли і до Російської імперії, його меблі були штучним товаром, як картини чи ювелірні вироби. Найбільш вдалі зразки меблів власного виробництва він підписував і датував як картини.

• 
  Різьблений кабінетний столик з бабками замість ніг
• 
  Комод. Музей декоративного мистецтва, Париж
• 
  Кабінетний столик
• 
  Кабінетна шафка. Ліонський художній музей.

• 
• 
  Малюнок майбутньої скляної вази
• 
• 

• 
  Музей Шарля де Борюйєра
• 
  Супниця. Музей Шарля де Борюйєра
• 
• 

• Емаль
• Скло
• Меблі
• Модерн
• Александр Шарпентьє
• Декоративно-ужиткове мистецтво

• Bernd Hakenjos, Gallé Keramik: Sammlung Helga Schaefer, Dusseldorf, 1974, 84 p. (catalogue d'exposition)
• Howard Coutts, Émile Gallé and the origins of Art Nouveau, The Bowes Museum, 2007, 40 p.
• Philippe Thiébaut, Gallé : le testament artistique, Hazan, Musée d'Orsay, Paris, 2004, 141 p. (ISBN 2850259446) (catalogue de l'exposition)
• Annabelle Héry, La faïencerie de Lunéville, Vesoul, publié à compte d'auteur,‎ 1999, 143 p. (ISBN 2-9513756-0-3)
• Valérie Thomas et Helen Bieri Thomson, Verreries d'Émile Gallé : de l'œuvre unique à la série, Somogy, Paris ; Fondation Neumann, Gingins (Suisse) ; Musée de l'École de Nancy, Nancy, 2004, 109 p. (ISBN 2850567388)
• Gallé, Éditions de la Réunion des musées nationaux, Paris, 1985, 320 p. (ISBN 2711820211) (catalogue de l'exposition)