Самоосвіта

• систематичне читання і звернення до авторитетних джерел (на паперових, електронних носіях);
• аналіз матеріалу джерел, перевірка їх на практиці;
• прослуховування лекцій, доповідей в установах, до яких особа не залучена офіційно;
• використання порад фахівців заради підвищення власних знань чи майстерності;
• дослідницька діяльність після досягнення певного рівню освіти, експерименти, моделювання, праця помічником під керівництвом освіченого фахівця тощо.

Самоосвіта — риса характеру наполегливих осіб, позбавлених з якихось обставин можливості отримати систематичні знання у відповідному навчальному закладі (бідність, дискримінація за національною чи релігійною ознакою, географічна віддаленість від освітніх чи культурних центрів, фізичне каліцтво при наявності доброї пам'яті і наполегливості в отриманні знань тощо). Самоосвіта в цих випадках ще й засіб виховання, загартування характеру, перевірка можливостей особи, яка стає дорослішою.

Самоосвіта — певний період становлення освіти як такої. В добу відсутності сформованих навчальних закладів знання передавали в спілкуванні дорослих з молоддю. Талановитий дорослий з відповідним досвідом ставав вчителем, патроном.

В середньовічній Франції центрами культури стають монастирі, де плекають освіту. Саме тут збирають і копіюють випадково збережені античні рукописи, роблять переклади з іноземних мов, переважно арабської. В середовищі ченців вітається спеціалізація за здібностями. Серед перших світських професій, що виокремилися від сакральних в добу романського стилю і добу готики — фах архітектора.

Реймс, готична базиліка Сен Рені, інтер'єр.

Архітектор доби готики — особа, що опанувала будівельну справу, справу створення як планів майбутніх споруд, так і побудови підйомних механізмів, зналася на богослов'ї, інженерних засобах видобутку будматеріалів, обробки каменю, експертизи їх якості, а згодом і техніки безпеки будівництва. Життя і творчість архітектора тоді були тісно пов'язані з самоосвітою. Виникає традиція фіксації в письмовому джерелі розрізнених знань як від неписьмених, так і освічених осіб, компіляції з різних письмових джерел.

Про це свідчить альбом зразків французького архітектора Віллара де Оннекура, як зразок підручника і довідника водночас. Креслення архітектора межують в альбомі з замальовками готичних скульптур, зображеннями тварин, лицарів верхи, поширених композицій для рельєфів чи живопису, альбом насичений схемами середньовічних будівельних механізмів, зразками готичних вікон і готичних візерунків. Частка малюнків свідчить про подорожі архітектора, і альбом має риси щоденника з замальовками бачених соборів, цікавих деталей споруд, які де Оннекур не хотів забути.

Ймовірно автопортрет Леонардо да Вінчі в похилому віці

Самоосвіта супроводжувала Леонардо да Вінчі все життя. Позашлюбна дитина, він не мав прав на отримання типової тогочасної освіти з вивченням латини чи студіюванням в університеті. Віддаленість селища Анкіано (де він мешкав в дитинстві) від тогочасних освітніх центрів поглиблювала неможливість освіти. Дозвілля підлітка заповнювали довгі спостереження за природою.

Леонардо не опанував латини до смерті, а більшість його рукописів написана простонародною мовою з використанням тайнописів-шифрів чи в дзеркальному відображенні.

Важко назвати освітнім центром і боттегу (майстерню) Андреа дель Верроккіо. Флорентійська майстерня Верроккіо перш за все невелике виробництво по створенню релігійних картин для храмів, рельєфів, скульптур, надгробків. Учні опановують фах під час практичного виконання замов, отриманих власником майстерні. І тільки в часи дозвілля спостерігають природу, дійсність, малюють з натури чи з відповідних зразків. Не був Леонардо і улюбленим учнем Верроккіо, місце якого посів Лоренцо ді Креді. Є свідоцтва, що і Верроккіо не був єдиним вчителем для Леонардо. Значно більший вплив на молодого митця мав таємничий простолюдин Томмазо Мазіні. Свідків дивували стосунки дворянина за походженням Леонардо з дорослим Томмазо, якого вважали слугою. Томмазо — зразок автодидакта, що багато чого опанував самоосвітою, під час подорожей арабськими країнами, в спілкуванні з прихильниками утаємничених знань. Томмазо — і сам дослідник, військовий інженер, винахідник і механік.

Саме Томмазо роками супроводжував Леонардо під час його відвідин інших майстрів, цирюльників, математиків, освічених осіб, що збирались заради дискусій. Пихаті щляхетні фахівці ще визнавали дворянство Леонардо, тоді як Томмазо мав право лише мовчки слухати шляхетне товариство. Леонардо годинами конспектував бесіди освіченого товариства, постійно додаючи — «досліди», «перевір», що було свідоцтвом самоосвіти і мотивацією подальшої поведінки. Нестача освіти спонукала Леонардо до компіляцій. В його рукописах віднайдені виписки майже зі 100 різних рукописів і книг, а кількість джерел, з яких він намагався отримати нові знання, первищувала і цю цифру. Саме Томмазо супроводжуватиме Леонардо в Ломбардію до двору Лодовіко Моро, де працюватиме поряд — до власної смерті.

Нестача освіти названа дослідниками стимулом Леонардо до самоосвіти і експериментів, до власних досліджень, потягу до винаходів — то сухої фрески з можливістю довгих правок і перемальовок («Таємна вечеря» в Мілані), то відновлення техніки енкавстики («Битва при Ангіарі» у Флоренції), то нового лаку для ще не створеної картини (в Римі).

В добу капіталізму самоосвіта стає важливим засобом отримання знань і фаху представниками непривілейованих, бідних класів суспільста, адже освіта — привілей багатих верств населення. Для представників народу залишена лише початкова школа. Прагнення до широкої освіти спонукав і технічний прогрес, ознаки якого і вплив на реальність почали відчуватись з кінця 18 століття.

Посвітницькі ідеї спонукають до пропаганди знань і освіти як такої багатьох представників науки, літератури, мистецтва, діячів релігійних і благодійних закладів. Виникають народні бібліотеки, читальні, так звані народні будинки. У 1863–1864 в Петербурзі друкували навчально-літературний журнал «Самообразование». У 1893 р. в Москві створили комісію для сприяння домашньому читанню в складі товариства розповсюдження технічних знань. Були створені і особливі програми по курсам, що вивчали в тогочасних університетах. Друкувалися книги для «Бібліотеки самоосвіти». Зіграли відповідну роль публічні курси і університети для народу (наприклад, Шанявский університет тощо).

В Україні самоосвіта набула поширення з ХІХ ст. До неї вдавалися люди, позбавлені можливості здобути освіту в школах. В цьому їм сприяли громадські організації, зокрема «Просвіта», які діяли на українських землях з 1860 по 1940 роки.

В сучасну епоху виникла нова ефективна форма самоосвіти з використанням комп'ютера та Інтернету — інтернет-самоосвіта. Можливості її надзвичайно широкі: Інтернет надає миттєвий доступ до величезного об'єму інформації. Також популярності набувають онлайн курси, які дозволяють дивитися відео-лекції відомих спеціалістів з різних галузей знань, перевіряти свої знання за допомогою тестування, спілкуватися з іншими студентами, викладачами. Однією з найвідоміших платформ у світі для онлайн-навчання є Coursera, хоча постійно з'являються все нові ресурси.

Спостерігається тенденція до відкриття університетами та іншими навчальними закладами можливості доступу до навчання через Інтернет. Одним з перших відкрив доступ до своїх навчальних матеріалів для усіх охочих Массачусетський технологічний інститут — проект MIT OpenCourseWare. Згодом цей приклад наслідували й інші навчальні заклади, таким чином розширяючи можливості самоосвіти.

• Інформальна освіта
• Аматор
• Автодидакт

• Большая Советская Энциклопедия
• Муратова К. М. «Мастера французской готики 12-13 веков», М, «Искусство», 1988
• Ворон Виталий. Единство образования и самообразования // Образование: путь к успеху. — 2009. — № 7.