Енріко Карузо

Енрі́ко Кару́зо (італ. Enrico Caruso; 25 лютого 1873 2 серпня 1921) — італійський оперний співак, тенор.

Енрі́ко Кару́зо
Enrico Caruso
Зображення
Основна інформація
Дата народження 25 лютого 1873(1873-02-25)
Місце народження Неаполь, Італія
Дата смерті 2 серпня 1921(1921-08-02) (48 років)
Місце смерті Неаполь, Королівство Італія[1][2]
Поховання Італія
Роки активності 18941921
Громадянство Королівство Італія
Професії оперний співак, співак
Співацький голос Тенор
Жанри Опера
Нагороди Премія Греммі за досягнення в галузі звукозапису
Цитати у Вікіцитатах
 Файли у Вікісховищі

Біографія

Енріко Карузо народився 25 лютого 1873 року в Неаполі.

Дебютував у Неаполі в 1895 році. Популярність прийшла до Карузо в 1897 році, коли він виконав в Палермо партію Енцо («Джоконда» Понк'єллі). У 1900 році він вперше виступив на сцені міланського театру Ла Скала (Неморіно в «Любовному напої» Доніцетті); в 1902 році дебютував у лондонському театрі Ковент-Гарден (Герцог у «Ріголетто» Верді). Найбільша слава пов'язана з нью-йоркським театром Метрополітен-опера, провідним солістом якого він був з 1903 по 1920 роки.

Карузо багато записувався — одним з перших серед оперних співаків зафіксував основну частину свого репертуару на грамофонних платівках. Володів голосом неповторного тембру, в якому природне баритонове, оксамитове звучання нижнього і середнього регістрів поєднувалося з блискучими теноровими верхами. Завдяки винятковому володінню диханням, бездоганній інтонації і, головне, високій виконавській культурі став легендою вокального мистецтва ХХ століття, зразком для майбутніх поколінь оперних тенорів.

Карузо з рівним успіхом виконував партії ліричного і драматичного плану, переважно в операх Верді (Герцог, Манріко в «Трубадурі», Річард в «Балі-маскараді», Радамес в «Аїді») і композиторів-верістів (Каніо в «Блазнях» Леонкавалло та інших.). Був першим виконавцем ролей Федеріко («Арлезіанка» Чілеа, 1897), Лоріса («Федора» Джордано, 1898), Джонсона («Дівчина із заходу» Пуччіні, 1910). У концертному репертуарі Карузо основне місце займали неаполітанські пісні.

Енріко Карузо помер вранці 2 серпня 1921 року в Неаполі у віці 48 років від гнійного плевриту.

Медіа

Карузо біля свого піаніно

Див. також

Примітки

Бібліографія

  • Ybarra, T. E. Caruso: The Man of Naples and the Voice of Gold. New-York: Harcourt, Brace and Company, 1953. 315 p.
  • Caruso, Dorothy. Enrico Caruso: His Life and Death, with discography by Jack Caidin. Grant Press, 2007. 316 p.
  • Freestone J. and H.J. Drummond: Enrico Caruso: his Recorded Legacy. London, 1955.
  • Энрико Карузо на сцене и в жизни / Пер. с англ. П. П. Малькова; Общая редакция и послесловие М. П. Малькова М.: Аграф, 2002. 480 с. (Серия «Волшебная флейта») ISBN 5-7784-0206-6 1500 экз.
  • М. Мальков. Достойный своего великого таланта/Энрико Карузо на сцене и в жизни: М.Аграф, 2002, стр.450-460.
  • Жорж Кунеллі (Georges Cunelli). Тітта Руффо, Карузо і Шаляпін (пер. з англ. М.Малькова) — електр. изд. СПб. 2017 Джерело: Titta Ruffo. An Anthology. Edited by Andrew Farkas. Greenwood Press. London. England; pp. 63-68: G. Cunelli, Titta Ruffo, Caruso and Chaliapin.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.