Епіольмеки

Розташовувалася в басейні річки Папалоапан. Піднесення епіольмекських міст на західному кордоні ольмеків збігається зі зменшенням населення на сході ольмекської культури та її занепадом в цілому, тобто десь між 400 та 300 роками до н. е. На думку деяких дослідників епіомельки утворилися в результаті змішання ольмеків, що лишилися, та новоприбулих племен. Втім це питання залишається дискусійним.

Трес-Сапотес, один з найбільших ольмекських археологічних пам'яток, продовжував існувати за епіольмеків. В часи епіольмеків найбільшими поселеннями були Трес-Сапотес та Серра де-лас-Месас, менш важливими — Ель-Месон, Лердо-де-Техада, Ла-Мохарра, Бесубаан, Чуніан-де-Абахо.

Найбільше піднесення спостерігається у період з 100 року до н.е до 250 року н. е. До 250 року до н. е. культури епі-ольмеків потіснила класична культура Веракрус. Рештки епіольмекських поселень існували до 500 року н. е.

Епіольмеки розвинули писемність на основі ольмекської, значно її вдосконаливши. Завдяки цьому з'явилась одне з найперших месоамериканське письмо, відоме як «писемність Ла-Мохарра» (за одним з мість епіольмеків) або «епіольмекська писемність». Вона близька до писемності мая, втім на сьогодні практично не дешифрована. Деякі вчені розглядають епіольмекську писемність перехідною між ольмекською та маянською.

У 1997 році Джон Джастесон і Терренс Кауфман запропонували дешифровку епіольмекського письма, за що в 2003 році отримали грант Гуггенґайма. Проте вже в 2004 році правильність дешифрування оскаржили Стівен Х'юстон і Майкл Коу, які безуспішно спробували застосувати дешифровку Джастесона і Кауфмана до раніше невідомих епіольмекських написів.

Вважається, що епіомельки розмовляли на одній з мов міше-сокеанської групи.

На чолі міст-держав стояли володарі, проте їх влада обмежувалася радою знаті. Стосовно станів та верств населення в епіольмекських містах-державах на сьогодні замало відомостей.

Основу господарства становили землеробство, полювання, рибальство і торгівля. Торгівля замість центральних регіонів Месоамерики в часи епіольмеків переорієнтувалася Теуантепекський перешийок. Вивозилися предмети розкоші, бавовоняний одяг, найбільшу статтю імпорту становив обсидіан.

Від ольмеків успадкували складний календар. Водночас одними з перших застосовували при його використанні принцип довгої лічби (довгого рахунку), який з часом набув свого розвитку в математиці мая. Вважаються, що вони першими застосовували записи цифр в математиці через «крапку» і «риску» для запису часу. Застосування календаря дослідники також пов'язують з доволі високим рівнем знань в астрономії.

Основним видом були стелі і вівтарі. Використовувалися мотиви мистецтва часів ольмеків. Процес переходу від суто ольмекської культури до епіольмекської був поступовий.

Для епі-ольмеків характерно виконання базальтових монументів і стел з меншою майстерністю, грубіше, з гіршим промальовуванням деталей, ніж пам'ятники з ольмекських міст. Водночас якість скульптури в епіольмеків перевершував усі скульптурні техніки сучасних ним культур.

В епіольмеків стели зображують історичні події за участю правителів. При цьому зображувалось жертвоприношення на честь перемог або свят, піддані представлені маленькими. Подібні ж монументи згодом стали звичайним явищем в культурі мая.

Зберігаються традиції гончарства та створення непобутової кераміки. При цьому керамічні фігурки мають менше реалістичних деталей на відміну від періоду ольмеків.

• 
  Стела з довгою лічбою Ла-Мохарра
• 
  Трес-Сапотес
• 
  Посуд епіольмеків
• 
  Стела. Серра де-лас-Месас

• Pool, Christopher (2007) Olmec Archaeology and Early Mesoamerica, Cambridge University Press, ISBN 978-0-521-78882-3.
• Coe, Michael D and Rex Koontz. Mexico: From the Olmecs to the Aztecs. 6th Edition. New York: Thames and Hudson, 2008