Ерингерська порода

У Франції ця порода відома з 18 століття під назвою «шамоньярд» (фр. Chamoniarde, від назви альпійської долини Шамоні). В Італії в той час вона мала назву «вальдотен» (фр. Valdotaine, від назви долини Валле-д'Аоста). Сучасну назву порода отримала у 1861 році.[2] Здавна корови ерингерської породи з різних сіл використовувалися у коров'ячих боях, що їх влаштовували на пасовищах на початку весни.[1][3] У 1892 році було створено перші об'єднання заводчиків ерингерської худоби. Вони створювалися переважно в Швейцарії, але декілька було створено також у Франції і Італії.[2] У 2-й половині 20 століття поголів'я породи скоротилося через занепад у сільському господарстві високогірних районів.[3] У середині 1950-х років у Швейцарії худоба ерингерської породи становила 2 % всього поголів'я.[4] З 1960-х років у Швейцарії, Франції та Італії прийнято свої окремі програми розведення й селекції цієї худоби.[2]

Бій корів.

Масть тварин чорна, бура або червона. Забарвлення тулубу переважно суцільне, інколи бувають білі плями, наприклад, у вигляді зірочки на лобі чи стрічки на спині. Худоба невеликих розмірів, середній зріст корів становить 120 см. Жива маса бугаїв 600—800 кг, корів — 500 кг. Середньорічний надій становить близько 3200 кг молока жирністю 3,82 %.[1]

Худобу ерингерської породи розводять переважно на південному заході Швейцарії, на сході Франції і на північному заході Італії, тобто в місцевостях, де збігаються кордони цих країн. Загалом налічується близько 15 000 голів худоби ерингерської породи: 7000 голів у Швейцарії, 300[1]-400[2] у Франції і 7500 в Італії.[1]

У Франції ця порода поширена на сході регіону Овернь-Рона-Альпи, особливо у департаменті Верхня Савоя. У 2014 році у Франції налічувалося близько 400 корів і 15 бугаїв цієї породи, що утримувалися у 49 стадах (господарствах).[1][2]