Естетика

Есте́тика (грец. αισθητικός — чуттєво пізнавальний, від aisthēta — відчутні речі та aisthanesthai — пізнавати) — філософська наука, що вивчає природу (функції, загальні закони і закономірності) естетичної свідомості (діяльності людини і суспільства, буття), наука про прекрасне. Засновником естетики як науки вважається Александер Готліб Баумгартен[1].

Перша сторінка «Естетики» (1750) Олександра Готліба Баумгартена (1714—1762).

Естетика — наука про чуттєве пізнання світу; наука про неутилітарне, споглядальне або творче відношення людини до дійсності, наука, що вивчає специфічний досвід освоєння оточуючої дійсності, у процесі чого суб'єкт відчуває, переживає стан духовно-чуттєвої ейфорії, піднесення, радості, катарсису, духовної насолоди і т.д, відчуває свою органічну причетність до Універсуму, свою сутність неподільно з Першопричиною, Богом.[2]

Метою естетики є філософське вивчення мистецтва і формування критичних суджень про мистецтво. Естетика охоплює крім питань стосовно природи краси, також загальні питання щодо оцінки мистецьких предметів — що ми маємо на увазі коли говоримо, що якийсь мистецький виріб є добрим і як ми визначаємо стандарти такого судження. Об'єктивні підходи твердять, що краса чи цінність є в самому об'єкті і що самі естетичні судження є або вірними або помилковими.

Естетичні уявлення в природі й мистецтві

Сферами естетичних уявлень є природа й мистецтво. Їх об'єднує поняття образу.

Образ — відображення зовнішнього світу в нашій свідомості, яке отримане за допомогою органів чуття. Для тварини при сприйнятті інформації головним є імпринтинг (образ більш сильно запам'ятовується в залежності від його емоційного забарвлення). Проте чим розвиненіша істота, тим більший потік інформації, яку їй треба сприймати. Відбір інформації — характеристика складнішого головного мозку, таким чином, для людини імпринтинг не є головним. Тільки людина може створити узагальнений образ, що не ґрунтується безпосередньо на образах зовнішнього світу, тільки людина образ, що присутній тільки в її свідомості, може наділити матеріальними життям — описати словами, записати в нотах і т. д. Таким чином мистецтво — результат еволюції свідомості.

Почуття дозволяють нам миттєво орієнтуватися у світі. Органи відчуттів миттєво надійно аналізують інформацію про навколишнє середовище. Чуттєва інформація невербальна, непонійна, обмінюватися нею вкрай складно; вона важко піддається аналізу і її неможливо відтворити. Із цього виникає питання: чи можна вважати естетику наукою, оскільки наукові знання мають бути об'єктивними й не залежати від суб'єктивних характеристик особистості. По-перше, наша суб'єктивність — поняття відносне, оскільки всі люди належать до одного біологічного виду. В природі відмінність і єдність — однаково важливі риси. Саме поняття індивідуальності виникає тільки з розподілом праці (для первісної людини головною цінністю була єдність з колективом). По-друге, естетика — це філософія мистецтва. Мистецтво, на відміну від наших чуттів, довготривале, його можливо аналізувати й перевіряти за допомогою розуму.

Художній образ — відображення дійсності засобами мистецтва, складає основу мови мистецтва. Художній образ — діалектична єдність таких характеристик, як одиничне й загальне, конкретне й абстрактне, суб'єктивне й об'єктивне:

  • одиничне й загальне — митець має отримати безліч вражень про оточуючий світ для того, щоб створити один цілісний художній образ;
  • конкретне й абстрактне — конкретне — це явище, що дане в безпосередніх відчуттях, в різноманітті проявів. Абстрактне — єдина риса, яку людина виокремлює як найбільш важливу. Абстрагування дозволяє людині орієнтуватися у світі, класифікувати його.
  • суб'єктивне й об'єктивне — митець одночасно об'єктивно зображає явище світу й передає своє ставлення до нього. При абсолютних розбіжностях суб'єктивних позицій митці можуть створювати об'єктивні образи тієї епохи, в якій вони живуть.

Теорії виникнення мистецтва
Мирон V ст. до н. е. — «Афіна й Марсій» (копія): зображено, як Афіна кидає флейту, а Марсій її знаходить

1). Міфологічне пояснення — прослідковується завдяки міфам, які дійшли до наших часів. У Стародавній Греції протекторатом мистецтва виступав бог Аполлон. Численні міфи розповідають про походження музичних інструментів (Гермес винайшов кіфару, Афіна — флейту), про надприродну силу мистецтва (Орфей та Еврідіка, Пігмаліон і Галатея). Подібний приклад знаходимо й у Біблії: цар Давид грав на псалтирниці, своєю грою перемагав божевілля Саула. Ця версія пояснення виникнення мистецтва підкреслює важливість мистецтва;

2). Матеріалістичне трактування мистецтва — К. Маркс найвищим мистецтвом визнавав труд. Звісно, для користування знаряддями праці людина мала опанувати своєю рукою. Але для танцю й співу не потрібні спеціальні інструменти. Для первісної людини створення знаряддя праці було швидше мистецтвом, ніж працею (Наприклад: «Пісня про Гаявату» Лонгфелло — індіанець звертається до дерев, тварин для того, щоб вони стали співучасниками його творчості);

Хосе де Рібера (1591—1652) — Аполлон знімає шкіру з Марсія за те, що фавн насмілився змагатися з ним у грі на музичних інструментах

3). Біологічна версія — тварини проявляють доестетичну поведінку в період шлюбних ігор. Безумовно, людське уявлення про прекрасне не зводиться до шлюбних ігор, можуть йти врозріз із біологічними інстинктами.

В основі сперечань з приводу походження мистецтва покладено поняття мімесису. Перше відоме нам формулювання цього поняття належить Демокріту — він вважав, що людина вчиться всьому, наслідуючи природу. У Платона мистецтво — наслідування наслідуванню (людина наслідує зовнішній матеріальний світ, який, у свою чергу, є відображенням світу ідей). Арістотель не зводив мистецтво до мімесису, проте вважав, що, наслідуючи природі, людина вчиться розуміти світ.

Мистецтво не є простим наслідуванням, оскільки результатом творчого акту є утворення нового. Мистецтво — частина духовної культури людини. На ранній стадії духовна культура була синкретичною (неподільною єдністю різних якостей, які згодом, у процесі людської історії, виокремилися у відособлені сфери), тому мистецтво наслідує поліфункціональність обряду, ритуалу, охоплює всі види людської діяльності.

Функції мистецтва

Див. Функції мистецтва

Проблема співвідношення форми й змісту

Співвідношення форми й змісту — один з головних критеріїв оцінювання будь-якого явища, в тому числі й твору мистецтва. Форма й зміст — філософські категорії, в мистецтві служать позначенню основних сторін художнього твору й мистецтва в цілому.

Зміст — явище дійсності, що відтворене митцем. Включає в себе коло життєвих явищ, які зображено в творі (тема) та їх інтелектуально-емоціональну оцінку, відношення до них митця (ідея твору). Естетичні теорії об'єктивного ідеалізму стверджують, що змістом мистецтва є абсолютна ідея, світовий дух, воля, а мистецтво — засіб пізнання духовної суті світу. Естетичні теорії суб'єктивного ідеалізму стверджують, що зміст мистецтва — довільна діяльність суб'єкта, еманація внутрішнього «я» митця, яке відірване від реального світу. Матеріалістична естетика стверджує, що мистецтво черпає зміст із реальності, з відносин, протиріч суспільного життя.

Форма — засоби, якими митець скористався при відтворенні явищ дійсності. В структурі форми виділяють два рівні — зовнішній та внутрішній. Зовнішня форма безпоседерньо залежить від матеріалу, яким користується мистецтво (слово, звук і т. д.) — індивідуальна для кожного виду мистецтва (рима, строфа в поезії, гармонія, поліфонія в музиці і т. д.). Внутрішня форма — безпосередня образна конкретизація змісту, її основні елементи — сюжет, персонажі в літературі, мелодичні теми — в музиці. Форма в мистецтві має відносно самостійну цінність: демонструє майстерність творця, його вміле використовування матеріалу твору. Сприйняття художньої форми — вкрай складний процес, що включає в себе насолоду естетичними якостями форми, усвідомлення її як окремої мови мистецтва, як осмислення й переживання самого змісту твору. Врешті, реципієнт (глядач, слухач) має самостійно добудувати форму мистецького твору, що дарує насолоду від співтворчості з автором. Одним з важливих компонентів форми є жанр.

Піт Мондріан «Композиція червоного, жовтого, синього і чорного», 1930

Переоцінка формальних якостей призвела до появи художньої концепції формалізму (в живописі — абстракціонізм, абстрактний експресіонізм, мінімалізм, кубізм, у музиці — футуризм, авангард).

Тема й ідея твору мають відповідати формальним прийомам, проте прогрес в мистецтві й полягає в постійній зміні, поновлюванні жанрових можливостей.

Взаємини змісту й форми — типовий приклад єдності діалектичних протилежностей (характерихується як протиріччями й конфліктами між ними, так і взаємодоповнюванням). Естетичне сприйняття передбачає миттєвий акт зіставлення форми й змісту. В мистецтві зміст і форма конкретного твору неподільні, зміна одного елементу веде за собою зміну іншого. Відома чітка формула В. І. Леніна: «Форма змістовна, зміст сформований».[3][4]

Див. також

Примітки
  1. Олександр Готліб Баумгартен на сайті estetica.etica.in.ua
  2. Бычков В. «Эстетика»
  3. http://psylib.org.ua/books/maenl01/txt06.htm Ленин В. И. Философские тетради. — Полн. собр. соч., т. 29, с. 129. К. Маркс, Ф. Энгельс, В. Ленин «О ДИАЛЕКТИЧЕСКОМ И ИСТОРИЧЕСКОМ МАТЕРИАЛИЗМЕ», Глава шестая — категории диалектики., М.: Политиздат, 1984
  4. http://bse.sci-lib.com/article104107.html Визначення понять «зміст» і «форма» в Великій радянській енциклопедії

Джерела
  • Енциклопедія Макміллан: The Macmillan Encyclopedia. Лондон: Макміллан Лондон Лімітед, 1981, 1983, 1984, 1985. (англ.)
  • Федь А. М. Естетичний світ педагога: Монографія. — Слов'янськ: ПП «Канцлер», 2005. — 300 с.

Література
  • О. Білий, Л. Левчук. Естетика // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Західноєвропейська естетика ХХ століття: Навчальний посібник / Лариса Тимофіївна Левчук.– К. : Либідь, 1997.– 224 с.
  • Естетика: Конспект лекцій / О. В. Колеснікова, Н. Г. Межова; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. — Х., 1998. — 152 c.
  • Естетика: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Л. Т. Левчук, Д. Ю. Кучерюк, В. І. Панченко. — К. : Вища шк., 2000. — 398 c.
  • Історія української естетики першої половини XIX століття / Т. В. Бовсунівська. — К. : Вид. Дім Д.Бураго, 2001. — 344 c.
  • Історія шести понять: Мистецтво. Прекрасне. Форма. Творчість. Відтворництво. Естетичні переживання / В. Татаркевич. — К. : «Юніверс», 2001. — 366 c. — (Філософ. думка). — Бібліогр.: с. 327—354.
  • Промислова естетика: Навч. посіб. для студ. дистанц. форми навчання / Н. М. Барановська; Нац. ун-т «Львів. політехніка». Ін-т дистанц. навчання. — Л., 2003. — 98 c. — (Дистанц. навчання; № 7). — Бібліогр.: с. 94-95.
  • Теорія естетики: Пер. з нім. / Т. Адорно. — К. : Основи, 2002. — 518 c.
  • Українська естетика: традиції та сучасний стан: монографія / Лариса Левчук.– К. : Маклаут, 2011.– 339 с.– 500 пр.– Бібліогр.: с. 329—339 . — ISBN 966-220-016-4

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.