Жовтнева криза (Квебек)

Ліворадикальна підпільна організація Фронт визволення Квебеку (ФВК) виникла у Квебеці 1963 року. ФВК ставила собі завдання вести боротьбу проти «англо-саксонського імперіалізму» за створення незалежної квебекської держави та припускала застосування будь-яких необхідних для цього засобів, в тому числі й насильницьких. За 7 років свого існування (1963—1970) бойовики ФВК здійснили близько 200 злочинів, у тому числі убивства, пограбування й вибухи бомб.

Серед факторів, що сприяли створенню, діяльності та навіть (на деяких етапах) популярності ФВК, є такі:

• активний пошук національної самоідентифікації франкоканадської більшості Квебеку в 1960-их роках (одна зі складових частин так званої «Тихої революції»);
• зростання невдоволення в квебекському суспільстві у зв'язку зі зростанням безробіття в провінції;
• успіхи таких колоніальних країн як Алжир, В'єтнам і Куба в боротьбі за незалежність.

5 жовтня 1970 року бойовики з ланки ФВК під назвою «Ліберасьйон» викрали 49-річного Джеймса Кросса, торгового представника Великої Британії в Монреалі. Вимоги викрадачів, викладені в серії публічних послань, включали звільнення 23 засуджених чи затриманих членів ФВК, викуп у розмірі 0,5 млн доларів, а також трансляцію маніфесту ФВК в засобах масової інформації. Маніфест, що містив різку критику влади, був прочитаний на «Радіо Канада», й 10 жовтня міністр юстиції Квебеку запропонував викрадачам можливість безперешкодно сховатись за кордоном в обмін на звільнення заручника. Однак, того ж дня інша ланка ФВК («Шеньє») викрала віце-прем'єра й міністра праці Квебеку, 49-річного П'єра Лапорта. 11 жовтня прем'єр-міністр Квебеку Робер Бурасса отримав листа П'єра Лапорта, в якому той благав урятувати його життя[1]. 12 жовтня до Оттави було введено збройні сили.

15 жовтня Робер Бурасса і мер Монреаля Жан Драпо запитали підтримку збройних сил у допомогу місцевій поліції. Того ж дня в Монреалі відбувся трьохтисячний мітинг на підтримку ФВК. 16 жовтня, у відповідь на запит влади Квебеку, кабінет міністрів Канади під керівництвом прем'єр-міністра П'єра Трюдо віддав вказівку генерал-губернатору Канади Роланду Міченеру ввести в дію Положення про військові заходи. Відповідно до того Положення ФВК було оголошено поза законом, звичайні громадянські права і свободи було скасовано, а замість того допускались обшуки й арешти без ордеру, тривалі (до 21 доби) затримання без висунення звинувачень і без права на консультацію адвоката. У Квебеці було затримано понад 450 осіб, більшість з яких згодом були звільнені без висунення звинувачень. Серед затриманих були відомі діячі культури й мистецтва (поети Гастон Мірон, Жеральд Годен, співачка Полін Жюльєн та інші). Так, вперше в канадській історії Положення про військові заходи було застосовано в мирний час[2].

17 жовтня тіло П'єра Лапорта зі слідами удушення було знайдено в багажнику автомобіля неподалік від аеропорту Сен-Юбер. Перше за останні 102 роки політичне вбивство в Канаді шокувало населення Квебеку, в результаті чого число прибічників ФВК різко зменшилось[2].

На початку грудня 1970 року поліція викрила ланку «Ліберасьйон», яка утримувала Джеймса Кросса, й домовилась про його звільнення в обмін на «вільний коридор» на Кубу для викрадачів і кількох родичів. 4 грудня Джеймса Кросса було звільнено, він провів в ув'язненні 62 дні. За чотири тижні було викрито ланку «Шеньє», членів якої в подальшому було притягнуто до кримінальної відповідальності за викрадення та вбивство. 23 грудня Трюдо оголосив, що війська з Квебеку будуть виведені до 5 січня 1971 року.

У грудні 1970 року Положення про військові заходи поступилось місцем Положенню про суспільний порядок (тимчасові заходи), термін дії якого було вичерпано 30 квітня 1971 року.

Реакція федерального уряду на викрадення викликала неоднозначну оцінку в канадському суспільстві. Відповідно до опитувань суспільної думки, переважна більшість канадців підтримувала дії кабінету, втім квебекські націоналісти, а також захисники громадянських свобод у всій країні засудили такі дії як надмірні й такі, що створюють небезпечний прецедент ліквідації громадянських свобод[3]. З критикою уряду виступили такі відомі політичні діячі як Рене Левек, Роберт Стенфілд, Томмі Дуглас. Так чи інакше, жовтневі події 1970 року стимулювали в суспільстві підтримку ненасильницьких методів у боротьбі за незалежність Квебеку та сприяли розвитку політичних методів досягнення більшої автономії й незалежності. Це яскраво виявилось у масовій підтримці Квебекської партії, яка, здобувши перемогу на виборах 1976 року, сформувала коаліційний уряд.