Жорж де Бьєвр

Народився у сім'ї французьких дворян, наближених до королівської родини. Дід Жоржа де Бьєвра, Жорж Марешаль, був одним з найвідоміших хірургів XVII століття[1], саме його заслуги у галузі медицини і перетворили рід Бьєврів на дворянський. Жорж де Бьєвр, як і більшість молодих аристократів того часу, поступив на службу до французького війська, а саме, в першу роту мушкетерів. Згодом він досягне звання полковника кавалерійського полку, обійме посаду коменданта фортеці, буде нагороджений орденом Святого Людовика

Епітафія на надгробку.

1789 року з початком Великої французької революції Жорж де Бьєвр подав у відставку. Спочатку він виїхав з батьківщини до Лондона, потім попрямував до бельгійського курорту Спа, а звідти — до німецького Кобленца. Такі переміщення були спричинені не стільки бажанням відпочити, скільки необхідністю лікуватися, тому що Жорж де Бьєвр захворів на віспу. Перемогти хворобу йому не вдалось і дорогою він помер у маленькому баварському містечку Трісдорф. Як католик похований на цвинтарі Святого Якова в Орнбау.

Одного разу, будучи представленим королю Людовику XV, він виголосив такий каламбур:
маркіз: «Donnez moi un sujet, Sire» — запропонуйте сюжет, сір;
король: «Faites en un sur moi» — віршуйте про мене;
маркіз: «Sire, le roi n'est pas un sujet» — сір, король це не сюжет[1].

Цей каламбур став настільки відомим, що увійшов до французьких підручників з мови, а пізніше через неминущу популярність навіть втратив авторство. Саме завдяки обдаруванню маркіза де Бьєвра жанр каламбуру став модним і шанованим у світських колах. Однак Жорж де Бьєвр пробував сили і у великих за формою літературних творах. Ще замолоду він спробував себе як драматичний письменник, створивши трагедію «Верцінгеторікс» (Vercingetorix, 1770). Пізніше написав віршовані комедії «Спокусник» (Le Séducteur, 1783) і «Репутації» (Les reputations, 1788). Втім, остання не стала відомою. Жорж де Бьєвр самотужки видав збірку власних каламбурів у «Almanach en calembours» (1771). Після його смерті Альберік Девіль у Парижі видав аналогічну збірку під назвою «Бьєвріана, або Каламбури маркіза де Бьєвра» (Biévriana, ou Jeux de mots de M. de Bièvre, 1800)[1].

Німецький романіст Вільгельм Пюльц написав біографічний твір про маркіза де Бьєвра «Das Grabmal in Franken» (1958).

• Variations comiques sur l'abbé Quille;
• Lettre écrite à Madame la comtesse Tation, 1770;
• Vercingentorixe, 1770[1];
• Les Amours de l'ange Lure, 1772;
• Kalembour [sic], Supplément à l'Encyclopédie, 1777;
• Le Séducteur (1783)[1];
• Les Réputations (1788)[1].