Загребська об'їзна дорога

Загребська об'їзна дорога (хорв. Zagrebačka obilaznica) — підковоподібна автомагістраль, що частково огинає столицю Хорватії Загреб. Її найбільша на сьогодні частина — між розв'язками Янкомир та Іваня Река — будувалася з 1977 по 1979 рік, а ділянку Іваня Река—Света Хелена було споруджено в 1996—1999 роках.[1] Об'їзд завдовжки 48,9 км пролягає довкола міста від північно-західного передмістя Запрешич до Светої Хелени на північному сході. Він двічі перетинає річку Саву та проходить мостом через канал зливу повеневих вод Сава—Одра. Оскільки найпожвавленіші ділянки між розв'язками Янкомир і Бузин мають середньорічний щоденний транспортний потік близько 45 000 од., це найбільш завантажений відрізок мережі автомобільних доріг у Хорватії.

Загребська об'їзна дорога
Загальні дані
Країна  Хорватія
Мережа Автомобільні шляхи Хорватіїd
Довжина 48,9 км
початок з автомагістралі A2 від розв'язки в Запрешичі
кінець до автомагістралі A4 і
автошляху D10 у місці розв'язки Света Хелена
З'єднання з автомагістраллю A3 через розв'язку Янкомир
з автомагістраллю A1 через розв'язку Лучко
з автомагістраллю А3 через розв'язку Іваня Река
Міста Загреб, Велика Гориця, Запрешич, Самобор
OpenStreetMap 226224 ·R (Загреб)

= використовується інші автомагістралі
Розв'язка Лучко — ворота Загреба у бік адріатичного узбережжя (вигляд із заходу)

Загребську об'їзну дорогу не виділяють в окрему автомагістраль із присвоєнням окремого номера,[2] а радше розглядають як три відрізки трьох різних автомагістралей:

Автомагістраль Відрізки
Автомагістраль А2 Запрешич—Янкомирська розв'язка
Автомагістраль A3 Янкомирська розв'язка—розв'язка ЛучкоБузинКосниця—розв'язка Іваня Река
Автомагістраль А4 розв'язка Іваня Река—Кралєвецькі НовакиПоповецьСвета Хелена

Ці ділянки автомагістралей одночасно є ділянками державних доріг D1 і D3,[3] а також європейських маршрутів E59, E65, E70 та E71.

Нині об'їзна дорога складається з чотирьох смуг руху на всій протяжності, з аварійною смугою в кожному напрямку. У теперішньому вигляді Загребський об'їзд має невелику кількість розв'язок, досить віддалених одна від одної. Приміром, нинішня розв'язка в Запрешичі подовжує поїздку із Запрешича до Загреба об'їзною дорогою на 4,5 км. Останню нову розв'язку збудовано в 2007—2008 роках на південному сході у Косниці, тим самим забезпечуючи сполучення з Загребом через міст Батьківщини.[3]

Уздовж об'їзду є дві зони відпочинку: зона відпочинку Лучко між розв'язками Янкомир і Лучко, що включає знаменитий мотель «Плитвице», відомий своїм пішохідним мостом через об'їзну дорогу, та зона відпочинку Сесвете, розміщена між розв'язками Поповець і Света Хелена. Нову зону відпочинку заплановано між розв'язками Якушевець і Косниця.[4]

Нинішня підковоподібна форма об'їзної дороги зумовлена наявністю гори Медведниця на північ від Загреба, що позбавляє місто можливості об'їзду з півночі, тим самим не даючи змоги з'єднати автомагістралі А2 і А4. Для подолання цього розриву в об'їзному кільці було заплановано і розроблено північне відгалуження об'їзду завдовжки близько 27 км. Ним планувалося з'єднати розв'язку в Запрешичі з розв'язкою у Поповці. Але цей маршрут вимагав би довгих тунелів і віадуків, що зробило б його високовартісним.[5][6] Будівельні роботи передбачали згодом побудувати додатковий тунель завдовжки 5–10 км крізь гору Медведниця для безпосереднього сполучення Загреба з Хорватським загір'ям. Одначе станом на вересень 2011 року всі такі плани скасовано як нездійсненні.

Див. також

Примітки

  1. 3. Niskogradnja: Autoceste. Hidroelektra Niskogradnja. 30 липня 2008.
  2. Regulation on motorway markings, chainage, interchange/exit/rest area numbers and names. Narodne novine (хор.). 24 квітня 2003.
  3. Decision on categorization of public roads as state roads, county roads and local roads. Narodne novine (хор.). 17 лютого 2010.
  4. A3 Motorway: Bregana - Zagreb - Lipovac (хор.). Hrvatske autoceste. 3 липня 2006.
  5. Офіційне вивчення можливості північного відгалуження (хор.)
  6. Kekić, Jasmina (28 лютого 2008). Izgradnja sjeverne tangente mogla bi početi već 2009.. Vjesnik. Процитовано 3 липня 2009. (хор.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.