Закон про довічну приватизацію цілини

Закон про довічну приватизацію цілини (яп. 墾田永年私財法, こんでんえいねんしざいほう, конден ейнен сідзай-хо) — закон у стародавній японській «правовій державі» XIIIX століть, періоду Нара і Хей'ан, який затверджував право приватної власності осіб на розроблені ними цілинні землі. Проголошений у 743 році. Набув чинності з моменту проголошення. Згадується у «Сьоку Ніхонґі», «Рьоґіґе», «Руйдзю Сандайкяку». Містив такі базові положення:

  • Проголошував довічне право приватної власності осіб над цілинними землями.
  • Установлював межі площі цілинних земель, які можна було приватизувати, залежно від рангу і посади особи.
  • Зобов'язував провінціалів кокусі займатися питаннями цілинних земель.
  • Визначав детальну процедуру приватизації цілинної землі.

У традиційній японській історіографії «Закон» розглядається як головна причина занепаду японської «правової держави», що базувалася на приматі державної власності. Приватизація землі аристократами, монастирями і святилищами зміцнила їхнє фінансове становище, послабила контроль центральної влади над ними і спричинила поступове зменшення авторитету Імператора.

У новітніх дослідженнях наводиться думка, що «правова держава» занепала через застаріле і недосконале японське законодавство, а не існування інституту приватної власності, визнаного «Законом».

Джерела та література

  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. К. : «Аквілон-Прес», 1997. — 256 с. — ISBN 966-7209-05-9.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.