Запалювальний снаряд

Запа́лювальний снаря́д — вид спеціальних артилерійських снарядів, призначений для підпалювання дерев'яних будівель, складів пального та боєприпасів, сухого лісу, інших легкозаймистих об'єктів і підстилаючих поверхонь в районі розташування противника, а також для ураження його живої сили і деяких видів військової техніки (автомашин, тягачів тощо).

Запалювальний снаряд дистанційної дії складається з корпусу, пригвинтний головки, запалювальних елементів (металевих оболонок, заповнених запалювальними речовинами), діафрагми, вибивного заряду і дистанційного підривника (трубки). У польоті форс вогню від детонатора через заданий проміжок часу запалює запальні елементи і вибивний заряд. Порохові гази вибивного заряду зривають пригвинтну головку і з великою швидкістю викидають запальні елементи (температура горіння до 3000 °С).

Запалювальний снаряд зазвичай застосовуються в поєднанні з осколково-фугасними снарядами, щоб ускладнити боротьбу з пожежами. У Другій світовій війні використовувалися бронебійно-запально-трасуючі і зенітні осколково-запально-трасуючі снаряди, споряджені шашкою запального складу. Під час Війни в Кореї 1950—1953 кораблі США застосовували великокаліберні запалювальні снаряди із запальними елементами у вигляді металевих трубочок, заповнених напалмом. Одним з основних типів запалювальних снарядів вважаються снаряди, споряджені фосфором.