Запізнілий цвіт валінурії

Самі автори визначають сюжет роману як «меморабілію», тобто переказ із пам'яті подій самими героями книги, в якому можуть бути різночитання подій або різний опис події її свідками.[3] У самій назві роману автори також заклали загадковість, схожу на навмисну помилку — адже в його назві присутня назва роду водяних рослин валінурія, якого не існує в природі, натомість описані ознаки має рід водяних рослин валіснерія, названий за іменем італійського лікаря та біолога Антоніо Валліснері.[4] Дія роману відбувається як у кінці ХХ століття, так і у ХХV столітті, причому частина героїв діють у ХХ столітті (включно з двома авторами роману, які діють тут під видозміненими іменами Антон Гаркун і Олесь Козир), а частина у ХХV столітті, хоча між цими героями відчувається нерозривний зв'язок, який розкривається у кінці роману.

Роман розпочинається із того, що молодий футуролог 90-х років ХХ століття Станіслав Однорічко разом із своїм науковим керівником Павлом Максимовичем Шатровим та секретаркою відділу, студенткою-заочницею Ніною (яку часто називають Офелією) починають ретельно вивчати новий науково-фантастичний роман «Запізнілий цвіт валінурії». Вони підозрюють, що автори роману Антон Гаркун і Олесь Козир є безпосередніми свідками та учасниками подій роману. Станіслав із Ніною спочатку знайомляться із Антоном Гаркуном, який раніше працював у відділі анабіозу, а зараз є пенсіонером та шахістом-аматором. Той радить молодим людям поговорити також із своїм співавтором Олесем Козирем, який працює учителем фізкультури в школі одного із південних курортних міст.

Одночасно в романі описуються події у далекому майбутньому, в ХХV столітті. Археолог Дельф Ряст знаходить під колишнім районом великого міста, залитим водою із повені, що виникла після прориву греблі водосховища після землетрусу, установку для анабіозу, в якій знаходяться троє людей. Археологи встановили, що в анабіозній установці знаходяться люди, які на момент введення їх у стан анабіозу були невиліковно хворі різними формами раку. Після наради за участю ведучих учених було вирішено оживити наймолодшого із трьох людей, оскільки в представників суспільства майбутнього виникли небезпідставні побоювання, що людина з минулого не в змозі буде повністю осягнути рівень технології майбутнього, а також моральні принципи суспільства майбутнього. Цією наймолодшою людиною став молодший науковий співробітник Євген Терен, у якого діагностовано рак печінки. Євгена Терена розморожують, та проводять йому успішну операцію. Після операції він деякий час знаходиться у стані медикаментозного сну, під час якого науковці та лікарі майбутнього записують його думки та сновидіння з метою якнайкращого вивчення особливостей його характеру та потреб, а також взаємовідносин людей у минулому та особливостей супільства ХХ століття. Під час вивчення особистості Євгена науковці ХХV століття виявляють, що в минулому в нього залишилась жінка, яка очікувала від нього дитину, проте з якою він так і офіційно не одружився. Окрім цього, він також мав коханку, з допомогою якої він очікував сприяння в своїй науковій кар'єрі. Також за допомогою вивчення його психіки встановлено, що він вважав свою майбутню кандидатську дисертацію абсолютно непотрібною для розвитку науки, а лише сходинкою для наукової кар'єри, а наукову кар'єру вибрав для того, щоб мати більш прибутковіше місце роботи та користуватися більшою повагою у суспільстві. Свого наукового керівника він абсолютно не поважав, вважаючи його бсолютно нікчемним науковцем, хоча й на людях усіляко вислужується перед ним. Після виходу зі стану медикаментозного сну Євген Терен поступово одужує, і для кращого вивчення його особистості до нього приставлять двох молодих лікарів-психіатрів Ілону і Вілену. Терен поступово одужує, та дізнається багато нового про сучасний тепер йому світ, а також про події, які відбулись під час його анабіозу. Він дізнається, що в минулому в нього народився син, що значна частина міста, в якому він жив, зруйнована повінню після прориву греблі електростанції унаслідок землетрусу, а також усвідомлює, що він також причетний до цієї трагедії, адже він сам брав участь у спорудженні цієї греблі, окрім того вона будувалась зі значною економією будівельних матеріалів, тому не мала належної міцності та не зуміла витримати серйзний землетрус. Євген Терен дізнається також, що в майбутньому коже вибирає собі фах за уподобанням, а не за положенням професії у суспільстві, що важка фізична праця і робота по дому повністю механізовані, велика увага надається налагодженню взаємовідносин між людьми в суспільстві, їх фізичному та моральному здоров'ю, а для сигналізації порушень психічного здоров'я людини у населених пунктах встановлені психорадари. які вловлюють найменші порушення психічного стану в людей, та сигналізують про необхідність їх корекції. Проте Євген Терен не може знайти місце в такому суспільстві, оскільки він відчуває, що в нього немає ні необхідних знань для вибору якоїсь професії, ні відповідних моральних принципів. у приступі потьмарення свідомості він пошкоджує один із психорадарів, при цьому гине стороння людина, а пізніше пошкоджує дві інших анабіозні камери, щоб ще двох людей з минулого не зуміли оживити, після чого закінчує життя самогубством.

У ХХ столітті Станіслав Однорічко з Ніною тим часом зустрічаються ще раз із Антоном Гаркуном, а пізніше їдуть на зустріч із Олесем Козирем. Вони дізнаються, що люди з майбутнього спеціально відвідували обох авторів роману, та переносили їх у майбутнє, оскільки вони на той час працювали в дослідницькому центрі анабіозу, щоб вони побачили наслідки своїх досліджень. після цього вони обидва покинули своє місце роботи, та вирішили написати роман про пережиті події та свої враження від перебування у майбутньому, причому ім'я головного героя роману вони навмисно змінили, щоб не викликати нарікань з боку жінки, яка народила дитину від Євгена, причому вони також вирішилили допомагати цій жінці та дитині. У кінці роману виявляється, що Станіслав Однорічко є сином героя роману, причому названим за іменем батька, якого також насправді звали Станіславом Однорічком. Закінчується роман одночасно картиною приготування до весілля Станіслава Однорічка-молодшого з Ніною, та картиною землетрусу, описаного людьми майбутнього, в якому гине науковий керівник молодих людей Павло Максимович Шатров.

• Анатолій Григоренко, Олег Кузьменко. Запізнілий цвіт валінурії. — Київ : Молодь, 1990. — С. 3—206. — (Компас (Пригоди, Подорожі, Фантастика)) — 30 000 прим. — ISBN 5-7720-0413-1.

• «Запізнілий цвіт валінурії» на сайті «Лаборатория Фантастики» (рос.)
• Рецензии на книгу «Запізнілий цвіт валінурії» (рос.)
• Повний текст книги та коротка рецензія