Засеймські сотні

На сучасній карті Сумської області є селище Вороніж, на залізничній - це станція Терещенська. Достовірних матеріалів про минувшину селища, зокрема про XVII-XVIII ст., зовсім мало. Першим сотником тут був Супрун, за правління якого в центрі збудовано «малий городок», який називався Замком. Під час сотникування Сави Прокоповича Вороніж обнесено валом, у якому були Клишківська та Глухівська брами. У 1661 р. селище спустошили кримчаки, через три роки поблизу відбувся бій із військом польського короля Яна-Казимира. Тоді ж Вороніж і згорів дощенту. Погорільців уряд на десять літ звільнив від сплати податків, тому містечко швидко відродилося. Вороніж у XVIII ст. мав чітко виражений центр із Ярмарковим майданом. На прилеглих до нього вулицях стояли крамниці - понад сорок, із яких двадцять торгували рибою. У ті роки Вороніж передали «на армату» - козаки і посполиті мали утримувати генеральну артилерію. До речі, вельми скромну. Як зазначає Олександр Лазаревський, у 1738 р. гетьманська батарея нараховувала шість гармат - чотири трифунтових і дві чотирифунтових (фунт - це тогочасна міра ваги - 0,454 кг - авт.).

Ця сотня вважалася базовою для такої «грізної армати». Першим сотником у ній став Ничипір Ковалевський (1658 р.). У той час містечко над Десною ніяк не бажало визнавати московський протекторат - Короп не складав присяги на вірність цареві.

Історія Коропської сотні коротка. Після Полтавської битви генеральну артилерію ліквідовано, і містечко поступово утрачає статус адміністративно-територіального центру.

Недалеко від Коропа - село Нові Млини. Мальовничий край, саме тут Сейм впадає у Десну. Новомлинська сотня, створена у 1654 р., була «віддана на військову музику», тобто утримувала гетьманський оркестр. Скромний оркестр - п’ять трубачів, два сурмачі й один довбиш (барабанщик по-новому - авт.). Військовою музикою керував спеціальний отаман. Музикантам платили одягом, борошном, давали і трохи грошей. Правда, у 1722 р. музичний отаман Максим Якубський скаржився гетьману Павлу Полуботку на затримку зарплати. Коли оркестр прийшов до Андрія Кондзеровського - у скарзі він значиться екс-управителем маєтків гетьмана Івана Скоропадського, то замість грошей отримав «конфузію». І на додачу - «товариша нашого Остапа у щоку ударено».

Новомлинські сотники нічим особливим в історії не відзначилися. Хіба що дивує тривалість урядування сотника Григорія Самойловича - із 1688 р. по 1708 р., значне, як на той неспокійний час. Із посади він пішов начебто через підтримку гетьмана Мазепи, хоч ніхто не підтвердив цей зв’язок. Скоріш за все, його посаду у той момент пообіцяли іншому - Григорію Шишкевичу, колишньому цирульнику Войнаровського. Цей Шишкевич зробив «пересторогу» князеві Меньшикову. І настільки важливу, що сподвижник Петра віддячив йому сотницьким званням.

А ще тут сотникував Кирило Троцький. Його нащадки вважали себе шляхтичами, які прибули до Нових Млинів із польського воєводства Троков. Тільки все було прозаїчніше. Предок Троцьких - новомлинський міщанин Трохим, Троць по-українськи. Той Троць на торгівлі розбагатів. Сини його називалися Тротченками, але потім переінакшилися на Троцьких. До речі, і самі Лазаревські в Конотопі були спершу Лазаренками. Але згодом, коли домагалися дворянства, записалися Лазаревськими. У Кролевці ж помічена ще цікавіша трансформація. Тут нащадки козака Бугая стали Богаєвськими.

Ця сотня спеціалізувалася на забезпеченні безперебійного руху державних кур’єрів і транспортів вздовж тракту Київ - Москва. Першим сотником був Мисько (Михайло - авт.) Дуля. Цікаво, що й понині у місті живуть люди із цим оригінальним прізвищем. Найчастіше ж і найдовше тут урядували Огієнки-Огієвські. Один із нащадків сотників Огієвських породичається із Лазаревськими. У Кролевці в будинку Огієвських зупинявся Тарас Шевченко, коли востаннє їхав з України.

Чим ще пам’ятний козацький Кролевець? У 1664 р. містечко привітало польського короля Яна-Казимира, але коли основне польське військо вирушило під Глухів, відразу ж звернулося до гетьмана Івана Брюховецького, щоб прислав козаків на допомогу. У Кролевці відбувалися великі ярмарки, на які з’їжджалися купці з Ніжина, переважно греки, московські, польські і навіть пруські купці, тобто торгівля в Кролевці йшла не на жарт.

Селище міського типу Ямпіль і райцентр Сумської області спершу мав назву Клин. Гетьман Самойлович маленький Клин віддав полковнику Іванію, і той відразу ж узявся його заселяти. Заселення велося інтенсивно, тому сільце швидко перетворилося на містечко. На честь батька полковник Іваній називає містечко Янполем. До речі, ця стара назва закріпилася у найменуванні залізничної станції. Для гетьманського господарства Янпіль і Янпільщина мали важливе економічне значення - непоганий прибуток давали млини, а навколишні ліси - селітру. Тільки козацтва в Янполі було мало, і вже наприкінці XVІІ ст. Янпільська сотня ліквідована.

Глухівська сотня відома із 1648 р. як структурна одиниця Борзнянського полку. Але за Зборівською угодою вже наступного року вона припинила існування. Відроджується сотня під роком 1654 у складі Ніжинського полку. На той час місто мало певну вагу у державі, тому гетьманом Брюховецьким Глухів перетворено на полковий центр. До Глухівського полку увійшли всі засеймські сотні. Глухівський полк проіснував два роки й одним із його очільників був Кирило Гуляницький, брат захисника Конотопа Григорія Гуляницького. Щодо Глухівської сотні, то після 1709 р. вона перетворюється на столичну. А це вже близькість до гетьмана, особливий статус і, звичайно ж, забезпечення. До речі, саме Глухівська сотня мала найбільшу територію у Ніжинському полку.