Захматов Володимир Дмитрович

Володимир Дмитрович Захматов народився 17 лютого 1954 р. у селі Махаліно, Кузнецького району, Пензенської області (Росія). Батько Захматов Дмитро Олексійович — економіст, мати Михайліна-Брегет Любов Іванівна — лікар. Після початку Німецько-радянської війни батьки пішли на фронт добровольцями, батько — десантником з липня 1941 р. (оборона Києва), мати — медсестра з листопада 1942 р. (Сталінград).

Володимир Захматов є нащадком швейцарських годинникарів — засновників відомої фірми «Брегет» — 1860 року одна з гілок цього шанованого роду перебралися з альпійської республіки до Росії.

В 1977 р. В. Д. Захматов закінчив Куйбишевський політехнічний інститут (нині — Самарський державний технічний університет) за фахом «Хімія і технологія високомолекулярних сполук» (0815 — Технологія спеціальних матеріалів). Ще студентом розпочав проведення науково-дослідних робіт з дослідження чутливості вибухових речовин до імпульсного розвантаження.

По закінченні інституту працював інженером — керівником балістичних випробувань боєприпасів для артилерійських систем калібру від 23 до 152 мм, у тому числі авіаційних гармат 23,30 мм і твердопаливних ракетних двигунів. Брав участь як експерт у розслідуванні несанкційованих вибухів при спорядженні й випробуваннях боєприпасів на виробництві, складах, полігонах і інших вибухонебезпечних об'єктах.

З 1980 року працював старшим інженером відділу зварювання й різання вибухом Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона, де займався операціями вибухового різання, штампування, зварювання, у тому числі на ВО ім. Антонова і в польових умовах на нафтогазопроводах у Башкортостані. З 1983 р. працював молодшим науковим співробітником у Відділенні геодинаміки вибуху Інституту геофізики Національної Академії Наук України, потім з 1985 року — завідувачем сектором Дослідного конструкторсько-технологічного бюро Інституту теплофізики НАН України.

В 1984 році на Вченій раді Вищої інженерно-технічної пожежної школи МВС СРСР (зараз — Московська академія пожежної безпеки МНС РФ), Володимир Дмитрович захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук за темою «Розробка способів вибухової подачі вогнегасних порошків у вогнище пожежі» за фахом 05.26.01. «Протипожежна техніка й техніка безпеки».

З 1-го травня 1986 р. Володимир Захматов брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, де впровадив нову технологію безлюдного, високоефективного, високоточного гасіння лісових пожеж у зонах з найбільш високим рівнем радіації, наприклад, у «Рудому лісі», з випромінюваннями від 1000 до 2500 рентгенів на годину, а потім — технологію локалізації радіоактивного пилу на важкодоступних ділянках.

В. Д. Захматов є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії.

З 1987 по 1996 р. працював в Інституті проблем матеріалознавства НАН України завідувачем сектором, лабораторією, відділом оборонних технологій.

З 1988 р. — консультант проектантів систем захисту об'єкта «Укриття» над зруйнованим реактором Чорнобильської АЕС.

В 1990 році на Вченій раді Казанського Науково-дослідного інституту хімічних продуктів і Політехнічного університету, Володимир Дмитрович захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук за темою «Розробка систем імпульсного багатопланового захисту» зі спеціальностей «Технологія спеціальних продуктів» 05.17.10. і «Фізика горіння й вибуху» 01.04.17. Цього ж року Володимиру Дмитровичу було присвоєно звання «Винахідник СРСР». Через невеликий проміжок часу В. Д. Захматова було висунуто на отримання звання «Почесний винахідник СРСР»[1], але присвоєння урядових звань та нагород було припинене у зв'язку з розпадом СРСР.

1994 року Володимир Захматов пройшов навчання в США, в Інституті Сімеона при Держдепартаменті, Вашингтон, і одержав диплом менеджера з контролю надзвичайних ситуацій.

1999 рік — ВАК України надав В. Д. Захматову звання професора кафедри безпеки життєдіяльності.

З 1996 по 2007 р. Володимир Дмитрович працював завідувачем кафедрою Безпеки життєдіяльності в Черкаському технологічному держуніверситеті, а потім у Національному технічному університеті «Київський політехнічний інститут», одночасно читав лекції у Національному авіаційному університеті, Академії управління МВС, Інституті озброєнь і військової техніки Збройних сил України.

З 2007 по березень 2014 р. В. Д. Захматов працював в Інституті телекомунікацій і глобального інформаційного простору НАН України, а також професором кафедри Національної Безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, професором кафедри управління Академії МВС України.

З березня 2014 р. професор В.Д. Захматов працював в Інституі іноваційних технологій Київського національного авіаційного університеу.

У теперішній час Володимир Дмитрович є технічним директором Талліннського підприємства PulsTECH.[2]

Володимир Захматов — незалежний консультант з вибухонебезпечних речовин, який неодноразово обґрунтовано заперечував висновки державних експертів, виступаючи в судах на боці постраждалих та звинувачуваних сторін.

Володимир Дмитрович є одним з перших науковців в Україні, який заходився досліджувати в період конверсії пострадянського виробництва можливості використання військового арсеналу країни для захисту населення від різних катастроф та аварій (насамперед від пожеж), а також конструювати так звану несмертельну зброю — призначену для затримання злочинців, боротьби з терористами, подолання масових заворушень. Деякі з розроблених ним видів зазначеної техніки досі не мають аналогів у світі.

Громадська діяльність: є активним учасником роботи міжнародних антитерористичних і антикримінальних організацій МАЄ й МАК, а також громадських наукових організацій — Академії безпеки життєдіяльності (Україна), Міжнародної академії екології та безпеки (Росія, Санкт-Петербург), Нью-Йоркської Академії Наук.

Захоплення: майстер спорту з плавання на дистанції 800 м, 1500 м.

Фізика спрямованого вибуху, чутливість вибухових речовин, механіка й динаміка багатофазних середовищ, ліквідація наслідків катастроф.
Володимир Дмитрович працює за напрямами розробки нових видів імпульсної техніки багатопланового захисту для:
 — гасіння різних пожеж,
 — світло-, теплозахисту й маскування,
 — запобігання об'ємним вибухам,
 — локалізації токсичних і радіоактивних викидів,
 — локалізації розливів нафти на водній поверхні,
 — контролю масових заворушень,
 — знешкодження терористів і диверсантів.
Ряд розробок впроваджені у вигляді дослідно-промислових партій, використовувалися в СРСР, Росії, Україні, Польщі, Ізраїлю, Китаї, Швейцарії. Зокрема, високоефективне зарекомендували себе наступні розробки:
 — 50-ти стовбурна установка «Імпульс-3М» на базі танкового шасі Т-62, Т-55, Т-54 (було випущено 35 шт.). Дотепер в Україні працює 7 машин, у Росії понад 15, у тому числі 4 машині у Башкирії. Також 5 таких машин працює у Ємену;
 — 7-мі, 8-мі, 9-ти, 16-ти, 25-ти стовбурні установки на шасі лафетів, причепів, які використовувалися в Чорнобильській зоні як стаціонарні елементи автоматичних систем для гасіння в аварійних будинках і трансформаторних підстанціях, для гасіння грандіозної пожежі куща свердловин на морській нафтогазовій платформі в Каспійському морі, для гасіння палючих штабелів боєприпасів, для локалізації розливів нафти на морі шляхом масштабного й далекого розпилення біосорбентів;
 — гвинтокрильна підвісна вогнегасна бомба й багатобомбова платформа, які використовувалися при гасінні лісових пожеж у Чорнобильській зоні (1986 р.), у горах і ущелинах Криму, Карпат, Південного Уралу (1992–2003 рр.), у болотистих лісах Московської області (2001 р.), при гасінні катастрофічних лісових пожеж у Росії (2010 р.). Російське керівництво прийняло рішення відносно оснащення вогнегасними бомбами аварійних підрозділів МНС для гасіння лісових пожеж. Також вказані бомби були використані під безпосереднім керівництвом автора і розробника при гасінні масштабної лісової пожежі на плато гори Кармаль, Хайфа (Ізраїль);
 — професійний, далекобійний вогнегасник, якого розроблено й випробувано 7 конструктивних варіантів.[3] Випускався дослідно-промисловою партією — 50 шт. для Міністерства Надзвичайних ситуацій України, понад 10 зразків успішно експлуатувалися в пожежній частині Московської області.
Також дослідно-промислова партія цих вогнегасників випущена 2009 р. у Швейцарії фірмою «Pyromex» і «Highland Technologies», на цій базі будується промислове виробництво вогнегасників на Державному київському конструкторському бюро «ЛУЧ»;
 — побутовий вогнегасник. Цих міні-вогнегасників була випущена партія в 15000 шт. на замовлення КДБ СРСР для Московської Олімпіади. Завдяки цій розробці було погашено 3 спроби самоспалення, до 150 дрібних пожеж, припинено декілька десятків бійок.
Свого часу в Україні було випущена партія міні-вогнегасників у 10000 шт., яка була розпродана менше, ніж за 2 тижні, проте цю продукцію не вдалося сертифікувати через наявність порохового патрона у вогнегаснику, що суперечить законам України, тож випуск було припинено;
 — автоматизовані системи багатопланового захисту військової техніки:
а) танків — ці системи рятували життя членам екіпажа й сам танк від пожежі навіть при влученні кумулятивних боєприпасів;
б) гвинтокрилів — при падінні підбитого гвинтокрила система запобігала виникненню пожежі й вибуху.
Наведені системи у вигляді дослідних зразків випробувані успішно в Афганістані за власної участі автора і розробника В. Д. Захматова;
в) підводних човнів — успішно випробувані системи нетоксичного гасіння у відсіках, проте подальша робота на підводних човнах була припинена в період конверсії промисловості країни;
г) за допомогою автоматизованої системи багатопланового захисту військової техніки проводилося успішне випробування щодо маскування стартових ракетних позицій, танків, кораблів від супутникового спостереження й високоточної зброї, а також було успішно проведене нетоксичне гасіння пожеж у підземних урядових спорудах та метро.
Кредо наукової роботи Володимира Дмитровича Захматова полягає у тому, що він завжди особисто бере участь у випробуваннях своїх розробок, щоб впевнитися у безпечності засобів для людини й оточуючого середовища.[4][5]

Володимир Дмитрович Захматов з 1982 року бере участь зі зразками своєї техніки при гасінні ряду великих пожеж у СРСР, Росії, Польщі, Ізраїлю на різноманітних об'єктах підвищеної безпеки вказаних країн (військові арсенали, склади отрутохімікатів, нафтопереробні заводи і нафтові морські платформи, важкодоступні лісові райони). Професор В. Д. Захматов читає лекції у Росії, США, Ізраїлі, Швейцарії, Польщі, Чехії, Естонії, є широковідомим незалежним експертом з надзвичайних ситуацій у Європі.

1987 р. — Медаль Чорнобильця-ліквідатора 1-ї категорії.
1990 р. — Звання «Винахідник СРСР».
1996 р. — Медаль «За заслуги МНС України».
2004 р. — Золота медаль ВДНГ за розробку нової несмертельної техніки припинення терористичних атак.
2005 р. — Медаль «За заслуги МО України».
2011 р. — Пам'ятний знак «В память о катастрофе на Чернобыльской АЭС» (Російська Федерація).
2011 р. — Медаль «За мужність і честь. 25 років аварії на ЧАЕС» (Україна) за впровадження нової технології високоточного безлюдного гасіння пожеж у високорадіоактивних зонах.

• Захматов В. Д. Техника многоплановой защиты. — М.: ИПМ АН СССР, 1991. — 124 с.
• Захматов В. Д., Красюк И. П., Садченко А. А., Щербак Н. В., Мазниченко Ю. А. Взрывчатые вещества и взрывные устройства. Учебник. — К.: Национальная академія внутренних дел, 2004. — 324 с
• Захматов В. Д. Аналіз сучасного забезпечення живучості арсеналів, баз, складів ракет і боєприпасів збройних сил України / Надзвичайна ситуація, № 5, 2008, с.14-17.
• Захматов В. Д. Эффективное, быстрое и безопасное тушение пожаров на складах боеприпасов./ М-во освіти і науки України, Київ. Нац. ун-т буд-ва і архіт., НАН України, Ін-т телекомунікацій і глобального інформаційного простору., О.С Волошкіна, О. М. Трофимчук (голов. ред.) (та ін.) — К., 2008. — Вип. 2, с.199 — 217.
• Захматов В., Заросило В. Спеціальні засоби та масові безпорядки (Міжнародний досвід та нові розробки). УДК 341.79.ю 351.75 // Південноукраїнський правничий часопис, № 1, 2008, с.37-39.
• Захматов В. Д. Непростий випадок — гарячими слідами вибухів газу у житлових і громадських спорудах / Надзвичайна ситуація, № 11, 2008, с.38-41.
• Захматов В. Д. Импульсная техника в Чернобыле./ ISSN 0869-7493 Пожаровзрывобезопасность. Москва. 2010. т.19, № 4, с. 49 — 52.
• Захматов В. Д., Щербак Н. В. Новые технологи локализации розливов нефти на море. // ISSN 0869-7493 Пожаровзрывобезопасность. Москва. 2010. т.19, № 6, с. 56 — 63.
• Захматов В. Д. Техніка для гасіння лісових пожеж в Ізраїлі./ Пожежна безпека, № 2 (137), с. 18 — 21
• Захматов В., Бегун В. Ми повинні досліджувати всі можливі причини вибуху./ Надзвичайна ситуація. № 1, 2010, с.26 — 27.
• Захматов В. Д.Техніка для гасіння лісових пожеж^{[недоступне посилання з вересня 2019]}./Рятувальна техніка та обладнання. № 6, 2011. — с. 18 — 21.
• Захматов В. Д. Фукусима — новый Чернобыль, а ошибки старые^{[недоступне посилання з квітня 2019]}./ Пожарная безопасность в строительстве, Москва, № 2, апрель 2011, с. 52 — 61.
• Захматов В. Д., Щербак Н. В. Личное оружие пожарного для тушения пожаров в лесу, небоскребах и зонах катастроф^{[недоступне посилання з квітня 2019]}./ Пожарная безопасность в строительстве, Москва, № 3, июнь, 2011, с.58-65.

• http://www.litsovet.ru/index.php/material.read?material_id=189274
• http://compromat.ua/ru/16/20163/index.html
• http://old.inforotor.ru/visit/189195?url=http://obozrevatel.com/news/2009/1/28/282552.htm%5Bнедоступне+посилання+з+липня+2019%5D
• http://for-ua.com/press/2010/02/15/132702.html
• http://fakty.ua/68436-izobretatel-nesmertelnogo-oruzhiya-dlya-borby-s-terroristami-professor-vladimir-zahmatov-quot-ya-byl-v-pervom-ryadu-dobrovolcev-stavshih-pod-zalp-moej-pushki-quot
• http://www.wildorg.ru/publ/l011l32l/index.aspx
• http://www.agatov.com/content/view/1141/63/
• http://dt.ua/articles/52238%5Bнедоступне+посилання+з+липня+2019%5D
• http://vybory.osp-ua.info/userfiles/file/Zakhmatov/Article%202.pdf
• http://www.ua-today.com/modules/myarticles/article_storyid_11434.html%5Bнедоступне+посилання+з+липня+2019%5D
• Zakhmatov Extinguisher Technologies