Земля Загублених, або Маленькі страшні казки

Земля Загублених щодня дрейфує морями альтернативної географії строго паралельно із нашою щоденною, звичною географією. Земля Загублених виникла для того, щоб надто інші люди, витіснені з «нормального» світу, мали куди піти. Виросла з потреби в укритті та оперті. Вона перероджується і розростається щоразу, коли черговий інакший переживає свою відкинутість, і тому постійно оточена водою, як ембріон. Тому й усі неймовірно різні люди цього малого світу — так чи інакше родичі, так чи інакше повторюють долі одне одного. Ця книжка в ритмі дихання — про них. Кожна історія — як міст через воду, щоб пройти і навчитися дихати в унісон з іншими.[1]

Вже з першого погляду назва збірки обіцяє параболічність наративу, формує горизонт очікування і метод прочитання, а також етичний орієнтир: дослідження народжених у глибинах душі джерел страху — темної частини людини й світу. А щоб випробування було читачеві по силах, авторка обіцяє, що вони будуть «маленькі»: дозовані страхи на будь-який смак, запаковані у форму казки. Казка-парабола К.Калитко від казки традиційної успадкувала наявність другого плану (що часом надто домінує над першим), символічність образів (не завжди читабельну) та частково — фантастичність оповіді, яку в деяких оповіданнях підміняє гіперреалізм. Настанову для майбутнього прочитання можна звести до такої: жодної буквальності в інтерпретації, пошук другого дна і формування загальної картини — або карти — Землі Загублених, адже всі тексти збірки так чи інак пов'язані цією темою-загадкою: хто ці загублені, ким загублені, в якій землі й наскільки — питання, що не залишають читача до останньої сторінки і, на щастя, в останньому тексті таки знаходять часткову відповідь, решта ж смислів — на інтерпретаційній совісті та потузі читача.[2]

Була відзначена премією «Книга року Бі-Бі-Сі — 2017».[3]

Калитко стала лауреатом однієї з найпрестижніших літературних нагород для українських письменників — премії ім. Конрада-Коженьовського.[4]