Зміни назв населених пунктів у південно-східній Польщі 1977

Зміни назв населених пунктів у південно-східній Польщі було проведено 1977 року згідно з Постановою Міністра довкілля ПНР від 9 серпня 1977 року,[1] що стосувалася деяких населених пунктів у кросненському, новосондецькому, перемиському, ряшівському та тарнобжезькому воєводствах. Постанову було опубліковано в газеті Monitor Polski (№ 21 від 22 серпня 1977), за підписом Марії Мільчарек.

Під дію постанови підпадала велика кількість сіл, які до 1947 року населяли українці (лемки), депортовані звідси в рамках обміну населенням із УРСР та операції «Вісла». При цьому зміна назви іноді полягала у її адаптації до польської мови (наприклад, Załuże — Załęże, Radruż — Rozdroże, Berezka — Brzózka).

Постанова набрала чинності 1 жовтня 1977 року, спричинивши сильну реакцію та багато протестів. За повернення давніх назв виступило багато політиків, науковців та туристичних активістів, а також менші організації. Під впливом протестів було відновлено Комісію встановлення назв населених пунктів та фізіографічних об'єктів (Komisja Ustalania Nazw Miejscowości i Obiektów Fizjograficznych), ліквідовану 1975 року, а її новий керівник професор Мечислав Шимчак виступив із вимогою повернення старих назв.

1978 року влада почала удавані дії, але справу було вирішено лише 1981 року після втручання таких періодичних видань як «Kultura», «Polityka», «Politechnik» і «Słowo Powszechne». Було відновлено всі колишні назви за винятком присілка Спокойна в ґміні Ніско. Постанова набрала чинності 1 квітня 1981 року.

Цю історію описано в книзі Spór o Bieszczady Вітольда Міхаловського (Witold Michałowski) та Януша Риґєльского (Janusz Rygielski).[2]

Кілька місяців потому окремою постановою було змінено назву Poździacz на Leszno. 1986 року в такий же спосіб було змінено назву Dusowce на Niziny.