Золоте узбережжя
Золоте узбережжя - область американського штату Флорида, що розташована на узбережжі Атлантичного океану Південної Флориди, що містять міста Маямі, Форт-Лодердейл та Палм-Біч (у 21 сторіччі мешканці повіту відносять себе до Скарбового узбережжя), хоча його визначення з часом змінювалося. Одне з найвідоміших просторічних назв цієї частини Флориди, що посилається на багатство та пихатий тропічний спосіб життя, що характеризує цю область узбережжя ЗДА.
До виникнення у 1960-их роках назви Скарбове узбережжя, Золоте узбережжя сягало далі на північ до Космічного узбережжя.
Золоте узбережжя разом зі Скарбовим відноситься до міської конурбації Великого Маямі.
Історія
Назва з'явилася, коли область вперше побачила значне зростання.[1] Це було добре встановлено під час опитування про просторічні області Флориди у 1982 році Арі Дж. Ламме та Реймоном К. Олдаковським, що вказують, що назва позначала "високу вартість життя у цих районах, а також прпустимо блискучий спосіб життя».[2] У той час респонденти з повіту Дейд (тепер Маямі-Дейд) на півдні, до повітів Бровард, Палм-Біч та Мартін на півночі, визначпли свою область як Золоте узбережжя.
Опитування простого люду 2007 року тих самих авторів встановило, що Золоте узбережжя все ще залишається одним з найвідоміших з усіх областей штату Флорида, але воно зменшилося насамперед до повітів Маямі-Даде та Бровард. Люди з повітів Палм-Біч та Мартін в основному визначили свою область як частину Скарбового узбережжя, до якого також відносяться повіти Сент-Люсі та Індіан-Рівер. Ламме та Олдаковський зазначають, що повіт Палм-Біч все зе залишався частиною Південної Флориди та Великого Маямі. Вони припускають, що негативні конотації, що склалися для Золотого узбережжя, та бажання відділити від Маямі, ймовірно, призвели до появи Скарбового узбережжя.[2]
Примітки
- Lamme & Oldakowski, pp. 330–331.
- Lamme & Oldakowski, p. 331.
Література
- Lamme, Ary J.; Oldakowski, Raymond K. (2007). Spinning a New Geography of Vernacular Regional Identity: Florida in the Twenty-First Century. Southeastern Geographer (University of North Carolina Press) 47 (2): 320–340. doi:10.1353/sgo.2007.0029.