Зугд

Зугд (араб. زهد‎) — одне з основних етичних понять ісламу, яке передбачає відмову від земних задоволень. Часто перекладається як аскетизм. У суфізмі цей термін означає необхідний етап містичного шляху. Людина, що володіє цією характеристикою, називається загідом[1].

 

Більшість середньовічних ісламських богословів додавали до свого імені часточку загід. Суфії й багато інших ісламських вірян бачили в зугді спосіб «очищення» душі та серця від «скверни». В ісламі наявна концепція «помірного» зугду, за якого «світські спокуси не відвертають мусульманина-аскета від „щирого“ служіння Аллаху»[2]. У сучасному мусульманському світі поняття зугд і загід вживаються переважно в значенні благочестивої людини[3].

Історія

У перші століття гіджри аскетичні настрої охоплювали майже всі напрямки ісламу. Найчастіше вони описувалися термінами ніск («благочестя», «подвижництво»), кана'а («помірність і контроль над бажаннями») й вару' («обачність в розрізненні дозволеного й забороненого релігійним законом»), але в VIII столітті ці поняття замінив термін зугд[3].

Тема зугду простежується в ранніх збірках хадисів, агіографічної літератури та суфійських «навчальних» творах X—XIII століть. Концепція зугд оформилася в середовищі видатних діячів раннього мусульманського благочестя (зуггад), серед яких Хасан аль-Басрі, Суф'ян ас-Саурі, Ібрагім ібн Адгам і ін. Західні ісламознавці вважають, що концепція зугду формувалася, можливо, під впливом християнського чернецтва, маніхейства й індійської традиції, та походила зі суфійської традиції. Сунітське (особливо ганбалітське) розуміння зудгу полягає в придушенні пристрастей шляхом утримання від світських благ, бідності, зменшенні сну і їжі, а також практиці «хвали дозволеного та заборони грішного»[3].

У VIII—IX століттях в арабській поезії почав поширюватися жанр, представлений короткими лірико-філософськими творами. Цей жанр отримав назву зухдіят[4].

Крайній аскетизм

Іслам забороняє крайній аскетизм і закликає до поміркованості в ньому. У Корані й Сунні пророка Магомета «немає жодних закликів до суворого аскетизму». В одному з хадисів говориться, що «в ісламі немає чернецтва». Відлюдники, які існували в перші століття гіджри (загіди), «закликали до стриманості в усьому й до нехтування земними радощами»[5].

Крайні прояви зугду спостерігалися у вченні суфіїв, що призводили до досконалої індиферентності до злиднів і цілковитого квієтизму. Серед таких проявів: відмова від усього того, що минає, зосередження на вченні Бога, очищення серця від всього, що може відвернути від святого[3].

Суфізм

«Загіди стали попередниками суфіїв, для яких зугд став одним зі ступенів, які наближують вірянина до Аллаха»[5]. «Суфії посилалися на згаданий в Корані принцип „надії на Аллаха“ (тавакуль), яким закликали до зугду»[2].

Усвідомлення небезпеки спокус (гординя, лицемірство) й введення школою маламатію й аль-Мугасібі методів внутрішнього самоконтролю призвели до вироблення в суфійській концепції аз-зухд фі-з-зухд («стриманість в утриманні»). Суть цієї концепції полягає в тому, що суфій звільняється від усього світського (дун'я) й утримується від свого стримання. При цьому він досягає стану, за якого він може безбоязно звертати увагу на світьске життя та надалі пізнавати потойбічний світ (агірат). Цей стан аль-Газалі називав «задоволеність Богом» (аль-істігна 'бі-Ллах) [3] .

Суфійське поняття аскетизму включає забуття у своєму серці про все, крім Бога; проведення всього свого часу в молитвах і байдужому ставленні до принад земного життя. Загіди вважають обов'язковою для себе відмову від здійснення великих гріхів і всього того, що заважає щирому служінню Богу[1].

Примітки
  1. Али-заде, 2007.
  2. Гогиберидзе, 2009, с. 70.
  3. Ислам: ЭС, 1991.
  4. Zuhdiyya / Kennedy, P.F. // Encyclopaedia of Islam.
  5. Ньюби, 2007, с. 99.

Література
російською мовою
  • Гогиберидзе Г. М. Исламский толковый словарь. — Ростов н/Д : Феникс, 2009. — 266 с. — (Словари) — 3000 прим. — ISBN 978-5-222-15934-7.
  • Ньюби Г. Краткая энциклопедия ислама = A Concise Encyclopedia of Islam / Пер. с англ. — М. : Фаир-пресс, 2007. — 384 с. — 3000 прим. — ISBN 978-5-8183-1080-0.
іншими мовами
  • Zuhd // Britannica.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.