Зульфія (поетеса)

Народилась Зульфія (справжнє ім'я та прізвище — Зільфія Ісраілова) 1 (14 березня) 1915 року в махаллі Дегрез міста Ташкент в родині ливарника-кустаря.

Батьки поетеси були людьми високої культури. Її мати знала багато народних пісень та легенд, розповідала їх своїм дітям. Батьки бажали бачити своїх нащадків високоосвіченими та культурними людьми. Вони виховали у Зульфії любов до слова.

Зульфія після закінчення середньої школи та жіночого педагогічного училища працювала в редакціях республіканських газет та журналів, захопилась поезією та почала писати вірші. У 1932 р., коли їй було 17 років, вийшла її перша поетична збірка «Сторінки життя», у який увійшли вірші про молодь, дружбу та красу людської душі. З 1938 р. вона працює у різних видавництвах та є членом республіканських та міжреспубліканських організацій.

У своїй художній творчості Зульфія оспівувала свій народ та його багатовікові традиції. У її творчості прославляється матір – берегиня сімейного вогнища.

Талановита поетеса та письменниця, яка була тонким знавцем людських душевних поривів, створила твори різних жанрів: поеми, балади, елегії, ліричні вірші, розповіді, оповідання, есе, публіцистичні статті та газетні кореспонденції. Багато її віршів було присвячено боротьбі за мир та дружбу народів СРСР. У роки Другої світової війни вона писала патріотичні вірші. Зульфія написала лібрето до опер узбецьких композиторів (наприклад, «Зейнаб і Аман») та п’єсу-казку по мотивам поеми «Семург», яку написав її чоловік Хамід Алімджан.

Найбільш відомі вірші поетеси: «Хулькар» (1947), «Я пою зорю» (1950), збірка віршів «Близькі серцю моєму» (1958), «Серце в дорозі» (1966), «Дар долини» (1966), «Моя весна» (1967), «Водопад» (1969).

Деякі вірші Зульфії було перекладено на російську мову, наприклад, вірш «Я пою зорю» (1950), російський переклад 1951 р.

З 1953 року – член Комуністичної партії СРСР, а також стала редактором журналу Saodat. У 1956 р. вона була членом делегації радянських письменників на чолі з Костянтином Симоновим на Азіатській конференції письменників у Делі. У 1957 р. брала участь в Азіатсько-африканській конференції солідарності в Каїрі.

Жила все життя у столиці Узбекистану. Померла 1 серпня 1996 року у Ташкенті.

• Народна поетеса Узбецької РСР (1965)
• Герой Соціалістичної Праці (16.11.1984)
• 2 ордена Леніна (18.03.1959; 16.11.1984)
• 3 ордена Трудового Червоного Прапора (11.01.1957; 01.03.1965; 09.09.1971)
• Орден Дружби народів (28.02.1975)
• Орден «Знак Пошани» (06.12.1951)
• 2 медалі «За трудову відмінність» (25.12.1944; 16.01.1950)
• Державна премія СРСР (1976) — за книгу віршів «Рядки пам'яті» (1974) та цикл «Райдуга»
• Орден «Дустлік» (1994)

У Ташкенті була названа вулиця іменем поетеси[1]. У 1999 р. в Узбекистані була заснована Державна премія імені Зульфії[2][3][4], якою нагороджуються за успіхи в галузі літератури, мистецтва, науки, культури та освіти талановиті дівчата у віці від 14 до 22 років щорічно напередодні Міжнародного жіночого свята 8 березня.

1 березня 2008 р. у центрі Ташкенту було встановлено пам’ятник Зульфії з гіпсу[5]. У 2014 р. його змінено на бронзовий[6]. У січні 2017 р. пам’ятник було перенесено на Алею літераторів.[7]

• Біографія (рос.)
• В. Костыря, «Творчество Зульфии». Журнал «Звезда Востока», № 6, 1953.
• «Негасимая звезда Зульфии»
• Зульфия (поэтесса) // Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1969—1978.
• По страницам узбекской литературы. Зульфия
• Сафаров М. А. Теплый дом, встречающий гостей. К столетию узбекской поэтессы Зульфии (рос.)