Йортспринзький човен
Йортспринзький човен (дан. Hjortspringbåden) — зшитий човен Залізної доби, найдавніший човен, знайдений на півночі Європи. Датується IV століттям до н. е. Є типом судна, який використовували стародавні германці і кельти за 1000 років до винаходу дракара. Човен знайшли в болоті поблизу маєтку Йортспринг (дан. Hjortspring) на півночі данського острова Альс. Археологічні дослідження проводилися в 1921—1922 роках[1].
Йортпринзький човен дан. Hjortspringbåden | |
---|---|
55°00′32″ пн. ш. 9°51′14″ сх. д. | |
Доба: | Залізна доба |
Датування: | 400-300 р до н.е. |
Країна: | Данія |
Регіон: | |
Дата відкриття: | 1921-1922 |
|
Зовнішня довжина човна 21 метр, внутрішня довжина 13 метрів, у ньому могло розміститися до 23 гребців. Всередині човна було знайдено різні типи кельтської зброї, принесеної у жертву. Зображення однотипних човнів представлені на петрогліфах Північної Європи.
Конструкція
Човен по своїй конструкції відноситься до «зшитих човнів». Довга колода-довбанка слугує одночасно кілем і днищем човна, а з обох боків до неї прикріплено додаткові липові дошки, що формують корпус човна. Дошки бортів «пришиті» до днища і між собою за допомогою пасів липової кори, ялинового кореня або сирої шкіри. З носа і корми човна виходять по дві пари довгих дерев'яних планок що кріпляться до човна дерев'яними кілками та смолою і утворюють з обох сторін характерні впізнавані «дзьоби». Шпангоути (ребра) човна зроблені з тонких гілок ліщини і прив'язані до штучно вирізаних виступів у бортових дошках. В результаті вийшов великий човен з дуже низькою осадкою, що дозволяло йому впевнено перетинати мілководдя навіть з повним екіпажем і вантажем.
Високий рівень майстерності виконання човна вказує на те, що методи, що використовувались для побудови Йортспринзького човна значно старші за сам човен[2].
Див. також
Примітки
- Суда викингов и предшествующие им суда. Ладья из Хьертшпринга (рос.)
- Arne Emil Christensen (1968). Boats of the North: A History of Boatbuilding in Norway. Norsk kulturarv. 2. Oslo: Det Norske Samlaget. pp. 18–20.