Калюжний Наум Михайлович

Калюжний Наум Михайлович (справжнє прізвище — Шейтельман; 8 березня 1886, Устивиця, Великобагачанський район, Полтавська область — 17 листопада 1937, Харків) — політичний діяч, дипломат УСРР, член ВУЦВК.

Закінчив міську школу в м. Ромни (1902), склав іспит при Полтавській гімназії на звання народного вчителя (1904). Від 1905 нелегально діяв на Полтавщині як соціаліст-революціонер; перебував під арештом (1906–1907) та наглядом поліції (1907–1909); з 1907 створював осередки українських есерів; працював народним учителем. У роки Першої світової війни служив у російському війську (1916 — серпень 1917). Належав до Української партії соціалістів-революціонерів, Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів) та Української комуністичної партії (боротьбистів). Із 1920 — член КП(б)У. Обирався членом ВУЦВК 2—6-го скликань. Політкомісар Агітаційно-інструкторського поїзду ВУЦВК ім. В.Леніна, редактор поїзної газети «Робітник і селянин» (серпень 1920 — квітень 1921). Член Російсько-українсько-польської комісії з репатріації (Варшава, 1921); з серпня 1921 — 1-й секретар Повноважного представництва УСРР в Німеччині; з вересня 1922 — 1-й секретар Повноважного представництва УСРР в Австрії; з серпня 1923 по грудень 1924 — 1-й секретар Повноважного представництва СРСР у Чехословаччині. За дорученням ЦК КП(б)У налагодив видання «совєтофільського» місячника «Нова громада» (Відень, 1923—24) за ред. С.Вітика. Від січня 1925 до квітня 1926 — зав. соціально-культурною секцією Наркомату робітничо-селянської інспекції УСРР (Харків). Із квітня 1926 до грудня 1929 — радник Повноважного представництва СРСР у Чехословаччині. Від 1 лютого 1930 до 15 травня 1931 — в апараті Наркомосу УСРР (зав. Упрліту, член колегії Наркомосу, зав. сектору літконтролю, в резерві відповідальних працівників Наркомосу). Згодом — на видавничій роботі в Наркоматі юстиції УСРР, звідки звільнився через недугу. 23 березня 1937 здав партквиток, подав заяву про вихід з КП(б)У через хворобу. 18 вересня 1937 заарештований у Харкові за звинуваченням у приналежності до Української військової організації. Винним себе не визнав.

Помер у Харківській в'язниці. Слідчу справу щодо нього у зв'язку із його смертю припинено в грудні 1937.