Карасукська культура

Карасукська культура — археологічна культура кінця бронзої доби.

Теоритрія поширення Карасукської культури

Датується 1200—800 рр. до РХ. Була поширена головним чином у горах Південного Сибіру, Казахстані, верхній Обі. Головний центр у Мінусинській долині (Хакасія).

Представлена залишками поселень і могильниками (понад 100 могил у кожному).

• Поселення з вогнищами, житлами, керамічним посудом, металевими предметами озброєння й збруї.
• Поховання центрального типу під невисоким насипом в кам'яних трунах складених із чотирикутних, вкопаних на ребро кам'яних плит. Характерні кургани із земляним насипом, кільцевою огорожею з каменів і ґрунтовою ямою, кам'яні округлі викладки із ґрунтовою могильною ямою й похованнями по обряду інгумації.
• Племена Карасукської культури займалися скотарством, добували мідну руду
• Бронзові предмети озброєння й побутові інструменти, оформлені у звіриному стилі (прикрашалися геометричним орнаментом і скульптурними зображеннями тварин). У кинджалів, ножів, шил навершя виконані у вигляді голів баранів.
• Глиняні посудини орнаментовані фестонами.
• Вовняні тканини, знали землеробство;
• Виконання крапковою вибивкою петрогліфи — поширені в Мінусинській улоговині.

Вони були пов'язані із древнім населенням Північного Китаю, Монголії, Забайкалля, Прибайкалля, Західного Сибіру, Середньої Азії.