Карельське питання

Карельське питання (фін. Karjala-kysymys) — термін, який об'єднав взаємні територіальні претензії СРСР та Фінляндії з контролю над Західною Карелією (Карельський перешийок та Північне Приладожжя).

Території, які СРСР захопив у результаті Радянсько-фінської війни 1939—1940 і Радянсько-фінської війни 1941—1944 (червоний колір)

Історія

Термін виник у 1920 після укладення Тартуського мирного договору між РРФСР та Фінляндією, згідно з яким спірна територія була закріплена за Фінляндією, потім, внаслідок двох радянських війн проти Фінляндії у 1939–1940 і 1941–1944, зазначена територія перейшла під контроль СРСР. Карело-фінське населення цієї території було евакуйовано до Фінляндії (прибл. 422 000 осіб).

Московська мирна угода 1940 і Паризький мирний договір між СРСР і Фінляндією 1947 закріпили територіальні захоплення СРСР: Карельський перешийок, Петсамо, Салла — Куусамо і віддалені острови Фінської затоки (Гогланд, Великий Тютерс, Потужний та Сескар). Захоплені СРСР землі Західної Карелії увійшли до складу Карело-Фінської Радянської Соціалістичної Республіки. У 1944 Карельський перешийок увійшов до складу Ленінградської області, а в 1956 Карело-Фінська РСР була перетворена в автономію у складі РРФСР, з назви якої було видалено слово «фінська»

Після краху СРСР у 1991 дискусія в Фінляндії навколо карельського питання посилилася. Проте ні Фінляндія, ні Росія не піднімали питання про перегляд кордону на державному рівні. 30 грудня 1991 Фінляндія визнала Росію як державу-​​продовжувача СРСР. У січні 1992 укладений російсько-фінляндський «Договір про основи відносин»[1].

Сучасний стан справ

Тар'я Халонен, обрана навесні 2000 президентом Фінляндії, в червні того ж року приїхала в Москву з офіційним візитом та вперше зустрілася з Володимиром Путіним. Під час візиту фінський журналіст порушив питання про долю території Карелії. Путін на це відповів: «Територіальний питання для нас вирішене та закрите остаточно» — так він вперше позначив свою позицію.

У вересні 2001 відбувся офіційний візит до Фінляндії Володимира Путіна. Російський президент бачив групу мітингувальників, які вимагають повернення територій і наприкінці візиту сказав «Ми говорили з президентом Халонен про те, що таких людей не можна не помічати»[2]. На думку Володимира Путіна, висловлену ним під час цього візиту, зміна меж — це не оптимальний спосіб вирішення проблем. Найкраще вирішення питання полягає в розвитку інтеграції та міждержавного співробітництва[3].

У Фінляндії, за даними останніх опитувань громадської думки, від 26 до 38 % респондентів виступають за повернення втрачених територій, від 52 до 62 % — проти[4].

Прихильники повернення Карелії вважають, що Московський (1940) і Паризький (1947) договори носили вимушений характер та лише Тартуський мирний договір є легітимним, оскільки ніколи не був скасований. За даними опитування, проведеного газетою Helsingin Sanomat, 52 % супротивників возз'єднання також вважають, що ціна повернення цих територій може бути неприйнятною. У ході опитування, проведеного асоціацією карельських переселенців «Карельський Союз», лише 5 % респондентів (2,1 % з них — етнічні фіни) висловилося за повернення втрачених територій навіть ціною війни, а 83 % проти[4].

Влітку 2006 в прямому ефірі радіостанції «Ехо Москви» міністр закордонних справ Фінляндії Ерккі Туоміоя сказав, що територіальних суперечок Фінляндії з Росією не існує. Він додав, що «юридичних підстав» для вимог депортованих з Карелії повернути їм втрачену власність не існує. «Всі переміщені особи отримали від фінського уряду компенсації за втрати» — пояснив міністр[5].

У 2010 суд виніс вирок жителю Петрозаводська за статтею 280 ч. 1 КК РФ (публічний заклик до здійснення екстремістської діяльності) та призначив йому штраф у розмірі 100 тис. руб. за поширення в Сортавала агітаційних листівок із закликами про передачу Фінляндії прикордонних територій Карелії, Мурманської та Ленінградської областей, що належали Фінляндії до 1940[6].

У січні 2011 після затвердження президентом РФ Дмитром Медведєвим переліку прикордонних територій РФ[7], де заборонено продаж землі іноземцям, Карельське питання знову було порушене у Фінляндії[8], оскільки в прикордонну зону РФ потрапили колишні території Фінляндії (Виборзький район Ленінградської області, кілька районів Республіки Карелія).

Офіційна влада Фінляндії визнає, що територіального питання між Росією та Фінляндією не існує[9].

Самі примусово переміщені жителі Карелії та їхні нащадки розглядають рішення проблеми, як повернення їх додому, окремо від «територіального питання між Росією та Фінляндією». У цьому випадку уряд Фінляндії зобов'язаний здійснити повернення карелів за рахунок скарбниці, за допомогою державних сил і засобів.

Примітки
  1. Российско-Финляндские отношения, сайт Председателя Правительства Российской Федерации
  2. Финны напомнили России о своём поражении, «Время новостей», 4.09.2001
  3. Sergei Prozorov: Border Regions and the Politics of EU-Russian Relations Январь 2004, (pdf, англ. яз.)
  4. Karjala-lehti and MC-Info Oy 2005 (36 % vs. 52 %), Karjalan Liitto and Taloustutkimus 5.-7.4. 2005 (26 % vs. 57 %) Архівовано 23 червня 2007 у Archive.is, HS-Gallup: Selvä enemmistö ei halua Karjalaa takaisin 21.8.2005 (30 % vs. 62 %), STT/Suomen Gallup 2.7. 2004 (38 % vs. 57 %)
  5. Глава МИД Финляндии: Открытых территориальных споров Финляндии с Россией нет, Ведомости, 20.06.2006
  6. Россиянин оштрафован за призыв отдать Карелию финнам Архівовано 27 серпня 2010 у Wayback Machine., РБК Санкт-Петербург
  7. Утверждён перечень приграничных территорий, на которых иностранные граждане, лица без гражданства и иностранные юридические лица не могут обладать на праве собственности земельными участками. Kremlin.ru. 9 января 2011. Архів оригіналу за 15 лютого 2012. Процитовано 19 лютого 2013.
  8. Депутат СДП Ристо Куйсма хочет вернуть Карелию
  9. 31 мина при плохой игре, газета «Коммерсантъ», № 99 (4154) от 04.06.2009

Див. також

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.