Карл Плагге

Плагге був призваний у вермахт як гауптман запасу на початку Другої світової війни і в той же час припинив платити членські внески нацистській партії. Служачи спочатку в Польщі після німецького вторгнення, він став свідком злочинів, які змусили його прийняти рішення «працювати проти нацистів». У 1941 році він був призначений командувачем інженерним підрозділом Heereskraftfahrpark 562 (підрозділ технічного обслуговування транспортних засобів 562 або HKP 562; буквально «Армійський автомобільний парк»), який обслуговував і ремонтував військову техніку. Після німецького вторгнення в Радянський Союз HKP 562 був розгорнутий у Вільнюсі на початку липня 1941 року.

Плагге допомагав євреям, видаючи робочі дозволи чоловікам-євреям, що дозволяло їм вважатися основними і кваліфікованими робітниками незалежно від їх походження. Такого роду дозвіл на роботу захищав працівника, його дружину і до двох його дітей від операцій СС, що проводились у Вільнюському гетто, в ході яких євреїв без документів хапали і вбивали в Понарах. HKP 562 був особливо затребуваний євреями через те, що Плагге добре ставився до своїх працівників. Плагге також доклав зусиль, щоб допомогти полякам і радянським військовополоненим, змушеним працювати на вермахт. Плагге був майже повновладним у своєму закладі, зберігаючи незалежність, поки вони виконував ремонтні роботи, і працював над тим, щоб захистити своїх працівників від геноциду СС. Він перепризначив працівників-антисемітів таким чином, щоб вони не зустрічалися з працівниками-євреями, і закрив очі на контрабанду і чорний ринок, які дозволяли робітникам вижити. Восени 1941 року, коли багато євреїв були зібрані та розстріляні під час «акцій», Плагге став четвертим за величиною роботодавцем євреїв у Вільнюсі, їм було виділено 261 дозвіл на роботу.

Коли його робітників хапали під час зачисток, Плагге намагався звільнити їх з Лукішкської в'язниці, перш ніж їх стратять у Понарах. Коли наприкінці 1941 року 70 єврейських робітників і їхні сім'ї були арештовані, Плагге перебільшив їх важливість для військової економіки Німеччини, зумівши домогтися їх звільнення. У 1942 році 200 євреїв, які працювали на Плагге, були заарештовані; той намагався домовитися з оберштурмфюрером СС Рольфом Нойгебауером, щоб домогтися їх звільнення, але не зміг їх врятувати. У 1943 році, після переговорів з СС, Плагге збільшив кількість працівників. У липні у нього було 394 єврея, а на момент ліквідації гетто у вересні їх було більше тисячі.

Після повстання у Варшавському гетто в квітні 1943 року і зростання активності радянських партизан глава СС Генріх Гіммлер вирішив ліквідувати всі гетто, незалежно від рабської праці, які вони надавали для матеріального забезпечення вермахту. Зокрема, Вільнюське гетто було розцінене як загроза через великий підпільний рух у ньому і близькість партизан у лісах навколо міста. Плагге, який отримав звання майора, одержав дозвіл СС на створення Juden-KZ для HKP 562 на вулиці Субоч у передмісті Вільнюса. HKP 562 був єдиним підрозділом вермахту, якому дозволялося залишити єврейських робітників. 1 вересня близько 300 робітників Плагге були схоплені СС для перевезення в концтабір Клоога. Плагге відправився на вокзал, де посперечався з унтер-офіцером СС Бруно Кіттелем, який відповідав за ліквідацію. Спершу домігшись їх звільнення, Плагге залишив євреїв зі своїми підлеглими, але командир Кіттеля, оберштурмфюрер СС Рольф Нойгебауер, наказав депортувати їх у будь-якому випадку. Плагге спробував зв'язатися з Нойгебауером, але не зміг, і всі євреї були депортовані в Клоогу. Тоді він наказав своїм підлеглим прийняти на роботу інших єврейських робітників, щоб замінити депортованих.

16 вересня 1943 року Плагге перевіз понад 1000 своїх єврейських робітників та їхні сім'ї з Вільнюського гетто в недавно побудований табір HKP на вулиці Субоч, 37, де вони залишалися у відносній безпеці. Плагге врятував не тільки кваліфікованих робітників-чоловіків, але також їхніх дружин і дітей, стверджуючи, що робітники без своїх сімей впадуть у депресію. Менш ніж через тиждень, 23 вересня, СС ліквідувало Вільнюське гетто. Решта євреїв були або негайно страчені в Понарах, або відправлені до концентраційних таборів в окупованій нацистами Європі. Кілька євреїв сховалися в руїнах гетто. Стверджуючи, що йому потрібно більше робітників, Плагге привів 100 заарештованих євреїв у HKP. Ще 100 євреїв були таємно завезені рухом Опору з мовчазної згоди Плагге, і число євреїв у таборі на початку 1944 року досягло 1250. Табір, що складався з двох багатоповерхових будинків, був оточений колючим дротом і охоронявся литовськими колабораціоністами і есесівцями. Близько 60 % євреїв працювали в майстерні з ремонту автомобілів або в майстерні з ремонту військової форми вермахту. Плагге створив різні виробництва для інших своїх працівників, в тому числі кролячу ферму, розплідник і столярну майстерню, оголосивши всіх своїх працівників необхідними для військових дій. Він рішуче чинив опір зусиллям СС щодо усунення цих працівників.

За словами історика Кіма Прімеля, в деяких випадках політика неконфронтації Плагге з СС ставила його «в складну ситуацію з серйозними моральними наслідками». Кілька разів до HKP 562 приїжджали вантажівки СС для перевезення євреїв у Понари для страти. У листопаді 1943 року єврейський в'язень на ім'я Давид Залькінд, його дружина і дитина спробували втекти з табору і були спіймані гестапо. Вони були страчені у дворі табору перед іншими в'язнями; офіцер СС, який виносив смертний вирок, повідомив, що він був приведений у виконання «згідно з наказом майора Плагге». Після страти Залькінда Бруно Кіттель і солдати СС також стратили 36 єврейок. 27 березня 1944 року, коли Плагге перебував у відпустці на батьківщині в Німеччині, СС провели «Дитячу акцію»: вони увійшли в табір, зібрали близько 250 дітей і літніх євреїв і відвезли їх у Понари для страти. Хоча Плагге після повернення заявив, що він міг врятувати дітей, якби був там, сумнівно, що він був на таке здатний. Мовчазна згода Плагге з цими вбивствами зробило його «[в] моральних термінах … в такій же мірі колабораціоністом», в якій і рятівником, — вважає Прімель. Однак співпраця Плагге була, «можливо, раціональним вибором», тому що він зміг врятувати більше євреїв, ніж будь-який інший член вермахту у Вільнюсі.

Влітку 1944 року Червона армія вийшла на околицю Вільнюса, і на початку липня вермахт раптово відступив. Табір мав бути ліквідований, а обвинуваченому в м'якості по відношенню до євреїв Плагге було заборонено брати їх з собою. Знаючи, що табір буде ліквідовано до прибуття Червоної армії, євреї зробили укриття в таборі в секретних бункерах, в стінах і на горищі. Тим не менш, вони повинні були знати, коли табір буде ліквідовано, щоб вони могли здійснити свої плани втечі або сховатися. 1 липня Плагге виступив з неформальною промовою перед ув'язненими-євреями в присутності обершарфюрера СС Ріхтера: «Лінія фронту рухається на захід, і завдання HKP — завжди перебувати на певній відстані в декількох милях від лінії фронту … У результаті ви, євреї і робітники, також будете переміщені … оскільки всі ви дуже спеціалізовані та досвідчені працівники в районі, що має велике значення для німецької армії, ви будете переведені в підрозділ HKP … Під час цієї евакуації вас буде супроводжувати СС, яка, як ви знаєте, є організацією, що займається захистом біженців. Таким чином, вам нема про що турбуватися…»

Відповідаючи на питання присутніх євреїв, Плагге додав, що «немає необхідності брати з собою речі». Коли есесівці прийшли в табір 4 липня, 500 євреїв з'явилися на перекличці й були страчені в Понарах. Інші або намагалися втекти, або ховалися в таборі. Близько 150 або 200 євреїв пережили обшуки і були звільнені Червоною армією 13 липня. З 100 000 євреїв у Вільнюсі тільки 2000 пережили Голокост; вцілілі в таборі HKP 562 становили найбільшу групу.