Карійська трагедія

11 серпня 1888 за відмову стати перед генерал-губернатором А. Н. Корфом ув'язнена Єлизавета Ковальська була переведена в Верхньоудинський тюремний замок в суворе одиночне ув'язнення. На знак протесту її товариші зажадали звільнити коменданта в'язниці і кілька разів оголошували тривалі голодування.

У лютому 1889 року в'язниці Карійської каторги відвідав начальник Іркутського жандармського управління фон Плотто. Він обіцяв зробити на каторзі зміни, але нічого зроблено не було, що викликало нову серію голодувань.

За спробу нанести жандармському офіцеру Масюкову (якого ув'язнені називали комендантом) ляпас 28-річна ув'язнена Надія Сигида була переведена в кримінальну в'язницю. Дізнавшись про це, М. П. Ковалевська, М. В. Калюжна і Н. С. Смирницька оголосили голодування з вимогою переведення до Сигиди. Голодування протривало 16 діб.

24 жовтня 1889 ув'язненим була оголошена інструкція А. Н. Корфа про зміни в утриманні політв'язнів. Інструкція дозволяла застосування сили і тілесні покарання, раніше застосовувалися тільки до кримінальних злочинців. На підставі цієї інструкції Н. А. Корф наказав покарати Н. К. Сигиду ста ударами різок, і 7 листопада 1889 вона була піддана тілесному покаранню.

У ту ж ніч Сигида, Калюжна, Ковалевська і Смирницька прийняли смертельну дозу морфію. У чоловічій в'язниці політичних в'язнів 12 листопада намагалися отруїтися 16 осіб, ініціатором чого виступив польський революціонер Ф. Я. Кон. З 20 ув'язнених, які прийняли отруту, шестеро (в чоловічій в'язниці померли І. В. Калюжний і С. М. Бобохов) померли.

Про Карійську трагедію стало відомо світовій громадськості. Під впливом масових протестів уряд був змушений заборонити застосування тілесних покарань щодо жінок. Царський уряд 1890 змушений був ліквідувати карійську політичну в'язницю, а політичних в'язнів перевести в Акатуйську тюрму.

Події на Карі відображено в творчості П. А. Грабовського.

У 1930 році художник Микола Олексійович Касаткін написав картину, присвячену цим подіям.

• Т. І. Лазанська. Карійська трагедія 1889 // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2007. — 528 с.: іл.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Грабовський П. Зібрання творів, т. 3. К., 1960
• Гернет М. Н., «История царской тюрьмы», т. 3 (1870—1900), М., 1961 с 323—30.
• Стефанович Я. «Дневник карийца». — СПб., 1906;
• ["Карийская трагедия 1889 г. (Воспоминания и материалы)." — СПб., 1920 Source: http://klio.org.ua/Kariyskaya-tragediya-1889-g.-Vospominaniya-i-materialyi.-%E2%80%94-SPb.-1920/Iz-vospominaniy.html%5Bнедоступне+посилання+з+липня+2019%5D «Карийская трагедия 1889 г. (Воспоминания и материалы).» — П., 1920;]
• Ростов Н. «Карийская трагедия.» — М., 1927;
• Патронова А. Г. «Государственные преступники на Нерчинской каторге (1861—1895 гг.): Материалы к „Энцикликлопедии Забайкалья“». — Чита, 1998. — Вып. 3.