Кон Фелікс Якович

Кон Фе́лікс Я́кович (30 травня 1864, Варшава, Царство Польське, РІ — 28 липня 1941, Москва, СРСР) — польський, радянський партійний та державний діяч.

Фелікс Якович Кон
пол. Feliks Kon
Народився 30 травня 1864(1864-05-30)
Варшава, Царство Польське, Російська імперія
Помер 28 липня 1941(1941-07-28) (77 років)
Москва, Російська РФСР,  СРСР
Країна  Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Національність єврей
Діяльність Революціонер
Alma mater Варшавський університет
Знання мов польська і російська
Членство Тимчасовий революційний комітет Польщі і МОДР
Партія КПРС і Польська соціалістична партія
У шлюбі з Грінберг Христина Григорівна
Діти Elena Feliksovna Usievičd і Alexander Kond
Автограф
Нагороди Золота медаль Товариства любителів природознавства.
В середньому ряду, другий справа — Фелікс Кон

Біографія

Народився в асимільованій єврейській родині, яка мала надзвичайну відданість справі звільнення Польщі з-під російського панування. За спогадами самого Кона, у родині панували "антимоскальські" настрої. Брат матері Ісідор Гейльперн був адьютантом Лянгевича, приймав участь у Січневому повстанні 1863 року, після його розгрому, втік за кордон[1].

Після відвідин разом з іншими учнями гімназії спектаклю за участю актриси Олени Мондржевської, Кон був виключений з гімназії. Така ж міра покарання була застосована до інших гімназистів, один з яких, І.Нейфельдт, покінчив життя самогубством. Після цього виключення Кона та інших учнів з гімназії було скасоване. Похорони Нейфельдта перетворились на масову демонстрацію, у якій приймав участь і Фелікс Кон.

Закінчив гімназію. Навчався у Варшавському університеті. З 1882 — член Польської робітничої партії «Пролетаріат». У 1884 заарештований. Майже цілий рік йшов по етапу разом з карними злочинцями.1885—1904 перебував на каторзі (Нерчинський повіт, Забайкальської губернії) та засланні (Якутськ, Іркутськ, нині міста в Росії).

У засланні проводив перепис населення, вивчав корінне та російське старожитнє населення Сибіру, проводив антропологічні та етнографічні дослідження.

У 1904 повернувся до Варшави, вступив до Польської соціалістичної партії (ППС).

У 1905—1907 проводив революційну роботу в Одесі, Варшаві та інших містах.Був членом редколегії "Одесских новостей", де друкувався під псевдо Панглосс.

З 1906 — член ЦК ППС (лівиці). Приймав участь у з'їзді партії, на якому разом з іншими учасниками домігся виключення з партії Пілсудського та його прибічників.[1]

Був заарештований, захворів цингою, після чого був відпущений на поруки і втік до Галичини.

У 1907—1914 — на еміграції в Австро-Угорщині (Галичина). Був директором робітничої лікарняної каси в Дрогобичі та Бориславі, потім перебрався до Львова.

У 1914 року, після початку війни переїзджає до Швейцарії, де організував разом з Н.К.Крупською емігрантську касу у масштабі всієї Швейцарії, тобто тримав у руках більшовистський "общак"[1].

У травні 1917 приїздить до Петрограда у пломбованому вагоні.

У 1917—1918 — комісар у польських справах по Харківській губернії. У 1918 разом із Харківською групою ППС (лівицею) вступив до лав РКП(б). Критикував більшовиків, у тому числі діячів Донецько-Криворізької республіки. Виступав проти створення ДКР.

У 1919 керував групою польських комуністів у Києві, редагував газету «Голос комуніста» (польською мовою), завідував представництвом Зафронтового бюро ЦК КП(б) України при Дванадцятій армії, очолював видавничу комісію Реввійськради Західного фронту, був членом колегії Наркомату земельних справ, Наркомату зовнішніх справ[1] УСРР та Наркомосу РСФРР.

З 1920 — голова Галицького організаційного комітету КП(б)У, один із організаторів Закордонного відділу ЦК КП(б)У. Липень-серпень 1920 — член Польського тимчасового революційного комітету в м. Білосток (нині місто в Польщі). В лютому 1921 разом з Ю.Коцюбинським підписав від імені УСРР мирну угоду з Литвою.

З березня по грудень 1921 року — Перший секретар ЦК КП(б)У.

1922 рік— начальник Українського політуправління РСЧА. 1922—1923 — секретар виконкому Інтернаціоналу Комуністичного. 1925—1930 роки— редагував газети «Красная звезда», «Рабочей газеты», журнал «Каторга и ссылка». В 1930-х рр. працював у державних установах (голова Всесоюзного радіокомітету, завідувач музейним відділом Народного комісаріату освіти), редагував журнали.

1920 рік— був членом Тимчасового революційного комітету Польщі під керівництвом Мархлевського[1].Кандидат у члени політбюро, член оргбюро ЦК КП(б)У. Член ВУЦВК і Президії ЦВК СРСР.

1922-1923 рік - секретар Комінтерна.

Помер у місті Москва в 1941 р. під час евакуації.

Праці

Автор історичних і мемуарних книг і статей.

  • «Збірка творів», т. 1—3. — Х., 1933—35.
  • «Фізіологічні та біологічні дані про якутів (антропологічний нарис)». — Мінусінськ 1899.
  • «Усинський край». Записки Красноярського підвідділу східносибірського відділу імп. Російського географічного товариства. — Т. II, вип. 1. — Красноярськ, 1914;
  • "Історичний нарис Мінусинського місцевого музею за 25 років. 1877—1902 ". — Казань, 1902.
  • «Казки з сибірської дійсності». — Томськ, 1902 (збірка статей).

Джерела
  1. Dei︠a︡teli SSSR i revoli︠u︡t︠s︡ionnogo dvizhenii︠a︡ Rossii : ėnt︠s︡iklopedicheskiĭ slovarʹ Granat. (рос) (вид. Reprintnoe izd). Moskva: Sov. ėnt︠s︡iklopedii︠a︡. 1989. с. 447–451. ISBN 5-85270-028-2. OCLC 21336788.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.