Категорія роду іменників

Граматична категорія роду є однією з основних морфологічних ознак іменника.

В українській мові всі іменники, що вживаються в однині, мають постійне значення роду:

• чоловічого,
• жіночого,
• середнього.

Категорія роду іменників є синтаксично незалежною, на відміну від категорії роду прикметників, числівників, займенників, дієприкметників та дієслів, з якими іменники входять в синтаксичні зв'язки.

Граматична категорія роду як самостійна властива лише іменникам.

Граматичний рід виник на основі первісних категорій живих і неживих істот ще на загальноєвропейському ґрунті. З категорії живих істот виділилися два роди - чоловічий та жіночий, що стосувалися відповідних статей живих діячів, а потім поширилися на інші назви.

• за формами називного та деяких непрямих відмінків у однині;
• за типами суфіксального словотворення;
• за синтаксичним зв'язком з іншими словами в реченні;
• за семантикою.

У більшості випадків на рід іменника вказує не одна з названих ознак, а декілька.

Так, наприклад, виразником жіночого роду іменника ворона у словосполученні білу ворону є:

• флексія знахідного відмінка -у,
• синтаксичний зв'язок з прикметником біла,
• семантика - позначення живої істоти жіночого роду.

Але особливої флексії для вираження роду немає, одна і та ж флексія синкретично поєднує в собі значення роду, числа й відмінка.

Інколи відмінкові форми різних родів збігаються, тому в окремих випадках виразником приналежності іменника до певного роду є лише:

• синтаксичний зв'язок з іншими словами в реченні (контекст)
• семантика.

Порівняймо: Миха'йло, Миха'йла, Миха'йлом і о'зеро, о'зера, о'зером.

В даному випадку рід можна визначити лише за допомогою контексту або за семантикою: Миха'йло прийшов додому, не впіймавши ані лусочки - о'зеро аж кипіло хвилями на вітрі.

• швидкісне метро,
• флегматичний шимпанзе.

Відомо, що у множині відмінкові форми іменників не виражають приналежності до якогось певного роду.

Правда, ми сприймаємо форми множини іменників як співвідносні з формами однини, тому для нас розкривається значення роду: дуби - дуб (чол. рід), стодоли - стодола (жін. рід).

Категорія роду у множині розкривається також у способах узгодження, характерних для певних складних синтаксичних конструкцій: "Нам запропонували цікаві роботи, одна з яких була надзвичайно популярною".

Багато іменників - назв професій, звань, посад - для обох статей мають лише форму чоловічого роду: лектор, капітан, касир, економіст, декан, директор, лікар та ін. Це явище зумовлене соціально-економічними умовами виникнення цих назв - раніше на таких посадах працювали тільки чоловіки.

Зрідка від вищезазначених іменників можуть утворюватися назви жіночого роду за допомогою суфіксів -к-, -иц-, -ис-, -ес-: поет-ес-а, лікар-к-а, директр-ис-а. Також за допомогою суфікса -ш- утворюються назви на позначення осіб жіночого роду - назва дружини від назви чоловікової професії (вживається в літературній мові та в просторіччі): декан-ш-а, капітан-ш-а, лектор-ш-а.

До іменників чоловічого роду належать ті іменики, які здебільшого мають в називному відмінку однини нульове закінчення (дуб - Ч, герой -Ч ), рідше - - о, - а (Микол - а, дядьк - о). Також рід іменника ми можемо визначити, співвідносячи його із займенниками він, вона, воно, цей, ця, це: ліс (він, цей).

До іменників жіночого роду належать ті іменники, які здебільшого мають в називному відмінку однини закінчення - а, рідше - нульове закінчення: лип - а, земл' - а, совіст' - Ж, ніч - Ж, тін' - Ж. З іменниками жіночого роду співвідносяться займенники вона, ця.

До іменників середнього роду належать іменники, які в називному відмінку однини мають закінчення -о, -е, -а: по'л-е, о'зер-о, тел'-а', курч-а', пле'м-а. Іменники середнього роду, що означають назви молодих істот і мають в називному відмінку однини закінчення -а (-я), в непрямих відмінках однини та множини, а також в називному відмінку множини приймають суфікс -ат (-ят) (хлопча, цуценя, горобеня), разом з іменниками середнього роду на -а (-я) та суфіксом -ен (ім'я, плем'я, вим'я) становлять окремий тип відмінювання - IV відміну. З іменниками середнього роду співвідносяться займенники воно, це: озеро (воно, це), котеня (воно, це). Також у похідних іменників на рід може вказувати суфікс (це здебільшого стосується назв молодих істот): заєць - зайч-ен-ят-к-о, лис - лис-ен-я. Проте чимало таких назв утворюються суплетивно: кінь - лоша, свиня - порося, собака - цуценя, корова - теля та ін.

Окрім того, що значення середнього роду набувають назви малих щодо віку істот різної статі, а також назви конкретних предметів, явищ, понять, значення середнього роду набувають слова, що переходять в іменники з різних частин мови (субстантиви), але не мають родових ознак: дзвінке "ку-ку", моє "Я", щасливе "ура".

В українській мові рід іменників може вживатися в одній і тій же самій формі зі значенням кількох родів: чоловічого й жіночого, чоловічого й середнього, жіночого й середнього, чоловічого, жіночого і середнього. Ці іменники спільного роду переважно емоційно забарвлені, називають істоту чи певну особу і вказують на ознаку, притаманну цій істоті (особі). Найбільшу групу становлять іменники зі значенням чоловічого і жіночого роду: бідолаха, волоцюга, гуляка, заволока, заїка, ненажера, падлюка, псюка, собака, скотина, єхидна, заброда, замурза, підлиза, нездара, потвора, нероба, нехлюя, нікчема, роззява, а також сусіда, слуга, сирота, листоноша та ін. Такі іменники набувають рід тієї особи чи істоти, яку вони означають. На рід таких іменників вказує контекст (граматичний зв'язок у реченні із залежними від них словами - означеннями, присудками - дієсловами минулого часу, умовного способу): А дівчина-сиротина у наймах марніє... Заспіває та й згадає, що він сиротина... Отакий-то мій Ярема, сирота убогий! (Т.Г.Шевченко)

Інколи граматична форма буває настільки впливова, що в деяких випадках означення-прикметник узгоджується з іменником в жіночому роді, а дієслово-присудок виступає в чоловічому роді під впливом семантики: Чи правда, що тая гординя та в тебе закохався? (М.Вовчок)

Залежно від змісту спільного значення роду набувають деякі прізвища: наприклад на -ко, -чук: Москаленко, Шевченко, Демчук, Ковальчук. Характерним для даних прізвищ є те, що вони відмінюються за відмінками, коли набувають значення чоловічого роду і є незмінюваними у тих випадках, коли мають значення жіночого роду: Петр-о Коваленк-о - Петр-а Коваленк-а - Петр-у (Петр-ові) Коваленк-у (Коваленк-ові) та Маріj-a Коваленко - Маріj-i Коваленко - Маріj-у Коваленко.

Спільного значення роду набувають і вже раніше згадувані нами іменники типу директор, економіст, декан, кандидат, доцент та ін. Жіночий рід граматично виявляється в подібних іменниках досить своєрідно: прикметники узгоджуються з формою іменника, а дієслова (чи предикативні сполуки) - зі змістом цього іменника: Наш викладач відповіла на наші запитання.

Спільного - чоловічого й середнього або жіночого і середнього роду - є іменники на -о, що означають негативні якості особи: дівчисько (така, таке), хлопчисько (такий, таке), бабисько (така, таке), ледащо (таке, така, такий), базікало (таке, така, такий) та ін.: Характерним для подібних іменників є така річ: іменники середнього роду стосуються осіб обох статей - чоловічої і жіночої, а іменники чоловічого чи жіночого позначають лише відповідні особи чоловічої чи жіночої статей: базікало, ледащо і под., напр.: "Оте бісове ледащо і до церкви не сходить в неділю, а йде в шинок!" (І.Нечуй-Левицький)

Спільного роду - чоловічого і середнього та жіночого і середнього - є іменники, утворені від назв чоловічого або жіночого роду за допомогою суфікса -ищ- на позначення згрубілості: ведмедище, носище, морозище, парубище (такий, таке) і ручище, дівчище, бабище, коровище (така, таке). Цікаво, що іменники спільного (чоловічого і середнього) роду мають спільну парадигму відмінювання, а іменники спільного (жіночого і середнього) роду мають різні відмінкові парадигми: якщо має значення жіночого роду, то відмінюється як іменник І-ої відміни (бабище, бабищі, бабищі, бабищу, бабищею, (на) бабищі), а якщо має значення середнього роду, то відмінюється як іменник ІІ-ої відміни (бабище, бабища, бабищу, бабищу, бабищем, (на) бабищі.)

Також іменники спільного роду можуть утворюватися від назв чоловічого або жіночого роду за допомогою інших суфіксів зі значенням згрубілості, збільшеності: -ук- (-юк-), -уч- (-юч-), -уг- (-юг-) -иськ- та ін.: вітрюга, свинюка, хлопчисько.

Відмінювані абревіатури, утворені поєднанням початкової частини слова (чи частин слова) з повною формою іменника, зберігають значення роду відповідного іменника: довгоочікувана зарплата, студентська профспілка, міська санепідемстанція, столичний педуніверситет.

Відмінювані абревіатури, що утворюються з початкових звукосполучень або звуків кількох слів, а також ті, що утворюються поєднанням початкових частин слів, значення чоловічого роду набувають за зовнішньою подібністю до іменників ІІ-ої відміни на приголосний: Ковельський ліспромгосп, районний військоммат, Центральний загс, найкращий виш, занедбаний колгосп.

Невідмінювані абревіатури, утворені поєднанням початкової частини першого слова повної назви з формою непрямого відмінка другого слова, мають рід першого складового елемента: нечесний завскладом, суворий комроти, веселий помкомвзводу.

Рід інших невідмінюваних абревіатур визначається за родом іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку однини: міський райвно (відділ - чол. рід), важлива НТР (революція - жін. рід). Проте тут можуть бути і винятки: НАТО повідомило - середній рід (набуто за зовнішньою подібністю до іменників середнього роду). До речі, це запозичена абревіатура - НАТО (NATO - North Atlantic Treaty Organization - з англ. Північно-атлантична договірна організація). Подібно до цього набувають рід і такі абревіатури як ЮНЕСКО, ООН, ЄЕС.

У підручнику «Сучасна українська літературна мова» розрізняють три типи абревіатур: складовий, змішаний та ініціальний і визначають ці три типи так:

«1. Складовий тип – це складноскорочені слова, утворені усіченням основ кількох слів.

2. Змішаний тип – це складноскорочені слова, утворені поєднанням усіченої початкової основи (одного чи двох) з цілим словом. У науковій літературі до іменників цього типу належать також слова, першою частиною яких виступають морфеми іншомовного походження авіа-, авто-, фото-, аеро-, гідро- і подібні, що приєднуються до цілого слова.

3. Ініціальний тип – це утворення складноскорочених слів від початкових звуків чи букв. Тобто ініціальний тип автори поділяють на підтипи.

Звуковий підтип складають слова, утворені поєднанням початкових звуків слів (ноп – наукова організація праці; ІТА – інформаційне телеграфне агентство). Особливість слів звукового типу та, що вони читаються як звичайне слово.

Буквений підтип складають слова, утворені від назв початкових букв слів (слово вимовляється за назвами букв), наприклад: МВС – Міністерство внутрішніх справ (ем-ве-ес); НПУ – Національний педагогічний університет (ен-пе-у).

Буквено-звуковий (змішаний) тип – це слова, утворені поєднанням звуків і букв: ДТСААФ – Добровільне Товариство Сприяння Армії, Авіації і Флоту (де-те-са-аф).

Ініціальний тип продуктивний у його перших двох різновидах (звуковий і буквений), змішаний використовується рідко»/

Тобто, у цьому підручнику існує два змішані типи абревіатур: «складноскорочені слова, утворені поєднанням усіченої початкової основи (одного чи двох) з цілим словом» (основний класифікаційний тип) і «слова, утворені поєднанням звуків і букв» (підтип ініціальних абревіатур) [1[1], с. 181 ].

При визначенні роду незмінюваних іменників треба мати на увазі, що:

• серед іншомовних слів назви осіб набувають рід відповідно до статі: ця леді, цей аташе, випещений денді;
• назви тварин мають чоловічий рід: австралійський кенгуру, домашній шимпанзе, шотландський поні;
• назви неістот належать переважно до середнього роду: бюро, журі, кіно, меню, рагу, кашне, пенсне;
• власні назви зберігають рід загальних назв: Екзюпері (письменник), Жорж Санд (письменниця), Юманіте (газета), велике Тбілісі (місто), знамените Онтаріо (озеро), мутна Огайо (річка) і Огайо (штат) прийняв гостей.

1. Плющ, Микола (2001). Сучасна українська літературна мова (українська). Вища школа.