Кенія (гора)

Першовідкривач гори — Йоганн Людвіг Крапф

Гора Кенія стала другою із трьох найвищих вершин Африки, яку відкрили європейці. Першим європейцем, який побачив гору зі сторони Кітуї (місто за 160 км від гори)[3] у 1849 році, став німецький місіонер доктор Йоганн Людвіг Крапф, що роком раніше відкрив Кіліманджаро.[14] Датою відкриття вважається 3 грудня 1849 року.[7]

Місцеві жителі із племені ембу повідомили доктору Крапфу, що вони не доходили до вершини гори через сильний холод та білої речовини, що котилася з гори із великим шумом. У зв'язку з тим він припустив про існування на горі льодовиків.[14] Ці дані підтверджували жителі із племені кікуйю.

Крапф також відмічав, що річки, що течуть з гори Кенія та інших гір району, мають постійну течію на відміну від інших африканських річок, які наповнювались в сезон дощів та пересихали в сухий період року. Так як течія річок не зупинялась навіть у найпосушливіший період, він вважав, що на горі повинне бути джерело води у формі льодовиків.[14] Крапф вважав, що на горі може бути витік Білого Нілу.[15]

У 1851 році Крапф повернувся в Кітуї та наблизився на 65 км ближче до гори, але не побачив її знову. У 1877 році в околицях Кітуї був Гільдербрандт, але він також не бачив гору. Так як підтверджень про існування гори не було, до відкриття Крапфа стали підходити скептично.[8]

Джозеф Томпсон досягнув схилів гори Кенія і підтвердив відкриття Крапфа

У 1883 році Джозеф Томпсон випадково дійшов до західної сторони гори і підтвердив відкриття Крапфа. Він повернув свою експедицію і досягнув висоти 2743 м, але не зміг продовжувати сходження через проблеми із місцевим населенням.

Самюель Телекі був першим європейцем, чия нога ступила на гору Кенія. Його експедиція досягла висоти 4350 м

Першим ціленаправленим дослідженням гори Кенія була експедиція, організована у 1887 році Самюелем Телекі та Людвігом фон Хьонелем, їм вдалось досягнути висоти 4350 м з південного боку гори.[9] За результатами експедиції вони вважали, що відкрили кратер вулкана. У 1892 році Телекі і фон Хьонель повернулись до східних схилів гори, але не змогли здійснити сходження через густий ліс.[11]

Лише у 1893 році експедиція, на чолі з британським геологом Джоном Волтером Грегорі, здійснила сходження до льодовиків гори Кенія. Маршрут експедиції проходив від озера Барінго, в результаті вони досягнули висоти 4730 м і провели декілька годин на льодовику Льюіса. Після повернення в Британію Грегорі видав звіт про свою експедицію.

У 1894 та 1896 роках експедиції на гору організував німецький фізик Георг Колб, який вперше досягнув зарослів зі східної сторони гори. Але подальше вивчення гори стало можливим лише після того, як у 1899 році була проведена залізниця до Найробі. Найзручніший доступ до гори став можливий зі сторони Момбаси з узбережжя Індійського океану.[10]

• Ескізи, зроблені під час експедиції Джона Волтера Грегорі у Східній Африці в 1892 році.
• 
  Гора Кенія із рівнини Капте західніше Мачакоса
• 
  Вигляд долини Хьонеля
• 
  Південно-західна четвертина центральної частини гори Кенія
• 
  Центральна вершина гори Кенія з вершини гори Хьонеля
• 
  Льодовик Льюіс
• 
  Молитва Фунді
• 
  Західне ребро гори Кенія

28 липня 1899 року[10] сер Гелфорд Джон Маккіндер відправився із експедицією на гору Кенія зі сторони Найробі. Серед членів експедиції було 6 європейців, 66 суахілі, 2 гіда-масаї та 96 кікуйю. Серед європейців були замісник керівника експедиції та фотограф Кемпбелл Б. Хаусберг, ботанік Дуглас Сандерс, таксидерміст Кемборн, гід Сезар Олльє, гід та носильник Джозеф Брошерел.[10]

Експедиція зіткнулася з безліччю труднощів на своєму шляху. У землях, через які проходили дослідники, були поширені хвороби і голод. Багато з носильників-кікуйю намагалися залишитися з жінками з місцевих сіл або викрасти їх, що викликало вороже ставлення місцевих вождів до всієї експедиції. 18 серпня, коли вони досягли основного табору, у них не було їжі і води, двоє з членів експедиції були вбиті місцевим населенням, і вони були змушені надіслати Сандерса до Найваші за допомогою від губернатора капітана Горджеса.[10]

Маккіндер просунувся до гори і розбив табір на висоті 3142 м в долині Хьонеля.[10] 30 серпня разом з Олльє і Брошерелом він зробив першу спробу підкорити вершину гори з південно-східної сторони, але був змушений зупинити сходження за 100 м до верхівки піку Неліон через настання сутінків.

5 вересня Хаусберг, Олльє та Брошерел здійснили обхід основних вершин для пошуку простого шляху до вершини, але не змогли його знайти. 11 вересня Олльє та Брошерел здійснили сходження до льодовика Дарвін, але через буран були змушені повернутися.[10]

Коли Сандерс повернувся із Найваші з допомогою, Маккіндер здійснив ще одну спробу сходження із Олльє та Брошерелом. Вони перетнули льодовик Льюіс та здійнялись на гору південно-східною стороною піка Неліон. Вони провели ніч поблизу жандармерії, на світанку перетнули сніжне поле на вершині льодовика Дарвін, потім льодовик Даймонд. В результаті в полудень 13 вересня вони досягнули вершини піка Батіан, а потім спустились тим же маршрутом.[10]

Деякі племена вважать гору священною та будують свої будинки лицем до неї, щоби двері були ближче до гори.

Кікуйю проживають на південних та західних схилах гори.[11][21] Вони в основному займаються сільським господарством, чому сприяють дуже плодовиті вулканічні ґрунти на нижній частині схилів гори. Кікуйю вірять, що їхній бог Нгаі жив на горі Кенія, коли він прийшов з неба,[22] і що гора є троном Нгаі на землі, де Кікуйю — батько племені — зустрічався з богом Нгаі.[22]За традицією кікуйю будують свої домівки фасадом до гори. Вони називають гору Kĩrĩ Nyaga (Кіріньяга), що можна літературно перевести як «блискуча гора», що пов'язане з відбиванням світла від льодовиків гори. Свого бога кікуйю також називають Mwene Nyaga (Мвене Ньяга), що може бути перекладено як «господар страусів» або «господар світла».

Ембу проживають на південно-східній стороні гори Кенія.[11] Як і кікуйю вони вважають гору священною і будують будинки обличчям до неї. Вони вважають, що гора є будинком для їхнього бога — Ngai (Нгаі) або Mwene Njeru (Мвене Ньєру). Гору вони називають Kiri Njeru (Кири Ньеру), що означає «гора білого кольору». Народ ембу тісно пов'язаний із народом мбеєре, який проживає на навітренній стороні гори, територія якої скеляста та напівпосушлива.

Представники народу масаї ведуть напівкочовий образ життя та використовують північні схили гори для випасання худоби. Вони вважають, що їхні предки спустились з гори в часи, коли зародилось життя. Масаї називають гору Ol Donyo Keri (Ол-Доньо-Кері), що означає «гори зі смужок різних кольорів», що описує різні природні зони (сніг, ліс та інші), що видимі із рівнинної місцевості.[23] Меншою мірою одна із молитов масаї звернена до гори Кенія:

Господи благослови наших дітей, нехай вони будуть як оливкове дерево Морінтата, нехай вони ростуть і розвиваються, нехай вони будуть як височини Нгонга як гора Кенія, як гора Кіліманджаро та збільшуються в кількості.

Амеру проживають на східній та північній частинах гори Кенія, вони ведуть головним чином сільськогосподарський образ життя, але також займаються випасом худоби. На їхній мові гора Кенія називається Kirimara (Кірімара), тобто «те, що має білий матеріал (сніг)».[24] Горі присвячені багато пісень цього народу. Але бог амеру — Мурунгу (Murungu) спустився не з гори, а з небес.

Перші європейці, що відвідували гору Кенія, брали в члени експедиції як гідів та носильщиків представників інших племен. Багато з них ні разу не відчували холод і не бачили сніг або лід, тому їхньою реакцією часто були страх та недовіра.

	Інша характерна риса занзібарського характеру проявилась в тому ж таборі. Ранком люди підійшли, щоби сказати мені, що вода, яку вони залишили в горщиках для приготування їжі, була проклята. Вони повідомили, що вона стала білою і не тряслася, більш сміливіший Фунді навіть запхав в неї палку, але вона не зайшла у воду. Вони просили, щоби я поглянув на неї, і я сказав, щоби вони принесли її мені. Але вони відмовились доторкатись до неї і благали мене піти до неї. Вода, звичайно же, затвердла від холоду. Я поставив один з горщиків на вогонь та передрікнув, що скоро її вміст знову перетвориться на воду. Люди сіли навколо і з тривогою спостерігали, а коли лід розтанув, вони з радістю підійшли та сказали мені, що демон був вигнаний, а я сказав їм, що тепер вони можуть використовувати цю воду, але як тільки я відвернувся, вони вилили її та наповнили свої горщики з навколишніх потічків.
— "The Great Rift Valley"[8]

Експедиція Маккіндера 1899 року зіткнулася на горі висотою близько 3600 м із представниками племені вадоробо, які використовували ресурси гори для побутових потреб.[11]