Керо
Керо (Qiru) — класична андійська посудина, виробництво якого набуло найбільшого розмаху в часи держави інків Тауантінсую. Вироблялася з дерева, срібла або золота, інколи кераміки. Часто використовувалася у різних церемоніях.
Історія
Перші керо з'явилися у період між 100 та 600 роками в культурі Пукара. Досконалості набула в часи цивілізації Тіуанако, а потім державах Колья й Уарі. Також існувала в культурах Наска, Моче, Чиму. Перші керо з'явилися в Куско ймовірно в часи володарювання Майти Капака. Після підкорення їх Інкою Пачакутеком технологію виготовлення керо перейняли інки. Останні значно вдосконалили керо. З розширення імперії інків виготовлення та застогсування керо розповсюдилося на значній території заходу Південної Америки (від сучасного Еквадору до Чилі). На півночі імперії (колишня держава Кіту) керо перетворилася на широку чару.
Опис
Керо — це кубки прямокутної або конічної форми зі стінками, що плавно розходяться. Дно мало різний розмір — велике або доволі маленьке. Спочатку виготовлялися лише з дерева, рідше глини. Вони були невисокі, в середині оброблялися смолою та кіновар'ю. В дерев'яних керо часто вирізали обличчя богів. Інки започаткували керо зі срібла та золота, які використовували Сапа Інка та його найближчі родичі, також вища аристократія держави. Відбувається стандартизація керо, з'являються кубки з ручками у вигляді тварин, перш за все ягуара чи пуми. Керо для жінок та чоловіків мали відмінності. В часи розквіту Тауантінсую стали використовувати здвоєні керо.
Ці кубки були розфарбованими та однотонні, зазвичай чорного кольору. Розмальовувалися геометричними фігурами різного кольору, зазвичай наносилися зірки, трикутники й квадрати. Фігури розміщувалися у шаховому порядку. Згодом малюнки стали зображувати міфічні або історичні сюжети, сцени з полювання та рибальства. Оформлені у світлих, поліхромних тонах із застосуванням білих, чорних, червоних, помаранчевих кольорів.
Керо з розфарбованого дерева мають винятковий науковий і піктографічний інтерес. Низка вчених вказує на великом значені розпису керо, зазначаючи, що це — єдині пам'ятники прикладного мистецтва інків, цінність яких визначається тим, що вони зберігають традиції минулого, майстерно викарбувані у зображених на них фігурах. Вважається, що на керо у вигляді малюнків зберігалася таємна історія інків. Такі розписи є частиною класичного інкського живопису. На це вказує зберігання керо у храмах Сонця, крім того, члени громади дбайливо зберігали керо у своїх будинках.
Керо був ритуальним кубком у різних церемоніях, зокрема сходження на трон Сапа Інки, святах Сонця та інших богів, сільськогосподарських святах. В керо наливалися хмільний напій чичу на кшталт пива з кукурудзи.
Джерела
- Anton, Ferdinand. Alt‑Amerika und seine Kunst. Leipzig, 1977.