Кечвайо

Для спокійного здобуття влади Кечвайо спочатку приховав смерть Мпанде. Церемонія проходила в священному для зулусів місці, де знаходилися могили всіх їх правителів, починаючи з батька Шаки — Сензангакони. Повторна церемонія була проведена 1 вересня 1873 року за подобою європейської коронації, в присутності англійців на чолі з Т.Шепстоуном. Було засновано нову столицю-крааль Улунді.

З самого початку Кечвайо намагався позбутися впливу англійців, для чого вигнав усіх європейських місіонерів. Водночас за підтримки Джона Данна сформував загін, що були озброєні вогнепальною зброєю, при цьому значно збільшив своє військо, яке сягнуло 30 тис. вояків. Були спроби створити кінноту. Загалом Кечвайо планував відновити кордони часів панування Шаки.

У 1877—1878 роках зріс політичний тиск на Кечвайо з боку британської влади. Колоністи зображували інкосі зулусів як жорстокого тирана, який намагався відродити найкривавіші звичаї, що існували за часів Шаки. У цих умовах Кечвайо виявляв максимум витримки. Його головним прагненням було зберегти мир, оскільки він добре розумів безнадійність відкритого військового зіткнення з європейцями.

Неминучість військового зіткнення між зулусами і Великою Британією стала очевидною після британської анексії Трансвааля в квітні 1877 року. Ці дії були частиною більш широкого плану з об'єднання усієї Південної Африки під владою британців у складі майбутньої Південно-Африканської конфедерації. Збереження незалежності зулусів цей проект не передбачав. Навпаки, існування вільної зулуської держави бачилося як головна перешкода на шляху до цієї мети.

11 грудня 1878 лейтенант-губернатор Наталя Г.Бртл-Фрер висунув Кечвайо ультиматум, основними умовами якого були розпуск зулуського війська, відмова від сформованої Шака військової системи, свобода дій для англійських місіонерів в Зулуленді, а також згоду на розміщення в землях зулусів британського резидента, який повинен був стежити за дотриманням умов ультиматуму і бути присутнім при вирішенні будь-яких конфліктів, в яких брали участь європейці або місіонери. За цих обставин Кечвайо нічого не залишалося, крім як відкинути ультиматум, що і стало приводом для початку англо-зулуською війни.

11 січня 1879 року зі дозволу британського уряду армія, що була розділена на 3 колони і складалася з 5000 британців і 8200 представників африканських племен під командуванням Фредеріка Огастас Тезігера, лорда Челмсфорда, вдерлася на зулуською територію. Втім вже 22 січня того ж року біля пагорба Ізандлвана військо зулусів здобуло перемогу над загоном під командуванням полковника Е. Дернфорда і підполковника Генрі Пуллейна. Зулуси не брали полонених і знищили всіх, кого змогли, але і самі понесли серйозні втрати (близько 3000 убитих).

22—23 січня 4—5 тисяч зулусів зробили набіг на прикордонну заставу Роркс-Дрифт, який обороняли 139 англійських солдатів, але після десятигодинної битви були змушені відступити, зазнавши великих втрат (в околицях Роркс-Дрифта після бою було знайдено близько 400 загиблих зулусів).

Перша колона, якою командував полковник Чарльз Пірсон, 22 січня була обложена зулусами в форте Ешове. Оскільки у Кечвайо не було планів вторгнення в Наталь, настало відносне затишшя у війні, і британці отримали можливість оговтатися від втрат і дочекатися підкріплень.

12 березня зулуси атакували англійців на березі річки Інтомбе, 62 з 106 англійських солдатів були вбиті. Але до цього часу британці підготувалися до нового наступу, а 28 березня війська на чолі із полковником Евеліном Вудом атакувала зулусів у Хлобане, але на підмогу до зулусів прибула армія з 26 000 вояків, тому британці були переможені. Їх втрати вбитими склали 15 офіцерів і 210 рядових (з них 100 африканців). На наступний день 25 000 зулуських воїнів без дозволу Кечвайо напали на табір Вуда у Камбули, але зазнали поразки. Ця битва вважається переламним моментом у війні.

29 березня лорд Челмсфорд виступив на чолі армії з 3400 європейських і 2300 африканських солдатів, на допомогу обложеним в Ешаві. 2 квітня він переміг зулусів в бою у Гінгіндлову, а 3 квітня прибув до Ешави, поклавши край двомісячній облозі.

Після поразок у Камбули і Гінгіндлову Кечвайо прагнув укласти мирний договір, але лорд Челмсфорд вирішив продовжувати війну до повного розгрому зулусів. 4 липня сталась остання битва у війні. Об'єднана британська армія Челмсфорда завдала нищівної поразки зулусів, якими командував Кечвайо, в битві біля королівського краалю Улунді. Втрати зулусів склали 1500 чоловік, британці втратили 10 чоловік убитими і 87 пораненими.

• Morris, Donald R. (1994). The Washing of the Spears: A History of the Rise of the Zulu Nation Under Shaka and Its Fall in the Zulu War of 1879. Pimlico. pp. 190—199. ISBN 978-0-7126-6105-8.
• Philip J. Haythornthwaite: The Colonial Wars Source Book. Arms and Armour, London 1997, ISBN 1-85409-436-X.