Кешік
Кешік, кешіктен (від монг. хишігтен — «близькі та віддані слуги володаря»)[1] — особиста гвардія великих ханів (каганів) Монгольської держави, заснована Чингісханом. Заснована як варта ханської ставки, гвардія також набула значення елітного підрозділу монгольської армії, а також важливої ланки в управлінні державою, будучи, фактично, головною опорою ханської влади.
Історія
Першими гвардійцями Чингісхана, відповідно до Юань-ші, стали його нукери (дружинники) — Боорчу, Мухалі, Борохул і Чилаун, яких називали «чотирма героями». Вони мали командувати чотирма загонами воїнів-кешіктенів, почергово несучи службу при хані. Створений Чингісханом корпус кешіктенів поділявся на дві частини: турхаудів — денну варту, й кебтеулів — нічну (відповідно 70 і 80 осіб)[2]. Таким чином забезпечувалась цілодобова охорона ставки. Загоном турхаудів керували Оголе-чербі й Худус-Халчан. Окрім того була зібрана тисяча багатурів — кращих монгольських воїнів — під командуванням Архай-Хасара. Чингісхан наказав їм у «дні битв битись перед його очима», а решта часу виконувати роль турхах-кешіктенів, тобто денної варти, в доповнення до власне турхаудів.
На курултаї 1206 року, коли було проголошено створення Великої Монгольської Держави, кешік отримав остаточну організацію. Чисельність гвардії була доведена до тумена (10000 воїнів) шляхом набору, як і раніше, з синів і молодших братів нойонів, тисячників і сотників, причому відтоді син тисячника мав привести з собою десятьох нукерів, син сотника — п'ятьох, син десятника чи «людина вільного стану» — трьох[3].
Кешіктен отримував забезпечення за рахунок тієї адміністративної одиниці (тумен, тисяча), з якої він прибув на службу. Майбутній гвардієць мав з'явитись у ставку зі своїми людьми, конями та, ймовірно, худобою. Такий порядок було підтверджено указом Хубілая від 1263 року. 1281 року кешіктени були взяті двором на часткове, а 1291 — на повне утримання.
Примітки
- Марко Поло. Книга про розмаїття світу. Глава ХС
- Козин С. А. Таємна історія монголів. § 191.
- Козин С. А. Таємна історія монголів. § 224.
Джерела
- Козин С. А. Таємна історія монголів. — М. : Товарищество научных изданий КМК, 2002. — 156 с. — ISBN 5-87317-120-3.
- Авляев Г. О. К вопросу о происхождении кереитов и их участии в этногенезе средневековых ойратов Джунгарии и калмыков Поволжья // Проблемы этногенеза калмыков. — Элиста : Республиканская типография ГК Калмыцкой АССР по делам издательств, полиграфии и книжной торговли, 1984.
- Вернадський Г. В. Монголи та Русь = The Mongols and Russia. — Твер, М. : ЛЕАН, АГРАФ, 1997. — 480 с. — 7000 прим. — ISBN 5-85929-004-6.