Кирилов Антон Сергійович

Був єдиною дитиною у матері, яка його виховувала самотужки. З 2003 року жив у Кременчуці, закінчив 9 класів школи № 31. 2013 року закінчив ВПУ № 7, здобув професію майстра-налагоджувальника верстатів з ЧПУ. Працював на Крюківському вагонобудівному заводі, 2014 року звільнився.

27 березня 2014 року добровольцем пішов на контрактну службу до ЗСУ. Після війни планував вступити у військове училище, стати офіцером.

Старший стрілець, 93-тя окрема механізована бригада. В липні перебував у складі частини на теренах Луганської області, кордон з Росією. Після короткотермінової відпустки повернувся на фронт, 25 серпня у складі екіпажу БМП вів бій під Іловайськом, прикриваючи саперів. 27 серпня востаннє вийшов на телефонний зв'язок, через фон (перешкоди) вдалося розібрати тільки слово «мама».

29 серпня 2014-го загинув при виході з Іловайського котла «зеленим коридором» — на дорозі між селами Многопілля — Червоносільське — Осикове.

3 вересня тіло Антона Кирилова разом з тілами 96 інших полеглих в Іловайському котлі привезено до дніпропетровського моргу. 16 жовтня 2014-го тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі як невпізнаний Герой.

Упізнаний за тестами ДНК, перепохований у квітні 2015 року в Кременчуці.

Без єдиного сина лишилась мама Вікторія Прядко.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений

• 16 січня 2016 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[1]
• відзнакою «За вірність народу України» І ступеня Полтавської обласної ради від 21 жовтня 2015 (посмертно)
• 24 жовтня 2015-го в кременчуцькій ЗОШ № 31 відкрито меморіальні дошки випускникам Олексію Борищаку, Богдану Гавелі, Юрію Гудзенку та Антону Кирилову

• Кирилов Антон Сергійович