Княжна (поема)

Найраніший відомий текст — чорновий автограф без назви на десяти аркушах. З цього автографа Шевченко, повернувшись з Аральської описової експедиції до Оренбурга, наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня), переписав поему з багатьма виправленнями й переробками до «Малої книжки» (рядки 1 — 258 до першого, рядки 269–442 до другого зшитка за 1846–1847 рр.). її записано під № 1, одразу ж після поезії-заспіву «Думи мої, думи мої…», яка не має номера. Деякі виправлення поет вніс у цей текст згодом, найімовірніше, 1857 р., наприкінці свого перебування на засланні в Новопетровському укріпленні. Між 21 і 24 лютого 1858 р., перебуваючи у Нижньому Новгороді, Шевченко із значними змінами й виправленнями переписав твір з «Малої книжки» до «Більшої книжки», текст якої остаточний. Початок переписування поеми до «Більшої книжки» визначається за записом у щоденнику поета від 21 лютого 1858 р.: «Начал переписывать свою поэзию для печати, писанную с 1847 года по 1858 год». Завершення переписування датовано у «Більшій книжці» — «1858. Февраль 24».

Список поеми «Княжна», нині не відомий, мав П. О. Куліш. 1860 р. він подав вступ до поеми (рядки 1 — 32), давши уривку довільну назву «До зорі. (Із поеми)» й переробивши рядок 27 («І хто знає, що діється» на «Ти не знаєш, що діється»), в альманасі «Хата» [1]. Твір позначено тут цілком довільною датою: «1858. Нижній Новгород». [2].

З «Малої книжки» поему «Княжна» разом з іншими творами 1846–1850 рр. переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і тепер не відомий. Подані з нього О. Я. Кониським уривки поеми «Княжна»&nbsp відбивають текст «Малої книжки» [3]. Різночитання у рядку 51 («Не звісно, де вони взялись») — очевидно, наслідок неправильного прочитання списувачем тексту цього рядка у «Малій книжці»: «Не знаю, де вони взялись».

Поема починається із заспіву. Поет розповідає про те, як в одному селі жив князь разом зі своєю дружиною. Князь постійно влаштовував п'яні бенкети разом із друзями. Княгині важко жити із чоловіком-п'яницею. Їй в молодості раяли не виходити заміж за князя та вона не послухала чужих порад.

Згодом княгиня вагітніє і у неї народжується донечка. Княгиня радіє народженню дитини. Вона любить і леліє свою дочку, сама її виховує і не допускає свого п'яного чоловіка. Княгиня сама навчає дочку «накупивши у Ромнах» книг.

Проходять роки і княгиня помирає, залишивши доньку сиротою. Дочка не потрібна батьку-п'яниці і росте сама по собі. Через кілька років князь відправляє доньку в Київ в інститут. Дівчина виростає такою ж гарною, як її матір і дуже схожою на неї.

Вона повертається до батькового маєтку, але той продовжує пиятикувати. Княжна відчуває батька чужим для себе. Вона допомагає батьковим кріпакам і її дуже любить місцевий люд. Молода княжна сидить «взаперті», як колись і її мати, в той час, як батько бенкетує зі своїми гостями в садку. Якось князь так напився, що йде у світлицю, де спала його дочка і ґвалтує її.

Княжна після цієї ганьби йде в монастир і приймає постриг, а її батько постарів і захворів і він не має нікого «хто б подав йому води». Цю історію автору поеми нібито розповіла черниця монастиря, в якому княжна прийняла постриг. Наостанок черниця показує свіжу могилу колишньої княжни, на якій ще й хреста немає.

• «Княжна» в «Ізборнику»
• Шевченко. «Кобзар». «Княжна».