Кобила (гора)
Коби́ла — гора в Українських Карпатах, у межах Рахівського району Закарпатської області.
Гора Кобила | ||||
| ||||
48°02′12″ пн. ш. 24°05′38″ сх. д. | ||||
Країна | Україна[1] | |||
---|---|---|---|---|
Регіон | Закарпатська область[1] | |||
Розташування | Закарпатська область | |||
Система | на південь від масиву Свидовець (Українські Карпати) | |||
Тип | гора[1] | |||
Висота | 1177 м | |||
Ідентифікатори і посилання | ||||
GeoNames | 705535 | |||
Гора Кобила Гора Кобила (Закарпатська область) | ||||
Кобила у Вікісховищі |
Висота 1177 м над рівнем моря[2]. Західні, південні та східні схили гори дуже круті, лише північний схил переходить у пологу перемичку, яка продовжується хребтом, що простягається на північ до масиву Свидовець. Схили гори заліснені, вершина безліса (полонина).
При підніжжі гори лежать смт Кобилецька Поляна (на північний захід) і село Косівська Поляна (на південний схід). На південь від вершини розташований Кобилецький перевал.
Легенда
У селищі Кобилецька Поляна існує легенда про його засновників. Розповідається про те, що село назвали на честь кобили, яка під час перебування опришків у цій місцевості пішла на вершину гори з чотирма мішками золота. Повз неї проходили угорці, які на той час воювали з опришками. Опришки загинули, а кобила зайшла в печеру з мішками золота й більше не поверталася.
Відтоді село називається Кобилецька Поляна, а гора називається Кобилою.[3]
Туризм
В околицях гори розміщено готелі та туристичні бази, збудовано канатну дорогу бугельного типу завдовжки 500 м.[4]
Щомісяця на гору піднімаються 20-30 (інколи до 100) туристів. На горі зведено маленький будиночок для туристів та пастухів і вівчарів. З вершини гори відкривається мальовничий краєвид Косівської Поляни.
Фотографії
- Вигляд на Кобилу з Кобилецького перевалу
- На вершині гори
- На вершині гори
Примітки
- GEOnet Names Server — 2018.
- Гора Кобила
- Регіональний інформаційний центр «Карпати»: легенда про гору Кобила
- Рахівська районна держадміністрація : Туризм. Рекреація. Архів оригіналу за 12 травня 2015. Процитовано 26 жовтня 2013.