Ковалівське повстання

Ковалівське повстання  — повстання українських селян, що відбулося в 1902 році, приводом до повстання стала жорстка експлуатація малоземельних селян крупним поміщиком В. В. Трепке[1].

1 квітня 1902 року селяни Ковалівки — чоловіки, жінки з дітьми — разом із жителями сусідніх сіл та хуторів увірвалися до економії поміщика В. В. Трепке і стали розбирати пшеницю та борошно з комор і млина, картоплю з погребів, сіно на луках і везти та нести все те по домівках[2]. Викликані поміщиком з Полтави дві роти 33-го Єлецького піхотного полку із земським начальником Кованьком притисли натовп що складався приблизно з 600 чоловік біля млина, вимагаючи повернути розібране майно. Селяни, розламали огорожу, озброїлися кілками та камінням і почали наступати на солдатів, підбадьорюючи себе антивладними вигуками. Залп у повітря не зупинив повстанців. Тоді солдати двічі вистрелили в натовп. Двоє селян — Д. Т. Шанда і Т. А. Шанда — були вбиті і близько 20 поранено. Юрба кинулася тікати. Але кривава розправа не налякала селян. Уже наступного дня близько 2000 жителів Ковалівки і навколишніх сіл знову прийшли до економії. Командир військ підполковник Перейма наказав стріляти. Зазнавши невдачі, селяни помстилися розгромом хутора багатія Божка, що розташовувався на відстані 7 верст від Ковалівки[3].

Через тиждень до села прибула каральна «експедиція» на чолі з губернатором Полтавської губернії. Селян зігнали на центральний майдан Ковалівки, потім їх змусили стати на коліна та почали били спеціально доставленими лозовими прутами. У жовтні 1902 року Київська судова палата засудила близько 30 найактивніших учасників виступу до різних термінів ув'язнення.