Кодокусі

Кодокусі (яп. 孤独死, англ. Kodokushi; самотня смерть) — японське явище самотньої смерті людини, тіло якої довгий час залишається не знайденим і забутим. Феномен уперше описаний у 80-х роках ХХ ст. Причинами поширення проблеми в Японії вважаються соціальна ізоляція, економічні труднощі та старіння населення країни[1][2].

Одним із перших випадків, які привернули увагу громадськості, була смерть чоловіка у багатоквартирному комплексі Токівадайри. Тіло чоловіка пролежало мертвим на підлозі три роки. У 2000 році, коли кошти на його рахунку закінчилися й щомісячні комунальні й орендна плати перестали надходити, до його квартири прийшли службовці, де і виявили його скелет[3].

Статистика

Статистичні дані щодо масштабу ситуації залишаються неповними й доволі неточними. Число самотніх смертей потроїлося у період між 1983 та 1994 роками, з даними про 1049 таких випадків у Токіо за 1994 рік[4]. Статистичні дані Управління соціального забезпечення та громадського здоров'я за 2008 рік свідчать про понад 2200 випадків кодокусі в місті Токіо серед населення старше 65 років[1]. У 2011 там зафіксовано також близько 2000 смертей в ізоляції[5].

Спільними рисами інцидентів є те, що всі вони трапляються у квартирах міських районів, жертвами стають пари літніх людей, або люди з інвалідністю, які не отримують соціальних послуг чи виплат і не спілкуються із сусідами[6]. Згідно з опитуванням уряду в 2010 році 10% жінок і майже 25% чоловіків старше 60 років стверджують, що не мають родичів чи друзів, на яких можуть покластися[6]. Однак, не тільки старші люди потрапляють у зону ризику. У одній із квартир Токіо було виявлено мертвого 4-річного хлопчика, мати якого також померла[6].

Соціальна ізоляція літніх японців набула такого поширення, що виникла окрема галузь, яка спеціалізується на очищенні квартир від людських рештків[1].

Реакція

Місцевою владою з метою покращення комунікації між старшими людьми проводяться відповідні заходи, проводиться стеження за їх самопочуттям, наприклад, перевіряючи, чи виносять вони сміття. Через відсутність точної статистики успішність таких заходів важко визначити[6].

Див. також

Примітки
  1. Nobel, Justin (6 квітня 2010). Japan's 'Lonely Deaths': A Business Opportunity. Time (англійською). Архів оригіналу за 12 серпня 2016.
  2. Brasor, Philip (4 березня 2012). Japan's lonely people: Where do they all belong?. The Japan Times. Процитовано 21 лютого 2020.
  3. Norimitsu, Onishi (30 листопада 2017). A Generation in Japan Faces a Lonely Death. New Yourk Times (англійською). Архів оригіналу за 21 лютого 2020. Процитовано 21 лютого 2020.
  4. Leng Leng Thang (2001). Generations in Touch: Linking the Old and Young in a Tokyo Neighborhood. Cornell University Press. с. 177–179. ISBN 0-8014-8732-3. Процитовано 21 лютого 2020.
  5. Mihaela Robila (19 червня 2013). Handbook of Family Policies Across the Globe. Springer Science & Business. с. 327. ISBN 978-1-4614-6771-7. Процитовано 21 лютого 2020.
  6. MCDONALD, MARK (25 березня 2012). In Japan, Lonely Deaths in Society’s Margins. New York Times (англійською). Процитовано 21 лютого 2020.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.