Токіо

То́кіо (яп. 東京, とうきょう, Tōkyō, МФА: [toːkʲoː], [Тōкьō]) або Префекту́ра То́кіо (яп. 東京都, とうきょうと, МФА: [toːkʲoː to]?) — столиця Японської Держави, столична префектура в Японії, в регіоні Канто. Розташована в східній частині острова Хоншю, на узбережжі Токійської затоки Тихого океану. Адміністративний центр префектури — двадцять три особливі райони Токіо. Межує з префектурами Канаґава, Яманасі, Сайтама та Тіба. Заснована 1868 року на основі провінції Мусаші з центром у місті Едо — резиденції шьоґунів Токуґава у XVI — XIX століттях. Після перейменування Едо на Токіо — «східну столицю» — стала центральною префектурою країни. 1943 року, у зв'язку з ліквідацією міста-столиці Токіо, отримала статус столичної префектури і столиці країни. Площа становить 2187,66 км². Станом на 1 серпня 2011 року в префектурі мешкало 13 185 502 осіб. Густота населення складала 6030 осіб/км². Основою економіки є автомобілебудування, машинобудування, суднобудування, комерція, туризм. Один із передових політичних, економічних, фінансових, освітньо-наукових і культурних центрів світу. На території префектури розташовані Імператорський палац, Парламент і Кабінет міністрів Японії, центральні органи влади країни; численні історико-культурні пам'ятки та установи — руїни замку Едо, синтоїстські святилища Мейдзі й Ясукуні, буддистський монастир Сенсо, Токійський національний музей, а також провідні японські навчальні заклади — Токійський університет, Софійський університет, університет Васеда, університет Кейо тощо[2].

Префектура Токіо
　Прапор
Префектура на карті Японії
Країна Японія
Регіон Канто
Центр двадцять три особливі райони Токіо
Код 13000-1
ISO JP-13
Площа 2187,66 км²[1]
(є невизначені кордони)
Населення 13 185 502 осіб
(Станом на 1 серпня 2011)
Густота 6030 осіб/км²
Зв'язок Офіційна сторінка
• проєкт

Загальні відомості

Метрополія Токіо складається з 23 особливих районів Токіо, а також прилеглих 26 міст, 4 субпрефектур і 1 повіту, що включають у себе острови Ідзу та острови Оґасавара. Під столицею Японії зазвичай розуміють вищезгадані особливі райони Токіо, які фактично є окремими містами.[3] На території цих районів розташовані основні державні установи: Резиденція Імператора Японії, будівлі Парламенту, Кабінету міністрів, Верховного Суду Японії, а також представництва найбільших японських підприємств і провідні наукові установи країни. Токіо вважається одним з найбільших світових політико-економічних і науково-культурних центрів світу нарівні з Нью-Йорком, Лондоном і Парижем.

За результатами опитування, що провів журнал Forbes серед фахівців у 2010 році, Токіо потрапив до 12 найкрасивіших міст світу[4].

Географія
Краєвиди токійського району Шінджюку на тлі гори Фуджі.

Столична префектура Токіо розташована в регіоні Канто на Північному заході Токійської затоки. На сході Токіо межує з префектурою Чіба, на заході — з префектурою Яманаші, на півдні — з префектурою Канаґава та на півночі — з префектурою Сайтама. Токіо належать острови в Тихому океані, які лежать від Хоншю на південь. Ближче всього перебувають острови Ідзу. Архіпелаг Оґасавара віддалений на тисячу кілометрів.

Токіо пережив кілька сильних землетрусів — у 1703, 1782, 1812, 1855 і 1923 роках. Під час землетрусу 1923 року силою 8,3 бала загинуло 142 тис. осіб. Малі землетруси — силою в 1—2 бали — трапляються мало не щотижня.

Найвища гора Токіо, Кумоторі, має висоту 2017 м; серед інших гір найвищими є Такасу (1737 м), Одаке (1266 м) і Мітаке (929 м). Найбільше озеро — озеро Окутама на річці Тама поруч із префектурою Яманаші.

Рельєф

Західну частину метрополії Токіо займають Кантоські гори. Їхня найбільша вершина — гора Кумоторі, висотою 2017 м над рівнем моря. Вона лежить на кордоні Токіо з префектурами Сайтама й Яманаші. Висота гір спадає південно-східному напрямку. Біля їхнього підніжжя знаходиться вулкан Такао, висотою 600 м.

Річка Таба, що бере свій початок на горі Дайбосацу в префектурі Яманасі, протікає через Токіо, з'єднується з річкою Ніппара, що витікає з гори Кумоторі, і утворює велику річку Тама. У її нижній течії вона поглинає річки Акі та Аса. У віддалених від гір районах річки Тама й її приток розташовані долинні поселення Оуме, Іцукаїчі, Хачіоджі та інші. Річки прорізують гірську гряду й утворюють мальовничі долини, такі як Тама й Акіґава. На берегах річок розвинена багатоступенева річкова тераса, зручна для проживання.

Вздовж берегів річки Ніппара присутні поклади вапняку, що утворює в декількох місцях Ніппарські печерні формації. З 17 століття його видобували як засіб для побілки.

У східній частині Кантоських гір лежать невеликі пагорби Каджі, Кусабана, Касумі й Тама, висота яких коливається в межах 70—360 м. Від гірської гряди віддалені лише пагорби Саяма, що знаходяться на плато Мусашіно. Геологічно ці пагорби є старішими за плато і пагорби, утворені річкою Тама. Вони перетинаються балками, мають мало рівнин і багато виступів. Район пагорбів Тама був поступово перетворений людьми на рівнину для спорудження поселень. В районі балки пагорбів Саяма знаходиться штучне водосховище, назване озером Тама.

Клімат
Клімат Тійода[5][6][7][8] (1981—2010)
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 22,6 24,9 25,3 29,2 32,2 36,2 39,5 39,1 38,1 32,6 27,3 24,8 39,5
Середній максимум, °C 9,6 10,4 13,6 19,0 22,9 25,5 29,2 30,8 26,9 21,5 16,3 11,9 19,8
Середня температура, °C 5,2 5,7 8,7 13,9 18,2 21,4 25,0 26,4 22,8 17,5 12,1 7,6 15,4
Середній мінімум, °C 0,9 1,7 4,4 9,4 14,0 18,0 21,8 23,0 19,7 14,2 8,3 3,5 11,6
Абсолютний мінімум, °C −9,2 −7,9 −5,6 −3,1 2,2 8,5 13,0 15,4 10,5 −0,5 −3,1 −6,8 −9,3
Норма опадів, мм 52.3 56.1 117.5 124.5 137.8 167.7 153.5 168.2 209.9 197.8 92.5 51.0 1528.8
Кількість сонячних годин 184,5 165,8 163,1 176,9 167,8 125,4 146,4 169,0 120,9 131,0 147,9 178,0 1876,7
Кількість днів з опадами 5,3 6,2 11,0 11,0 11,4 12,7 11,8 9,0 12,2 10,8 7,6 4,9 114,0
Кількість сніжних днів 2,8 3,7 2,2 0,2 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0,8 9,7
Вологість повітря, % 52 53 56 62 69 75 77 73 75 68 65 56 62
Джерело: = Метеорологічне управління Японії (records 1872–present)
Клімат Окутама (1981–2010)[9]
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C 6,7 7,1 10,3 16,3 20,5 23,0 26,8 28,2 23,9 18,4 13,8 9,3 17,1
Середня температура, °C 1,3 1,8 5,0 10,6 15,1 18,5 22,0 23,2 19,5 13,8 8,5 3,8 11,9
Середній мінімум, °C −2,7 −2,3 0,6 5,6 10,5 14,8 18,7 19,7 16,3 10,3 4,6 −0,1 8,1
Норма опадів, мм 44.1 50.0 92.5 109.6 120.3 155.7 195.4 280.6 271.3 172.4 76.7 39.9 1623.5
Кількість сонячних годин 147,1 127,7 132,2 161,8 154,9 109,8 127,6 148,3 99,1 94,5 122,1 145,6 1570,7


Джерело: Метеорологічне управління Японії
Клімат Оґасавара (1981–2010)
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C 20,5 20,1 21,5 23,2 25,4 28,0 30,0 29,9 29,7 28,3 25,6 22,4 25,4
Середня температура, °C 18,4 17,9 19,2 21,0 23,2 25,8 27,5 27,7 27,5 26,2 23,5 20,3 23,2
Середній мінімум, °C 15,7 15,3 16,7 18,8 21,2 24,0 25,4 25,9 25,5 24,1 21,3 17,8 21,0
Кількість сонячних годин 136,4 131,4 154,7 148,2 159,8 198,9 250,3 211,0 200,9 179,1 140,9 126,8
Кількість дощових днів 10,3 9,1 10,8 9,9 11,7 9,3 8,4 11,0 11,6 13,0 11,1 11,8
Вологість повітря, % 66 68 73 79 83 86 82 82 82 80 75 70
Джерело: Метеорологічне управління Японії [10]

Річки

Історія

Область сучасного Токіо була заселена людьми з часів палеоліту. Проте активну роль в історії Японії вона стала відігравати порівняно недавно. У 12 столітті володар цієї області, Таро Шіґенада, збудував форт і поселення. Воно стало називатися Едо — «двері затоки», позаяк мало доступ до моря, сучасної Токійської затоки.

Стародавність
Родові емблеми
Едо
Едо
Едо
Тайра
Тітібу
Уесуґі
Едо
Едо
Едо
Едо
Тосіма
Касай

У 7 столітті, в результаті реформ Тайка, на території сучасної метрополії Токіо була утворена провінція Мусаші. До 771 року вона входила до складу Східногірського краю, а згодом була переведена до Східноморського. Початково провінція поділялася на 19 повітів. У 8 столітті до них додалися ще 2, які були заселені переселенцями з корейських держав Когурьо та Сілла. Корейці поширили в Мусаші материкові буддизм, конярство і шовківництво. Їхніми зусиллями будувалися перші місцеві монастирі Шіндайджі (Чьофу, Токіо) та Кокубунджі (Кокубунджі, Токіо), а також провінційна адміністрація (Фучю, Токіо)[11].

До японської столиці, що тоді знаходилася на заході країни, населення провінції поставляло рисовий оброк та данину: лляні тканини, цілющі трави і коней. Особливим податком Мусаші, що збирався на користь Імператорського дому, були маренові фарбники фіолетового і червоного кольорів. Чимало вихідців з провінції несли військову службу в загонах сакіморі на території Північного Кюшю. Їхні пісні зібрані у антології японської поезії «Манйошю»[11].

Наприкінці 9 століття територія Мусаші стала одним із місць зародження японського самурайства. Його соціальною базою була місцева дрібна шляхта, а також управителі державних пасовиськ, поселень та маєтностей нижньої і середньої ланки. Самураї самовільно захоплювали приватні володіння буддистських монастирів та столичних аристократів, відмовлялися палатини данину й податки центральному уряду, формували власні озброєні загони для захисту земель та інтересів. Вони володіли провінційними маєтками Тойошіма, Касай, Едо, Оямада та Йокояма[11].

Після повстання Тайри но Масакадо 935—941 років, в регіоні Канто Східної Японії встановилася влада 8 самурайських сімей роду Тайра. Провінцію Мусаші королювала одна з них, що мала прізвище Чічібу. Наприкінці 10 століття вона розділилася три гілки — Едо, Тошіма та Касай. Перша володіла землями на території районів Чюо та Чійода, друга контролювала місцевості майбутніх районів Тошіма, Ітабаші, Неріма та Кіта, а третя управляла маєтками в районах Кацушіка та Едоґава[11]. Окрім цих родових самурайських організацій існували територіальні. Найбільшими з них були Сім товариств провінції Мусаші, а також товариства Йокояма (Хачіоджі, Токіо), Мураяма (Мураяма, Токіо), Західне товариство (Хіно, Токіо), тощо[11].

Середньовіччя
Ота Докан — засновник замку Едо, довкола якого виникло майбутнє Токіо.

Протягом 12 — 14 століття провінція Мусаші перебувала під управлінням першого самурайського уряду — Камакурського шьоґунату. Провінційна адміністрація залишалася в містечку Футю. Нею керували високопосадовці шьоґунату з роду Ходжьо, що носили титул голів провінції Мусаші. Вони відповідали за розвиток інфраструктури та підняття цілини. Волості й поселення королювали васали шьоґунату з родів Едо, Шякуджі, Сендзоку, Тачіквава, тощо[11].

Наприкінці 14 століття політичний, економічний та культурний центр провінції перемістився з Фучю до приморської волості Едо. Її власником був самурайський рід Едо, а з 15 століття — рід Ота. 1457 року місцевий володар Ота Докан звів у центральній частині волості маленький замок із ровом. Він розташовувався на невисокому плато, в районі злиття трьох річок. Біля його стін виникло призамкове поселення, яке перетворилося на один з транспортно-торговельних центрів провінції і цілого регіону Канто. До містечка звозили рис, злаки, шовк і лляні тканини з усього регіону, а потім переправляли до Західної Японії. Так само через Едо в регіоні поширювалися японська кераміка та китайська порцеляна[11].

1486 року Ота Докан був підступно убитий своїм господарем Уесуґі Садамасою. Це спричинило війну між двома гілками роду Уесуґі. 1524 року, користуючись розбратом, замок Едо захопив Ходжьо Уджіцуна, володар сусідньої провінції Ідзу. 1546 року він знищив гілку основні сили Уесуґі в битві при Каваґое, а 1552 року змусив голову роду — Уесуґі Норімаса — тікати до союзників в провінцію Ечіґо. Після Ходжьо повністю підкорив землі Мусаші й передав її своїм підлеглим — Тоямі Цунекаґе та Ходжьо Уджітеру. Перший зайняв замок Едо, а другий — замок Хачіоджі.　Станом на 1559 рік рід Ходжьо контролював 170 волостей та сіл. Їхні мешканці мусили нести військову, гужеву та будівельну повинності[11].

В травні 1590 року об'єднувач Японії Тойотомі Хідейоші здобув замок Едо, а двома місяцями поспіль — замок Хачіоджі. Доба Ходжьо скінчилася, а провінція Мусаші перейшла під контроль центрального японського уряду[11].

Ранній новий час
Замок Едо — символ могутності сьоґунів у 17 — 19 століттях.

30 серпня 1590 року новим господарем замку Едо став Токуґава Ієясу. За наказом Тойотомі Хідейоші він був змушений обміняти свої родові володіння в провінціях Мікава, Тотомі і Суруґа на зруйновані війною вісім провінцій регіону Канто, що колись належали роду Ходжьо. Токуґава зробив замок Едо центром усього регіону й протягом 10 років відновив місцеве господарство. 1603 року він отримав посаду шьоґуна й заснував останній самурайський уряд — Едоський шьоґунат. Регіональні володарі, залежні від Токуґави, були зібрані для розбудови замку і призамкового міста Едо. Воно стало резиденцію усіх наступних шьоґунів Японії[11].

Місто Едо 17 — 19 століття було збудоване у формі мушлі равлика. В її центрі розташовувався великий замок, від якого спіраллю, за годинниковою стрілкою, простягалися лабіринти міських кварталів. Планувалося, що така забудова ускладнюватиме штурм замку потенційними нападниками. Біля підніжжя замку знаходилися великі садиби регіональних володарів категорій фудай та тодзама. Їх оточували будинки безпосередніх васалів шьоґуна — старшин хатамото й ґокенінів. З півночі на південь, вздовж мосту Ніхон-баші, пролягали оселі міщан. У випадку зростання населення, будівничі продовжували завиток, додаючи нові рови та поселення. Між 1624–1644 роками в Едо нараховувалося 300 кварталів[11]. Існувала розвинена система водопостачання, яка складалася з водогонів Канда, Тамакава, Хоншьо, Аояма, Міта, Сенкава та інших[11].

Протягом 17 — 19 століття столицею Японії залишалося Кіото, місце перебування Імператора, проте політична і культурна вага Едо невпинно зростала. На 18 століття «місто шьоґунів» було найбільшим урбаністичним центром Японії і світу, а на початок 19 століття стало культурною і науковою «Меккою» країни.

Після реставрації прямого монаршого правління 1868 року сьоґунат було ліквідовано і у вересні того ж року Імператор Мейджі переніс свою резиденцію до Едо. Місто стало називатися Токіо — «східна столиця». Воно почало виконувати функції формальної столиці Японії[12].

У другій половині 19 століття у Токіо бурхливо розвивалася промисловість і суднобудування. У 1872 році була побудована залізниця «Токіо—Йокогама», а у 1877 — залізниця «Кобе—Осака—Токіо».

1 вересня 1923 року в Токіо й околицях стався сильний землетрус (7—9 балів за шкалою Ріхтера). Майже половина міста згоріла в полум'ї від пожеж. 90 тисяч осіб загинуло. Хоча план реконструкції був дуже дорогим, місто стало частково відновлюватися.

Токіо вдруге серйозно постраждало під час Другої світової війни, коли було піддане стратегічним бомбардуванням авіації США. Тільки під час одного рейду загинуло понад 100 тисяч жителів. Безліч дерев'яних будівель згоріла. Постраждала також і Імператорська Резиденція.

Після війни Токіо був окупований військами США. В часи Корейської війни він став великим військовим центром. Тут знаходилися кілька американських військових баз.

У другій половині 20 століття економіка Японії стала стрімко відроджуватися (японське «Економічне диво»), і у 1966 році вона посіла місце другої найбільшої економіки світу. У 1964 році під час літніх Олімпійських ігор Токіо вигідно показало себе на міжнародній арені. З 1970-х років місто захлеснула хвиля робочої сили із сільських районів, що спричинило подальший розвиток міста. Наприкінці 1980-х років Токіо стало одним із міст світу, які розвивалися найбільш динамічно.

20 березня 1995 року в токійському метро відбулася газова атака з використанням зарину. Теракт був проведений релігійною сектою Аум Шінрікьо. У результаті постраждало понад 5 тисяч осіб, 11 з яких загинуло.

Українці в Токіо

У 1937 в Токіо перебувала делегація ОУН для проведення переговорів з офіцерами Генерального штабу Японської армії, зокрема:

Адміністративний поділ
Будівля Токійського столичного уряду

Офіційно столиця Токіо є не містом, а окремою адміністративною одиницею то (都), яку зазвичай перекладають як префектура. Її територія, окрім частини острова Хоншю, включає кілька дрібних островів на півдні, а також малі архіпелаги Ідзу та Оґасавара. Столична префектура Токіо складається з 62-х менших адміністративних одиниць — міст і містечок. Коли говорять про «місто Токіо», мають на увазі 23 спеціальних райони, які з 1889 по 1943 були окремими містами, а нині об'єднані у величезний токійський мегаполіс. Кожний спеціальний район має свого голову і районну раду. Столичний уряд очолює мер, що всенародно обирається. Штаб-квартира уряду знаходиться в районі Сіндзюку, який є муніципальним центром округу. У Токіо також розміщується державний уряд, Парламент та резиденція імператора.

Особливі райони

Кожний особливий район ку (区) є самостійним муніципальним утворенням із власним головою і районною радою. За статусом особливі райони прирівняні до звичайних міст. Різниця полягає в тому, що деякі їхні управлінські функції виконує столична адміністрація префектури Токіо.

Осердя Токіо складається з трьох особливих районів — Чійода, Чюо та Мінато. Тут сконцентровані основні адміністративні та провідні бізнесові установи. Це місце є також осердям Японії, оскільки в ньому розташовані головні державні інстанції — Імператорський палац, Парламент, відомства Кабінету Міністрів і Верховний суд. Для цих районів характерні високі ціни на землю, старіння і зменшення населення, проблема самотності. До 1960-х років Тійода і Тюо були центрами токійської комерції і розваг, своєрідним «острівцем старого Едо». Проте в ході економічного зростання Японії, населення цих районів переселили на околиці, а територію перебудували для адміністративного користування. Історично район Мінато був місцем розташування самурайських садиб, однак після реставрації Мейджі 1868 року він був відведений для іноземних представництв — посольств і консульств. Найбільша кількість токійських іноземців проживає саме в цьому районі[13].

Статистичні дані префектури Токіо з площі подано на 1 жовтня 2008[14], з населення — на 1 липня 2011[15]. (Площа — км², Густота — осіб/км²)

№ Прапор Площа Населення Густота
01
Адачі 足立区 &&&&&&&&&&&&&053.020000053,20 &&&&&&&&&0686004.&&&&00686 004 &&&&&&&&&&012894.080000012 894,8
02
Аракава 荒川区 &&&&&&&&&&&&&010.020000010,20 &&&&&&&&&0205194.&&&&00205 194 &&&&&&&&&&020117.010000020 117,1
03
Бункьо 文京区 &&&&&&&&&&&&&011.031000011,31 &&&&&&&&&0208226.&&&&00208 226 &&&&&&&&&&018410.080000018 410,8
04
Едоґава 江戸川区 &&&&&&&&&&&&&049.086000049,86 &&&&&&&&&0679133.&&&&00679 133 &&&&&&&&&&013620.080000013 620,8
05
Ітабаші 板橋区 &&&&&&&&&&&&&032.017000032,17 &&&&&&&&&0534282.&&&&00534 282 &&&&&&&&&&016608.010000016 608,1
06
Кацушіка 葛飾区 &&&&&&&&&&&&&034.084000034,84 &&&&&&&&&0443521.&&&&00443 521 &&&&&&&&&&012730.020000012 730,2
07
Кіта 北区 &&&&&&&&&&&&&020.059000020,59 &&&&&&&&&0334226.&&&&00334 226 &&&&&&&&&&016232.040000016 232,4
08
Кото 江東区 &&&&&&&&&&&&&039.094000039,94 &&&&&&&&&0464676.&&&&00464 676 &&&&&&&&&&011634.040000011 634,4
09
Меґуро 目黒区 &&&&&&&&&&&&&014.070000014,70 &&&&&&&&&0269469.&&&&00269 469 &&&&&&&&&&018331.020000018 331,2
10
Мінато 港区 &&&&&&&&&&&&&020.034000020,34 &&&&&&&&&0206374.&&&&00206 374 &&&&&&&&&&010146.020000010 146,2
11
Накано 中野区 &&&&&&&&&&&&&015.059000015,59 &&&&&&&&&0313760.&&&&00313 760 &&&&&&&&&&020125.070000020 125,7
12
Неріма 練馬区 &&&&&&&&&&&&&048.016000048,16 &&&&&&&&&0716931.&&&&00716 931 &&&&&&&&&&014886.040000014 886,4
13
Ота 大田区 &&&&&&&&&&&&&059.046000059,46 &&&&&&&&&0694788.&&&&00694 788 &&&&&&&&&&011685.&&&&0011 685
14
Сетаґая 世田谷区 &&&&&&&&&&&&&058.08000058,08 &&&&&&&&&0881137.&&&&00881 137 &&&&&&&&&&015171.010000015 171,1
15
Шібуя 渋谷区 &&&&&&&&&&&&&015.011000015,11 &&&&&&&&&0206081.&&&&00206 081 &&&&&&&&&&013638.070000013 638,7
16
Шінаґава 品川区 &&&&&&&&&&&&&022.072000022,72 &&&&&&&&&0367407.&&&&00367 407 &&&&&&&&&&016171.010000016 171,1
17
Шінджюку 新宿区 &&&&&&&&&&&&&018.023000018,23 &&&&&&&&&0324824.&&&&00324 824 &&&&&&&&&&017818.010000017 818,1
18
Суґінамі 杉並区 &&&&&&&&&&&&&034.02000034,02 &&&&&&&&&0549710.&&&&00549 710 &&&&&&&&&&016158.040000016 158,4
19
Суміда 墨田区 &&&&&&&&&&&&&013.075000013,75 &&&&&&&&&0247932.&&&&00247 932 &&&&&&&&&&018031.040000018 031,4
20
Тайто 台東区 &&&&&&&&&&&&&010.08000010,08 &&&&&&&&&0177385.&&&&00177 385 &&&&&&&&&&017597.070000017 597,7
21
Чійода 千代田区 &&&&&&&&&&&&&011.064000011,64 &&&&&&&&&&047591.&&&&0047 591 &&&&&&&&&&&04088.06000004088,6
22
Тошіма 豊島区 &&&&&&&&&&&&&013.01000013,01 &&&&&&&&&0286684.&&&&00286 684 &&&&&&&&&&022035.070000022 035,7
23
Чюо 中央区 &&&&&&&&&&&&&010.018000010,18 &&&&&&&&&0125467.&&&&00125 467 &&&&&&&&&&012324.090000012 324,9

Уряд

Населення
Токіо — найбільш заселена частина Японії (Сібуя, Токіо).

Токіо є лідером за чисельністю населення серед усіх японських префектур. За національним переписом 2010 року кількість його мешканців становила &&&&&&&013161751.&&&&0013 161 751 особу. Це дорівнює близько 10 % від загального населення країни. Під час першого національного перепису 1920 року в метрополії проживало менше 3,7 мільйона осіб, а 1962 року населення Токіо сягнуло 10 мільйонів[16]. Різке демографічне зростання спричинило надмірну концентрацію населення, погіршення екологічних умов проживання, інфляцію цін на житло тощо. У зв'язку з цим, у 1980 і 1995 роках спостерігався короткочасний демографічний спад[17]. Між 2000 і 2010 роками населення метрополії зросло на 9 %[17]. Основною причиною зростання залишається постійний наплив переселенців з інших префектур.

Густота населення в Токіо найвища в Японії. За результатами перепису 2005 року вона становила 5750,7 осіб/км²[17]. Найбільш заселеним є історико-адміністративний центр Токіо — райони Чійода, Чюо й Мінато. Через відсутність вільної землі влада метрополії активно розбудовує штучні острови в Токійській затоці.

З 1960 року працездатне населення Токіо віком від 15 до 64 років становить близько 70 % від усього населення метрополії. Воно зайняте переважно в торгівлі, сфері послуг і промисловості. Найчисельнішою групою є 20-річна молодь[16].

З середини 1990-х років населення Токіо швидко і невпинно старіє. Це пов'язано із поступовим спадом народжуваності у 1960-х роках, спричиненим зміною традиційно японських сімейних цінностей[18]. Станом на 2005 рік токійці старше 64 років становили близько 20 % населення. 2215 осіб були старше 100 років[18]. Статеве співвідношення також змінилося наприкінці 1990-х. Якщо протягом 20 століття у столиці переважали чоловіки, то з 1998 року вони поступилися чисельністю жінкам[16].

Токіо вважається великим міжнародним центром. Однак кількість іноземців, що працюють і проживають у метрополії, невисока. Станом на 2005 рік вони становили лише близько 3 % усіх мешканців[17].

Статистика населення Токіо
Дані з 1920 по 2005 роки надані Відділом статистики уряду Метрополії Токіо[17][18].
Перепис Населення Приріст ВНЯ Площа
(км²)		 Густота
(осіб/км²)		 Вік ІС СС Іноземці
до 15 15—64 від 65
1 жовтня 1920 &&&&&&&&03699428.&&&&003 699 428 — 6,61 % &&&&&&&&&&&02142.04000002142,40 &&&&&&&&&&&01726.08000001726,8 &&&&&&&&&&&&&031.060000031,6% &&&&&&&&&&&&&065.030000065,3% &&&&&&&&&&&&&&03.02000003,2% &&&&&&&&&&&&&010.010000010,1 &&&&&&&&&&&&0111.0800000111,8 &&&&&&&&&&&08679.&&&&008679
1 жовтня 1925 &&&&&&&&04485144.&&&&004 485 144 21,2 % 7,51 % &&&&&&&&&&&02142.04000002142,40 &&&&&&&&&&&02093.05000002093,5 &&&&&&&&&&&&&031.060000031,6% &&&&&&&&&&&&&065.070000065,7% &&&&&&&&&&&&&&02.07000002,7% &&&&&&&&&&&&&&08.06000008,6 &&&&&&&&&&&&0113.0800000113,8 0Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «н».0Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «н»н/д
1 жовтня 1930 &&&&&&&&05408678.&&&&005 408 678 20,6 % 8,39 % &&&&&&&&&&&02144.07900002144,79 &&&&&&&&&&&02521.08000002521,8 &&&&&&&&&&&&&031.080000031,8% &&&&&&&&&&&&&065.070000065,7% &&&&&&&&&&&&&&02.06000002,6% &&&&&&&&&&&&&&08.01000008,1 &&&&&&&&&&&&0111.0800000111,8 &&&&&&&&&&050934.&&&&0050 934
1 жовтня 1935 &&&&&&&&06369919.&&&&006 369 919 17,8 % 9,20 % &&&&&&&&&&&02144.08000002144,80 &&&&&&&&&&&02969.09000002969,9 &&&&&&&&&&&&&032.020000032,2% &&&&&&&&&&&&&065.020000065,2% &&&&&&&&&&&&&&02.06000002,6% &&&&&&&&&&&&&&08.&&&&008,0 &&&&&&&&&&&&0109.0200000109,2 0Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «н».0Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «н»н/д
1 жовтня 1940 &&&&&&&&07354971.&&&&007 354 971 15,5 % 10,06 % &&&&&&&&&&&02144.08000002144,80 &&&&&&&&&&&03429.02000003429,2 &&&&&&&&&&&&&031.050000031,5% &&&&&&&&&&&&&065.090000065,9% &&&&&&&&&&&&&&02.06000002,6% &&&&&&&&&&&&&&08.03000008,3 &&&&&&&&&&&&0106.0600000106,6 &&&&&&&&&0124889.&&&&00124 889
1 жовтня 1945 &&&&&&&&03488284.&&&&003 488 284 52,6 % 4,84 % &&&&&&&&&&&02144.08000002144,80 &&&&&&&&&&&01624.&&&&001624,0 &&&&&&&&&&&&&028.060000028,6% &&&&&&&&&&&&&068.020000068,2% &&&&&&&&&&&&&&03.02000003,2% &&&&&&&&&&&&&011.030000011,3 &&&&&&&&&&&&0105.0200000105,2 0Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «н».0Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «н»н/д
1 жовтня 1950 &&&&&&&&06277500.&&&&006 277 500 80,0 % 7,46 % &&&&&&&&&&&02137.02600002137,26 &&&&&&&&&&&02937.02000002937,2 &&&&&&&&&&&&&031.070000031,7% &&&&&&&&&&&&&065.020000065,2% &&&&&&&&&&&&&&03.02000003,2% &&&&&&&&&&&&&010.&&&&0010,0 &&&&&&&&&&&&0102.&&&&00102,0 &&&&&&&&&&043937.&&&&0043 937
1 жовтня 1955 &&&&&&&&08037084.&&&&008 037 084 28,0 % 8,92 % &&&&&&&&&&&02129.01500002129,15 &&&&&&&&&&&03774.08000003774,8 &&&&&&&&&&&&&028.010000028,1% &&&&&&&&&&&&&068.040000068,4% &&&&&&&&&&&&&&03.05000003,5% &&&&&&&&&&&&&012.040000012,4 &&&&&&&&&&&&0105.&&&&00105,0 &&&&&&&&&&063589.&&&&0063 589
1 жовтня 1960 &&&&&&&&09683802.&&&&009 683 802 20,5 % 10,27 % &&&&&&&&&&&02133.0300002133,03 &&&&&&&&&&&04539.09000004539,9 &&&&&&&&&&&&&023.020000023,2% &&&&&&&&&&&&&073.&&&&0073,0% &&&&&&&&&&&&&&03.08000003,8% &&&&&&&&&&&&&016.030000016,3 &&&&&&&&&&&&0106.0600000106,6 &&&&&&&&&&070990.&&&&0070 990
1 жовтня 1965 &&&&&&&010869244.&&&&0010 869 244 12,2 % 10,96 % &&&&&&&&&&&02135.01100002135,11 &&&&&&&&&&&05090.07000005090,7 &&&&&&&&&&&&&020.040000020,4% &&&&&&&&&&&&&075.030000075,3% &&&&&&&&&&&&&&04.03000004,3% &&&&&&&&&&&&&021.020000021,2 &&&&&&&&&&&&0104.0900000104,9 &&&&&&&&&&081273.&&&&0081 273
1 жовтня 1970 &&&&&&&011408071.&&&&0011 408 071 5,0 % 10,90 % &&&&&&&&&&&02141.01100002141,11 &&&&&&&&&&&05238.01000005238,1 &&&&&&&&&&&&&021.&&&&0021,0% &&&&&&&&&&&&&073.080000073,8% &&&&&&&&&&&&&&05.02000005,2% &&&&&&&&&&&&&024.060000024,6 &&&&&&&&&&&&0103.0500000103,5 &&&&&&&&&&083077.&&&&0083 077
1 жовтня 1975 &&&&&&&011673554.&&&&0011 673 554 2,3 % 10,43 % &&&&&&&&&&&02145.03800002145,38 &&&&&&&&&&&05441.03000005441,3 &&&&&&&&&&&&&022.&&&&0022,0% &&&&&&&&&&&&&071.060000071,6% &&&&&&&&&&&&&&06.03000006,3% &&&&&&&&&&&&&028.050000028,5 &&&&&&&&&&&&0102.0700000102,7 &&&&&&&&&&087624.&&&&0087 624
1 жовтня 1980 &&&&&&&011618281.&&&&0011 618 281 0,5 % 9,83 % &&&&&&&&&&&02156.03500002156,35 &&&&&&&&&&&05387.09000005387,9 &&&&&&&&&&&&&020.060000020,6% &&&&&&&&&&&&&071.050000071,5% &&&&&&&&&&&&&&07.07000007,7% &&&&&&&&&&&&&037.040000037,4 &&&&&&&&&&&&0101.0600000101,6 &&&&&&&&&&090267.&&&&0090 267
1 жовтня 1985 &&&&&&&011829363.&&&&0011 829 363 1,8 % 9,77 % &&&&&&&&&&&02162.03400002162,34 &&&&&&&&&&&05470.06000005470,6 &&&&&&&&&&&&&018.&&&&0018,0% &&&&&&&&&&&&&073.&&&&0073,0% &&&&&&&&&&&&&&08.09000008,9% &&&&&&&&&&&&&049.070000049,7 &&&&&&&&&&&&0101.0400000101,4 &&&&&&&&&0113420.&&&&00113 420
1 жовтня 1990 &&&&&&&011855563.&&&&0011 855 563 0,2 % 9,59 % &&&&&&&&&&&02183.02600002183,26 &&&&&&&&&&&05430.02000005430,2 &&&&&&&&&&&&&014.060000014,6% &&&&&&&&&&&&&074.010000074,1% &&&&&&&&&&&&&010.050000010,5% &&&&&&&&&&&&&072.&&&&0072,0 &&&&&&&&&&&&0101.0400000101,4 &&&&&&&&&0159073.&&&&00159 073
1 жовтня 1995 &&&&&&&011773605.&&&&0011 773 605 0,7 % 9,38 % &&&&&&&&&&&02186.06200002186,62 &&&&&&&&&&&05384.04000005384,4 &&&&&&&&&&&&&012.070000012,7% &&&&&&&&&&&&&073.090000073,9% &&&&&&&&&&&&&013.&&&&0013,0% &&&&&&&&&&&&0102.0100000102,1 &&&&&&&&&&&&0100.0200000100,2 &&&&&&&&&0191915.&&&&00191 915
1 жовтня 2000 &&&&&&&012064101.&&&&0012 064 101 2,5 % 9,50 % &&&&&&&&&&&02186.09000002186,90 &&&&&&&&&&&05516.05000005516,5 &&&&&&&&&&&&&011.080000011,8% &&&&&&&&&&&&&072.&&&&0072,0% &&&&&&&&&&&&&015.080000015,8% &&&&&&&&&&&&0161.0100000161,1 &&&&&&&&&&&&&099.090000099,9 &&&&&&&&&0212975.&&&&00212 975
1 жовтня 2005 &&&&&&&012576601.&&&&0012 576 601 4,2 % 9,84 % &&&&&&&&&&&02186.09600002186,96 &&&&&&&&&&&05750.07000005750,7 &&&&&&&&&&&&&011.030000011,3% &&&&&&&&&&&&&069.010000069,1% &&&&&&&&&&&&&018.030000018,3% &&&&&&&&&&&&0134.0500000134,5 &&&&&&&&&&&&&099.030000099,3 &&&&&&&&&0248363.&&&&00248 363
1 жовтня 2010 &&&&&&&013161751.&&&&0013 161 751 4,6 % 9,72 % &&&&&&&&&&&&&&00.01000000 &&&&&&&&&&&&&&00.01000000 &&&&&&&&&&&&&&00.01000000 &&&&&&&&&&&&&&00.01000000 &&&&&&&&&&&&&&00.01000000 &&&&&&&&&&&&&&00.01000000 &&&&&&&&&&&&&&00.01000000

Економіка
Токійська фондова біржа

Токіо є головним економічним центром Японії. Основу господарства метрополії складають галузі вторинного і третинного секторів економіки. Станом на 1995 рік працездатне населення Токіо становило понад 6,3 млн осіб. За цим показником метрополія посідала перше місце серед інших префектур. 0,5 % працездатних осіб були зайняті у первинному секторі, 25,7 % — у вторинному, а 72,1 % — у третинному[19]. У зв'язку із стрімкою урбанізацією первинний сектор економіки, що представлений сільським господарством і рибальством, сильно занепав по всьому Токіо, за винятком гірського району Окутама та віддалених островів. За рівнем розвитку галузей цього сектора метрополія займає найнижче місце в Японії. Показники другого сектора, представленого промисловістю, нижчі від середніх по країні. Після Другої світової війни Токіо займав перше місце за рівнем промислового виробництва, але станом на 2005 рік опустився до восьмого. Головною причиною промислового спаду стало прийняття 1956 року Закону про благоустрій столичного регіону[20], за яким будівництво нових заводів було заборонене, а старі промислові підприємства переводилися у віддалені районі. Цей нормативний акт мав на меті вирішити численні екологічні проблеми Токіо, що потерпало від надмірної концентрації промислових підприємств. Третій сектор економіки є найбільш розвинутим. Станом на 1994 рік прибутки Токіо від діяльності галузей цього сектора складали близько третину від діяльності усіх японських компаній сектору[19]. В Токіо зосереджені японські передові підприємства, що працюють у сфері інтелекту, інформації та послуг. Близько 90 % усіх японських компаній, що є членами Токійської фондової біржі мають свої головні представництва на території метрополії.

Первинний сектор

Токіо займає найнижчі місця серед префектур Японії за кількістю населення, зайнятого у сільському господарстві, та площами орних земель. Станом на 1995 рік в метрополії нараховувалося 10367 родин, що обробляли 8408 гектарів орних земель[19]. Професійні токійські фермери становили 13,9 % від усіх осіб, зайнятих у сільському господарстві, і 16,1 % від числа усіх японських фермерів[19]. На одну родину чи господарство припадало, в середньому, 0,59 га землі[19]. Близько половини орних земель не обробляються, оскільки третина фермерів старші 60 років[19]. Більша частина сільськогосподарської продукції вирощується у гірському районі Окума і віддалених островах, а менша — на присадибних заміських ділянках. Токіо займає перше місце на загальнояпонському ринку з вирощування асібати, цумаміни, аралії, і друге місце з вирощування японського шпинату та цукени. Токійські острови постачають горох, папаю, батати. Метрополія забезпечує себе овочами на 10,1 %[19].

Роль шовківництва і скотарства у первинному секторі економіки Токіо мала. Після 1965 року виробництво різко скоротилося. На кінець 1990-х років рівень споживання токійцями м'яса і яєць місцевого виробництва не перевищував 2 %, а молока — 4 %[19].

Лісництво, заготівля деревини і деревообробка розвинені у горах Окутами. Основними породами дерева є криптомерія та туполистий кипарисовик. Проте більшість лісів не вирубаються, а оберігаються і використовуються як рекреаційний ресурс. Так, за кількістю лісових господарств Токіо займало 10 місце з 47 префектур, а за кількістю добування деревини — лише 42[19]. Станом на 1990 рік держава володіла 7,9 % усіх токійських лісів. Решта належала приватним особам та громадським організаціям. Окремою галуззю лісництва, популярною в Токіо, є розведення грибів сіїтаке[19].

Рибальство розвинено слабко. Токійська затока, що була традиційним місцем для вилову риби, сильно забруднена. Основне рибацьке населення мешкає на віддалених островах. На токійський ринок воно постачає водорості гелідіа. Влада метрополії сприяє розвитку туристичного рибальства[19].

Вторинний сектор

1950 року Токіо займало перше місце в країні за обсягами промислового виробництва. 1995 року позиції столиці знизилися до четвертого місця[19]. Головною причиною спаду було перенесення великих промислових підприємств за межі столиці. Попри це, Токіо залишається національним лідером за кількістю промислових підприємств та осіб, що зайняті на промисловому виробництві. Станом на 1994 рік у метрополії нараховувалося 35 512 компанії вторинного сектора, на яких було зайнято близько 667 тисяч осіб[19]. Серед цих підприємств переважали представники малого та середнього бізнесу. Штат 64 % усіх промислових компаній не перевищував 10 чоловік[19]. Великі заводи були розміщенні, переважно, поза Токіо, в прибережній смузі між Кавасакі та Йокогамою. Наприкінці 1990-х років прибутки винятково столичної промисловості становили лише 6—7 % загальнояпонських промислових доходів — 19 трильйонів єн. Але частка мережі токійської промисловості, що простягається територію усього південного Канто, становила 23,1 % цих доходів — 69 трильйонів єн[19].

Основною галуззю промисловості Токіо є машинобудівна промисловість. В ній провідне місце належить виробництву електротоварів та високотехнічних приладів — фотоапаратів, годинників, оптичних лінз тощо. Ця продукція займає одну четверту частину внутрішнього ринку цих товарів. Другою за значенням галуззю є індустрія збірки машин та апаратів, а також виготовлення запчастин. Її підприємства контролюють 50 % загальнояпонського ринку. Осередки цих двох галузей розташовані в районах Ота, Шінаґава, Меґуро та Ітабаші. Частка сировинних компаній металургійної, хімічної, нафтопереробної та вугільної промисловості від усіх промислових компаній Токіо низька і становить близько 10 %[19].

Окрему важливу роль в системі вторинного сектора економіки столиці грає легка промисловість. Її розвитку сприяє багатомільйонне населення Токіо, що постійно потребує товарів широкого вжитку. Провідними галузями є харчова, шкіропереробна та текстильна. Найвищі прибутки має столична видавнича галузь, яка випускає близько половини усієї японської друкованої продукції. Її осередками є райони Чійода, Шінджюку та Чюо. З кінця 1980-х років особливого розвитку набули бізнес моди в районах Мінато та Шібуя, а також виробництво прикрас, косметики і ліків у районах Тайто, Суміда, Аракава й Кото. Характерними рисами легкої промисловості в столиці домінування середніх і малих підприємств, а також поєднання підприємствами виробництва і продажу товарів[19].


Транспорт
Столичний автошлях № 2.
Будинок Токійського вокзалу (1914).

Токіо є головним транспортним центром Японії та регіону Канто. Станом на 1994 рік у сфері транспорту працювало 470 тисяч осіб[21].

Автошляхи

Місцем нульового кілометру Японії є токійський міст Ніхон-баші. Звідси у вигляді променів простягаються головні транспортні артерії — державні автошляхи № 1 і № 15 (колишній Токайський шлях), № 20 (колишній Кайський шлях), № 17 (колишній Середгірський шлях), № 4 (колишні Муцівський і Ніккоський шляхи), № 6 (колишній Мітоський шлях), № 14 (Тібська дорога), № 254 (Каваґоевська дорога), № 246 (дорога в Ояму), № 122 (дорога Нікко-Онарі). 1975 року сітка цих шляхів була суцільно модернізована і доповнена новими дорогами: Токійською, Центральною, Північно-Східною, Джьобанською, Східно-Кантоською та Набережною швидкісними автострадами. Також додатково було прокладено 11 швидкісних доріг на території 23 особливих районів Токіо. Центральна частина метрополії оточена Кільцевою дорогою. Вона утворена поєднанням колишнього Камакурського шляху й автостради № 16. Для покращення руху транспорту на цій дорозі прокладено додаткові 8 шляхів. Наявна сітка доріг забезпечує належний рух автомобільного транспорту, що прямує з Токіо до регіонів і навпаки. Проте всередині самого Токіо залишається невирішеною проблема заторів на дорогах під час годин пік. Постійно висока концентрація автомобільного транспорту в метрополії є причиною сильного забруднення повітря[21].

Залізниця

Залізниця є основним видом громадського транспорту в Токіо. Вона щоденно перевозить сотні тисяч пасажирів. Провідною залізничною компанією столиці є JR, яка працює з 1872 року. Токійський вокзал є висхідною точкою для звичайних потягів, що прямують до сусідніх регіонів головними лініями Токайдо та Собу, а також для швидкісних сінкансенів, що здійснюють перевезення до регіонів Токай, Хокуріку, Тохоку і Джьоецу. Станція Уено служить місцем відправки звичайних потягів головною лінією Тохоку, лінією Джьобан. Станція Шінджюку є центральною станцією Кільцевої столичної залізниці JR. В Токіо працює розгалужена сітка залізниць, що сполучають усі віддалені точки метрополії із 23 особливими регіонами. Це лінії Яманоте, Сайкьо, Йокосука, Кьохама-Тохоку, Мусашіно, Намму, Кьоба, Йокогама, Аоуме, Іцукаїчі тощо. Окрім JR в Токіо діють менші приватні залізничні компанії — Токю, Кьоо, Одакю, Сейму, Тому, Кьосей, Кьокю та інші. З 1995 року по Веселковому мосту в районі Токійського порту ходять швидкісні залізничні лайнери «Юрікамоме», а 2005 року розпочав роботу новітній «Експрес Цукуба», що зв'язав місто Ібаракі із токійським районом Акіхабара[21].

Популярним засобом громадського транспорту є Токійське метро. Воно працює з 1927 року в межах 23 особливих районів. Токійський метрополітен має розгалужену сітку ліній, яка покриває всю східну частину метрополії. Це лінії Ґіндза, Маруноучі, Хібія, Хандзомон, Чійода, Тодзай, Юракучьо, Намбоку, Фукутошін, Міта, Шінджюку, Асакуса, Оедо. Через розвиненість метро і автомобільного транспорту токійські трамваї, що працювали в столиці з 1903 року практично зникли. На кінець 1990-х діяла лише 1 трамвайна лінія Аракава між місцевостями Саннова-баші та Васеда.

Авіаперевезення

З 1931 року в Токіо працює аеропорт Ханеда, перейменований 1952 року на Міжнародний аеропорт Токіо. Більше тридцяти років він був головним «вікном» Японії у світ. З 1978 року, після спорудження Нового міжнародного Токіо аеропорту в Наріті, в префектурі Чіба, старий аеропорт став спеціалізуватися, переважно, на внутрішніх перевезеннях. Попри це, аеропортом Ханеда користується вдвічі більше пасажирів ніж, аеропортом Наріта[21]. Щороку через обидва аеропорти проходить близько 35 % усіх авіапасажирів, які відвідують або полишають Японію[21]. Центр Токіо зв'язаний із аеропортом Ханеда монорельсом, а із аеропортом Наріта — швидкісними потягами компанії JR. Крім цих аеропортів, існує декілька регіональних летовищ для цивільних літаків. Вони зв'язують метрополію із віддаленими островами Ошіма, Міяке, Ятаке та іншими[21].

Засоби масової інформації
Національна парламентська бібліотека

Токіо — провідний японський і міжнародний інформаційний центр. В столиці розміщено головні представництва 80 % усіх японських газет та видавництв: Йоміурі шімбун, Майнічі шімбун, Ніхон кейдзай шімбун, Іванамі шьотен тощо. Регіональні друковані засоби масової інформації мають у Токіо дочірні представництва. В метрополії сконцентровано 90 % загальнояпонських прибутків від друкованої продукції[22].

Токіо є місцем знаходження штаб-квартир п'яти загальнонаціональних телекомпаній: Японської телерадіомовної корпорації (NHK), ТБ Асахі, Фуджі ТБ, Ніппон ТБ (NTV) та Токійської телерадіомовної системи (TBS)[22].

В столиці розвинена бібліотечно-архівна справа. Центральними установами цієї галузі є Національна парламентська бібліотека Японії, що зберігає усі японські друковані видання, опубліковані після 1945 року, та Національний архів Японії, який містить стару бібліотеку Кабінету міністрів. Великі бібліотечні фонди мають бібліотеки університетів, дислокованих у Токіо, Бібліотека східної літератури, а також спеціалізовані бібліотеки метрополії[22].

Освіта
Токійський університет.

Вища: Державні

Культура
Окулярний міст замку Едо.

Від часу заснування шьоґунату Токуґава в Едо у 17 столітті, Токіо був політико-культурним центром країни, тому на його території збереглося багато культурних пам'яток. Замок Едо є головною окрасою столиці, особливою пам'яткою історії та культури. Перший, другий і третій замкові двори відведені під Токійський Імператорський палац, а північний двір перетворений на парк. По периметру замку розташовані старовинні башти, кам'яні стіни і глибокі рови. До особливих історичних пам'яток також належать Садиба кайських Мацудайра, Старий палацовий парк Хама — колишня дача шьоґуна Токуґави Ієнобу, Парк Коїшікава — колишня садиба мітоських Токуґава.

Релігія
Молельня Святилища Ясукуні

Архітектура

Спорт

Персоналії

Міста-побратими

Див. також

Примітки
  1. Інститут географії Японії. 2010.10.1
  2. Савада Кійоші. Токіо // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґакукан, 1994—1997.
  3. Окремого міста Токіо як столиці не існує з 1943 року.
  4. World's Most Beautiful Cities / «Forbes», 22.01.2010
  5. 気象庁 / 平年値（年・月ごとの値） (Japanese). Japan Meteorological Agency. Процитовано 16 грудня 2014.
  6. 気象庁 / 平年値（年・月ごとの値） (Japanese). Japan Meteorological Agency. Процитовано 16 грудня 2014.
  7. 観測史上1～10位の値（ 年間を通じての値） (Japanese). Japan Meteorological Agency. Процитовано 16 грудня 2014.
  8. The JMA Tokyo, Tokyo (東京都　東京) station is at 35°41.4′N 139°45.6′E, JMA: 気象統計情報>過去の気象データ検索>都道府県の選択>地点の選択
  9. 気象庁 / 気象統計情報 / 過去の気象データ検索　/ 平年値（年・月ごとの値）. Japan Meteorological Agency. Процитовано 24 червня 2013.
  10. 気象庁｜過去の気象データ検索. jma.go.jp.
  11. Кумай Т. Історія Токіо // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  12. Оскільки офіційного Імператорського указу про перенесення столиці, який повинен був видаватися у подібних випадках, не було, ряд японських юристів вважають, що столицею Японії де-юре залишається Кіото, а не Токіо. Проблема визначення японської столиці по сьогодні є дискусійною.
  13. Савада К. Суспільство і культура Токіо // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  14. Статистика Інституту географії Японії // Сайт Інституту географії Японії. Переглянуто 9 лютого 2009 .
  15. Статистика префектури Токіо // Сайт префектури Токіо. Переглянуто 6 серпня 2011 .
  16. Токіо // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  17. 東京都総務局統計部 (Відділ статистики служби загальних справ Метрополії Токіо) (2009.3). 参考表第１表　人口の推移－東京都 (大正9年～平成17年)　『東京の人口: 東京都における国勢調査結果の推移とその解説』 (Таблиця 1. Підрахунок населення Токіо (1920 — 2005) // Населення Токіо: Підрахунки і пояснення результатів перепису населення в метрополії Токіо). Архів оригіналу за 28 квітня 2013. Процитовано 4 березня 2011.
  18. 東京の人口: 東京都における国勢調査結果の推移とその解説 / 東京都総務局 統計部人口統計課編. —東京: 東京都総務局統計部人口統計課, 2009.3. — 206 p.
  19. Економіка Токіо // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  20. Закон Японії від 26 квітня 1956 року благоустрій столичного регіону. Архів оригіналу за 23 травня 2016. Процитовано 1 березня 2011.
  21. Транспорт Токіо // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  22. ЗМІ Токіо // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.

Джерела та література

Токіо // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.