Конвенція про Суецький канал

Конвенція щодо забезпечення вільного плавання Суецьким каналом, створена 29 жовтня 1888 року в Константинополі (Стамбулі). Конвенцію підписали Австро-Угорська імперія, Велика Британія, Німецька імперія, Іспанська імперія, Королівство Італія, Нідерланди, Російська імперія, Османська імперія, Французька республіка. До конвенції приєднались Королівство Греція, Королівство Португалія, Швеція, Норвегія, Данія, Японська імперія, Китай. Османська імперія підписала конвенцію за Єгипет, який знаходився у васальній залежності від неї.

Конвенція закріплює принцип вільного судноплавства «для всіх комерційних та військових суден без розрізнення прапора» як у військовий, так і в мирний час. Сторони зобов'язались ні в чому не порушувати вільного користування каналом. Відповідно до проголошених конвенцією принципів нейтралізації та демілітарізації в Суецькому каналі заборонені «дії, що допущені війною» та «дії, ворожі або які мають за ціль порушення вільного плавання каналом».

Великій Британії вдалось закріпити своє головне положення в районі Суецького каналу. Передбачалась можливість недотримання статей конвенції, якщо це необхідно для «захисту Єгипта та підтримки суспільного порядку». Конвенція виходить із визнання прав Єгипта щодо Суецького каналу та покладає на нього обов'язки приймати заходи, необхідні для її дотримання.

До націоналізації Єгиптом Суецького каналу 26 червня 1956 року він фактично знаходився під виключним контролем Великої Британії, яка неодноразово порушувала основні положення конвенції, і насамперед принцип вільного судноплавства.

Конвенція в цілому відповідає інтересам як Єгипта, так і всіх держав, які використовують канал, тому її чітке виконання необхідне для забезпечення нормальних умов для міжнародного судноплавства. В результаті англо-франко-ізраїльської агресії проти Єгипта 1956 року та ізраїльської агресії 1967 року проти Єгипта та деяких інших арабських країн, судноплавство Суецьким каналом переривалось.