Іспанська імперія

Після Колумба, іспанську колонізацію Америки очолили конкістадори. Іспанські війська, крім переваги у озброєнні і наявності кінноти, експлуатували суперництво між конкуруючими тубільними народами, племенами, деякі з яких були готові піти на союз з іспанцями, щоб перемогти своїх могутніших ворогів, таких як ацтеків або інків — тактика, яка буде широко використовувана пізніше європейськими колоніальними державами. Іспанське завоювання сприяло також поширенню хвороб (наприклад, віспа), поширених в Європі, але ніколи не існувавших в Новому Світі й індіанці не мали імунітету, що дозволило знизити чисельність корінного населення в Америці.

Через брак робочої сили на плантаціях і на громадських роботах було розпочато Трансатлантичну работоргівлю.

Індіанські закони, як підсумок Бургосських законів, 1512–1513, були першою кодифікацію законів, регулюючих поведінку іспанських переселенців в Південній Америці, особливо щодо їхніх стосунків з індіанцями. Вони заборонили жорстоке поводження з тубільцями, і схвалили навернення індіанців в католицизм. Після їхнього скасування на зміну їм прийшли Нові Закони (1542).

Один з найдосвідченіших конкістадорів був Ернан Кортес, який на чолі відносно невеликого іспанського війська, але з місцевими перекладачами і за вирішальної підтримки тисяч тубільців, досяг іспанського завоювання імперії ацтеків у кампаніях 1519-21. Ці землі згодом стали віце-королівством Нова Іспанія, сьогоденна Мексика. Не менш важливе значення має іспанське завоювання інків Франсиско Пісарро, яке пізніше стане віце-королівством Перу. Після завоювання Мексики, чутки про золоті міста (Квівайра і Сібола в Північній Америці і Ельдорадо в Південній Америці) спонукали до спорядження низки інших експедицій. Багато з тих хто повернувся не знайшовши своєї мети, або знайшли її набагато менш цінною, ніж сподівалися. Дійсно, колонії Нового Світу почали приносити істотну частину доходів корони тільки зі створенням таких міст, як і Потосі (Болівія) і Сакатекас (Мексика), які засновані в 1546 році. До кінця 16 століття срібло з Америки становили одну п'яту від загального бюджету Іспанії. У 16 столітті, близько, 240,000 європейців досягло американських портів.

Португалець Фердинанд Магеллан помер під час експедиції на Філіппінах під час спроби обігнути земну кулю в 1522 році. Хуан Себастьян Елькано завершив експедицію успішно.

Між тим, в Європі, Франциск I король Франції, в оточенні територій Габсбургів, вторгся в іспанські володіння в Італії у 1521, і розпочав другу війну франко-іспанського конфлікту. Війна була катастрофічною для Франції, яка зазнала поразки в битві при Бікокке (1522), битва при Павії (1525, під час якої Франциск був узятий в полон), і битві при Ландріано (1529) після чого було повернуто Мілан до Іспанії знову.

Король Карл V (імператор Священної Римської імперії) здобув перемогу в битві при Павії в 1525 році і здивував багатьох італійців і німців, і викликав побоювання, що Карл прагнутиме отримати все більше влади. Папа Климент VII перейшов на інший бік і тепер об'єднав зусилля з Францією й італійських держав проти Габсбургів. У 1527 році, Карл висловив обурення папі за втручання в те, що він розглядає як чисто світські справи, і розграбував Рим, цього було досить, щоб Климент, і наступні папи, були обачнішими у своїх відносинах зі світською владою. Іспанія була ефективним заступником католицької церкви і Карл був коронований як король Італії (Ломбардії) в обмін на іспанське втручання у поваленні бунтівної Флорентійської республіки.

Далі іспанські поселення були поступово створені в Новому Світі: Нова Гранада в 1530 (пізніше віце-королівство Нова Гранада в 1717 — сьогоденна Колумбія), Ліма в 1535, як столиця віце-королівства Перу, Буенос-Айрес в 1536 (пізніше віце-королівство Ріо-де-ла-Плата в 1776), і Сантьяго в 1541 році.

Зеленим показано Габсбурзькі землі в Європі на 1556

Іспанія прийняла деякі закони щодо захисту корінних народів у своїх американських колоніях, перший закон датований 1542 роком; правові норми лежать в основі сучасного міжнародного права. Користуючись віддаленістю, європейські колоністи повстали побачивши скорочення своєї влади, домагаючись часткового скасування цих нових законів. Пізніше, слабші закони були введені для захисту корінних народів, але звіти показують, що їхній вплив був обмежений. Встановлення енком'єнди розширило використовування праці індіанців.

У 1543, король Франції Франциск I оголосив про свій безпрецедентний альянс з османським султаном, Сулейманом Пишним, окупувавши Ніццу у взаємодії з військами Османської імперії. Генріх VIII Англійський, який мав претензії до французького імператора, що стояв на шляху його розлучення, разом з Карлом вторглися у Францію. Хоча іспанська армія зазнала поразки в битві при Черезоле в Савої, французи були не в змозі серйозно загрожувати іспанському Мілану, в той же час зазнали поразки на півночі від військ Генріха, таким чином, змушені приймати невигідні умови. Австрійці, на чолі з молодшим братом Карла Фердинандом, продовжували воювати з османами на Сході. У Карла лишилася велика проблема — Шмалькальденський союз.

Ліга об'єднала зусилля Франції і Німеччини, намагання підірвати лігу були відкинуті. Поразка Франциска в 1544, призвела до втрати союзу з протестантами, і Карл скористався можливістю. Спочатку він спробував шлях переговорів на Тридентському соборі у 1545 році, але керівництво протестантів, відчуваючи силу позиції зайняту католиками на соборі, вступили у війну, на чолі з саксонським курфюрстом Морицем. У відповідь Карл вторгся до Німеччини на чолі з об'єднаною голландсько-іспанською армією, сподіваючись на відновлення влади імператора. Імператор особисто завдав вирішальної поразки протестантам в історичній битві під Мюльбергом у 1547 році. У 1555, Карл підписав мир в Аугсбурзі з протестантськими державами і відновив стабільність у Німеччині на принципах cuius regio, eius religio, позиція непопулярна у іспанського та італійської духовенства. Карл спробував встановити в Німеччині роль Іспанії як захисника католицизму; цей прецедент призведе через сім років до участі у війні, яка приведе до кінця Іспанії як провідної держави Європи.

У 16-му столітті, турки стали реальною загрозою для Європи. Османське завоювання Європи добилися значних успіхів з вирішальною перемогою на Мохачі. Карл волів ослабити османів через морську стратегію, що перешкоджатиме Османській висадці на венеціанських володіннях у Східному Середземномор'ї. Тільки у відповідь на піратські рейди на східне узбережжя Іспанії, Карл особисто очолив рейд на Алжир (1541).

Карл V законний син Філіпа II Іспанського (1556-98 р.) розділив австрійські володіння зі своїм дядьком Фердинандом. Філіп розглядав Кастилію як основу своєї імперії, але населення Кастилії (близько третини населення Франції) ніколи не було досить великим, щоб забезпечити солдатів, необхідних для підтримки імперії. Коли він одружився з Марією Тюдор, Англія була пов'язана з Іспанією.

Генріх II Валуа після коронації в 1547 відразу ж відновив конфлікт з Іспанією. Наступник Карла, Філіп II, також був прибічником війни проти Франції, розгромивши французьку армію в битві при Сен-Кантен в Пікардії в 1558 і перемігши Генрі знову в битві при Гравеліні. Мир Като-Камбразі, підписаний в 1559, визнавав іспанські інтереси в Італії. В урочистостях, які послідували за договором, Генріх був убитий. Франція зазнала протягом наступних тридцяти років хронічної громадянської війни і заворушень (див. Французькі релігійні війни) і припиняє ефективно конкурувати з Іспанією та сім'єю Габсбургів в європейських іграх влади. Звільнившись від ефективної протидії Франції, Іспанія зазнала апогею своєї могутності і територіального розширення в період 1559–1643.

Флорида була колонізована в 1565, Педро Менендес де Авіла, після заснування Сент-Огастину, а потім відбулася швидка перемога над загоном французького капітана Жан Рібо і 150 його співвітчизниками, які намагались встановити французький плацдарм в Іспанській Флориді. Сент-Огастин швидко став стратегічною оборонною базою для іспанських кораблів із золотом і сріблом прямуючих до Іспанії з володінь у Новому Світі. 27 квітня 1565, перше постійне іспанське поселення на Філіппінах було засновано Мігель Лопес де Легаспі та відкрита служба Манільських галеонів. Манільські галеони перевозили крам зі всієї Азії через Тихий океан в Акапулько на узбережжі Мексики. Звідти крам перевантажували через Мехіко на іспанський срібний флот, для відправки до Іспанії. Іспанський торговий пост у Манілі було створено для полегшення цієї торгівлі в 1572. Філіппіни разом з тихоокеанськими островами Гуам, Маріанськими островами і Каролінськими островами залишилися під контролем Іспанії до 1898.

Після перемоги Іспанії над Францією і початком релігійних війн у Франції, амбіції Филипа II зросли. У 1565, іспанці перемогли Османський десант на стратегічному острові Мальта, захистивши лицарів Святого Іоанна. У наступному році помер Сулейман Пишний і прийшов до влади менш здатний його син Селім II Мест. Сміливий Філіп, вирішив розпочати війну з султаном. У 1571, іспанські і венеціанські кораблі, до яких приєдналися добровольці зі всієї Європи, на чолі з незаконним сином Карла Хуаном Австрийським знищили османський флот у битві при Лепанто, яка, мабуть була самою рішучою битвою у сучасній військово-морській історії. Битва закінчилася знищенням османської військово-морської гегемонії в Середземномор'ї.

У 1566, кальвіністи розпочали заворушення в Нідерландах і війська під керівництвом герцога Альби були спрямовані в країну, щоб відновити порядок. У 1568, Вільгельм I Оранський, відоміший як Вільям Тихий, зробив невдалу спробу витиснути Альву з Нідерландів. Ці бої, як правило, вважаються початком Вісімдесятирічної війни, яка закінчилася незалежністю Об'єднаних провінцій. Іспанія, яка отримувала найбільше багатство від Нідерландів і особливо з життєво важливого порту Антверпену, тому була зацікавлена у відновленні порядку і підтримці їх у провінціях. У 1572, група повстанців — гези watergeuzen («Морські Жебраки») захопили низку голландських прибережних міст, заявили про свою підтримку Вільяма і засудили іспанську присутність.

Для Іспанії, війна стала нескінченною трясовиною, іноді в буквальному сенсі. У 1574, іспанська армія на чолі з Луїс де Рекесенс-і-Сун'їга, була вимушена зняти облогу Лейдена після того як голландці зламали дамби, тим самим викликаючи велику повінь. У 1576, отримавши рахунок від 80 000 окупаційної армії в Нідерландах, кошторис його флоту, який виграв при Лепанто, поряд зі зростаючою загрозою піратства у відкритому морі, зменшення його доходів від своїх американських колоній, Філіп був змушений визнати банкрутство. Армія в Нідерландах збунтувалася не довго після цього, захопивши Антверпен і розграбувавши південні Нідерланди, що спонукало кілька міст у раніше мирних південних провінціях приєднатися до повстання. Іспанія вибрала для ведення переговорів, і умиротворення більшості південних провінцій підписання Арраської унії в 1579. У відповідь, Нідерланди підписали Утрехтську Унію, як союз між північними провінціями. Вони офіційно скасували владу Філіпа в 1581, коли вони прийняли Закон про Зречення.

Відповідно до угоди Арраської унії південні провінції Іспанських Нідерландів, наразі Валлонія і регіон О-де-Франс Франції, висловили свою лояльність до іспанського короля Філіпа II і визнали його генерал-губернатора, Дон Хуана Австрійського. У 1580, це дало королю Філіпу можливість зміцнити своє становище, коли останній член португальської королівської родини, кардинал Енрике, помер. Філіп висунув свої претензії на португальський престол, а в червні відправлено герцога Альбу з армією в Лісабон, щоб підтвердити свої права. Хоча герцог Альба та іспанська окупація були не популярнішими в Лісабоні, ніж у Роттердамі, але об'єднана іспанська та португальська імперія під кермом Філіпа майже повністю розвідала Новий світ й мала величезну торговельну імперію в Африці та Азії. У 1582, Філіп II переніс свою резиденцію назад у Мадрид з Лісабону, де він тимчасово поселився, щоб заспокоїти своє нове Португальське королівство.

Потрібні були великі окупаційні війська, щоб тримати Португалію під контролем, але Іспанія ще не оговталася від банкрутства 1576. У 1584, Вільям Тихий був убитий католиками, смерть популярного голландського лідера опору мала покласти край війні. Але цього не сталося. У 1586, королева Єлизавета I Англійська, висловила підтримку протестантам у Нідерландах і Франції, і сер Френсіс Дрейк почав напад на іспанських купців в країнах Карибського басейну та Тихоокеанського регіону, особливо агресивною атака була на порт Кадіс. У 1588 році, сподіваючись покласти край втручанню Єлизавети, Філіп послав Іспанську Армаду напасти на Англію. Сприятлива погода, краще озброєні англійські кораблі, і те, що англійці були попереджені своїми шпигунами в Нідерландах й були готові до атаки, призвело до поразки Армади. Але провал експедиції Дрейка-Норріса в Португалію та на Азорські острови в 1589, стала поворотним пунктом у англо-іспанській війні 1585–1604. Іспанський флот став ефективнішим у транспортуванні, значно збільшилася кількість срібла і золота з Америки, в той час як англійські напади зазнали невдач.

Іспанія втрутилась у релігійну війну у Франції після смерті Генріха II. У 1589, Генріх III, останній з Валуа, помер у Парижі. Його наступник, Генріх IV Наваррський, перший Бурбон король Франції, був людиною великих здібностей, вигравший ключові перемоги проти Католицької ліги в Арці (1589) й Іврі (1590). Намагаючись зупинити Генріха Наваррського стати королем Франції, Іспанія відправила військо з Нідерландів і вторглася до Франції в 1590.

Зіткнувшись з війною проти Англії, Франції та Нідерландів, кожна під керівництвом здатних лідерів, збанкрутіла імперія виявилася не здатною конкурувати з сильними супротивниками. Напади піратів на судна у Атлантиці і дорогі колоніальні підприємства змусили Іспанію переглянути свої борги в 1596. Корона намагалася зменшити участь у різних конфліктах, в першу чергу підписавши Вервенський мир з Францією в 1598, визнаючи, Генріха IV (з 1593 католика) як короля Франції, і відновлюючи дію багатьох положень попереднього миру Ле-Като-Камбрезі. Англія, страждаючи від низки невдач на морі і нескінченної партизанської війни з католиками в Ірландії, які були підтримані Іспанією, погодилася на Лондонський договір, 1604, після вступу на трон поступливішого Стюарта короля Якова I.

Чума спустошила землі Кастилії у 1596–1602, що призвело до загибелі близько 600.000 чоловік. Велика кількість кастильців відправився до Америки, або померли на війні. У 1609, більшість морисків були виселені. Вважається, що Кастилія втратила близько 25% населення між 1600 і 1623. Таке різке падіння населення означало падіння доходів Корони і Кастилія була небезпечно ослабленою в момент, коли була зайнята в безперервних конфліктах в Європі.

Мир з Англією і Францією дав можливість Іспанії зосередити свою енергію на відновленні її влади у голландських провінціях. Голландцям, на чолі з Морицом Нассау, сином Вільяма Тихого і, можливо, найбільшого стратега свого часу, вдалося зайняти низку прикордонних міст з 1590, у тому числі фортецю Бреда. Після миру з Англією, новий іспанський керманич Амброджо Спінола, натиснув на голландців і був позбавлений можливості завоювання Нідерландів тільки через банкрутство Іспанії в 1607. У 1609, Дванадцятирічне перемир'я було підписано між Іспанією і Сполученими провінціями. Вся ця низка угод має назву — Pax Hispanica.

Іспанія зазнала відновлення під час перемир'я, приведши її фінанси до ладу і зробивши багато чого, щоб відновити її престиж і стабільність напередодні останньої великої війни, в якій вона буде відігравати провідну роль. Філіп III, наступник Філіпа II, був людиною обмежених здібностей, не цікавився політикою і волів делегувати управління імперією іншим — його головному міністру герцогу Лерма.

Герцог Лерма (і значною мірою Філіп II), були зацікавлені в справах свого союзника, Австрії. У 1618, король замінив посла у Відні на Дон Бальтазар де Суніга. Дон Бальтазар вважав, що шлях до відродження не є союз з Францією або Голландією, а союз з Габсбурзькою Австрією. У 1618, починаючи з Празької дефенестрації, Австрія та імператор Священної Римської імперії , Фердинанд II, почали кампанію проти Протестантського союзу і Богемії. Дон Бальтазар закликав Філіпа приєднатися у війні до австрійських Габсбургів, і Спінола, висхідна зірка іспанської армії в Нідерландах, був спрямований на чолі армією у Фландрію втрутитися. Таким чином, Іспанія вступила в тридцятирічну війну.

Іспанські поселення в Чилі до Знищення Семи Міст, в 1604 всі населені пункти на південь від річки Біобіо, за винятком Чилійського архіпелагу

У 1621, Філіпа III змінив значно релігійніший Філіп IV. У наступному році, дон Бальтазар був замінений граф-герцогом Гаспар де Гусман Оліварес, досить чесною і здібною людиною, яка вважала, що всі біди Іспанії через Нідерланди. Після деяких початкових невдач, чехи були розбиті на Білій горі у 1621, і знову в Штадтлоні в 1623. Війна з Нідерландами була відновлена в 1621, після захоплення Спінолою фортеці Бреда в 1625. Втручання Крістіан IV Данського у війну могло змінити результат (Крістіан був одним з небагатьох монархів Європи, якому не варто було турбуватися за своє фінансове становище), але перемога імператорського генерала Альберта Валленштейна над датчанами при Дессау і знову на Луттері (теж у 1626), усунули цю загрозу.

В Мадриді існувала надія, що Нідерланди може, нарешті, увійдуть до складу імперії, а після поразки данських протестантів в Німеччині, здавалося повстання придушене. Франція знову зазнала час слабкості (відома облоги Ла-Рошелі з 1627), піднесення Іспанії було зрозуміло. Граф-герцог Оліварес висловився: «Бог це Іспанія і піклується за наш народ у ці дні».

У 1599, Іспанська імперія зазнала одну з найбільших невдач в Америці, коли тубільці мапуче знищили іспанську армію в Чилі і вбили губернатора Мартін Гарсія де Лойола Онез в битві при Куралаба. Ця подія призвела до загального повстання, яке закінчилося знищенням семи міст, і встановленням кордону річкою Біо-Біо. Це призвело до тривалої Арауканської війни і південна частина Чилі отримала назву Flandés Indiano (індіанська Фландрія) через опір мапуче. Це є унікальний випадок для Америки, коли Іспанія створила професійну армію в Чилі, яка фінансувалася за рахунок віце-королівства Перу.

Оліварес був людиною поза часом: він зрозумів, що Іспанії, необхідні реформи, і реформам потрібен мир. Знищення Об'єднаних провінцій Нідерландів було додано у список першої необхідності, тому що в основі кожної анти-Габсбурзької коаліції були голландські гроші. Голландські банкіри фінансували Ост-Індських купців Севільї, і скрізь у світі голландські підприємці та колоністи підривали іспанську та португальську гегемонію.

Спінола та іспанська армія були зосереджені у Нідерландах, тому війна, здавалося, йшла на користь Іспанії. Але у 1627, відбувся крах кастильської економіки. Габсбурги вдалися до псування монет, щоб заплатити за війну і ціни пішли в гору, як вони були в попередні роки в Австрії. До 1631, Кастилія працювала на бартерній економіці через валютну кризу, і уряд не в змозі був збирати значні податки з селянства, доводилося покладатися на доходи від колоній. Іспанська армії, перейшла на самозабезпечення.

Оліварес підтримав деякі реформи оподаткування в Іспанії до кінця війни, але був звинувачений в бездарній і безплідній війні в Італії. Голландці, які за дванадцять років «перемир'я» зробили модернізацію військово-морського флоту, (який показав свою ефективність в битві при Гібралтарі 1607 року), зуміли завдати великого удару іспанській морській торгівлі з захопленням скарбів флоту капітан Піт Гайн, після чого Іспанія зазнала економічного краху.

Іспанські війська були розпорошені всією Європою, а також на морі, вони намагалися захистити морську торгівлю проти значно покращеного голландського і французького флотів, у той же час вели боротьбу з Османською імперією та пов'язаними з нею барбарійськими піратами в Середземному морі. У 1625, іспано-португальський флот, під командуванням адмірала Фрадіке де Толедо, відновив владу над стратегічно важливим бразильським містом Сальвадор-да-Баїя відвоювавши його у голландців. В інших місцях, ізольовані і ослаблені португальські форти в Африці та Азії виявилися вразливими для голландських і англійських рейдів, були захоплені або просто втратили важливість як пости торгівлі.

У 1630, Густав II Адольф Ваза шведський, висадився в Німеччині і звільнив порт Штральзунд, останній оплот континентальних німецьких військ, воюючих проти імператора. Густав потім відправився на південь і виграв битви під Брайтенфельдом і Лютценом, чим отримує все більше протестантської підтримки. Ситуація для католиків покращилася після смерті Густава в Люцені в 1632, і ключової перемоги під Нордлінгом (1634). З позиції сили, імператор підійшов до змучених війною німецьких держав з миром в 1635: багато з них підписали, у тому числі дві найпотужніші, Бранденбург і Саксонія. Після цього Франція вступила в гру, і дипломатичні розрахунки були сплутаними.

Кардинал Рішельє Франції був рішучим прихильником Голландії і протестантів з початку війни, пробуючи зупинити Габсбургів в Європі. Рішельє вирішив, що недавно підписаний Празький мир суперечить інтересам Франції і оголосив війну імператору Священної Римської імперії та Іспанії, через декілька місяців новий мир було підписано. У війні, досвідченіші іспанські війська спочатку мали успіх. Оліварес на хвилі блискавичної кампанії в північній Франції з Іспанських Нідерландів, сподівався скасувати резолюцію короля Людовика XIII і повалити Рішельє. У 1636, іспанські війська просунулися далеко на південь, до міста Корбі, тим самим поставили під загрозу Париж, війна була близька до завершення на іспанських умовах.

У 1636, Оліварес зупинився заздалегідь, побоюючись спровокувати наступне банкрутство корони. За цей час французькі війська перегрупувалися і витиснули Олівареса назад до іспанських кордонів. Іспанська армія ніколи більше не проникала так глибоко на землі Франції. У битві Даунс в 1639, іспанський флот з військами було знищено голландським флотом, й Іспанія виявилися не в змозі забезпечити і зміцнити свої війська в Нідерландах. Армія Фландрії, яка складалась з найкращих іспанських вояків і керманичів, зазнала французького нападу на чолі з Луї II в північній Франції в Рокруа в 1643. Іспанці, на чолі з Франсиско де Мело, були переможені французами. Цей бій був бійнею, але іспанці були змушені здатися на почесних умовах. Високу репутацію армії у Фландрії було скасовано в Рокруа, а разом з ним, велич Іспанії.

Традиційно, битва Рокруа (1643), істориками вважається як кінець іспанського панування в Європі, але війна не була закінчена. За підтримки Франції, каталонці, неаполітанці і португальці розпочали повстання проти Іспанії в 1640-і роки. З Іспанськими Нідерландами, затиснуті між французькими і голландськими військами після битви під Лансом в 1648, Іспанія уклала мир і визнала незалежність Сполучених провінцій за Вестфальським миром, який закінчив Вісімдесятирічну і Тридцятирічну війну.

Війна з Францією тривала ще одинадцять років. Хоча Франція страждала від громадянської війни 1648-52 (див. війни Фронди) Іспанська економіка була настільки виснажена, що була не в змозі ефективно впоратися з війнами на стількох фронтах. Але зниження іспанського впливу в цей період часто завищені. Іспанія відвоювала Неаполь в 1648 і Каталонію у 1652, але війну завершено в битві в дюнах(1658), де французька армія під кермом віконта Тюренна перемогла залишки іспанської армії в Нідерландах. Іспанія погодилася на Піренейський мир у 1659, за яким Руссільон і Артуа відійшли до Франції.

Португалія повстала в 1640 році під керівництвом Жуана Браганського, претендента на трон. Він отримав широку підтримку з боку португальського народу, й Іспанія, яка мала справу з повстаннями в інших країнах, поряд з війною проти Франції — була не в змозі адекватно реагувати. Жуан зайняв трон як португальський король Жуан IV. Іспанія та Португалія співіснували в умовах де-факто миру з 1644 до 1656. Коли Жуан IV помер в 1656, Іспанія спробувала повернути Португалію у його сина Афонсу VI португальського, але зазнала поразки при Амейшьялі (1663) і Монтеш Кларуші (1665), що призвело до визнання Іспанією незалежності Португалії в 1668 році.

Іспанія як і раніше була величезною імперією, Франція стала наддержавою в Європі та Сполучені провінції в Атлантиці.

За часів Великої Чуми Севільї (1647–1652) загинуло до 25% населення Севільї. Економіка Севільї та й Андалусії, ніколи не оговталася від такого повного спустошення. Всього Іспанія втратила 500,000 осіб, з трохи менше 10 мільйонів, або майже 5% всього населення.

Регентство молодого іспанського короля Карл II було некомпетентним у розв'язанні Деволюційної війни, що Людовик XIV французький розпочав проти Іспанських Нідерландів в 1667-68, втративши значний престиж і територію, в тому числі міста Лілль і Шарлеруа. У франко-голландській війні 1672–1678, Іспанія втратила ще землі, коли вона прийшла на допомогу своїм колишнім голландським ворогам, перш за все Франш-Конте. У дев'ятирічній війні (1688–1697) Луїс знову вдерся до Іспанських Нідерландів. Французькі війська на чолі з герцогом Люксембурзьким перемогли іспанців на Флерюсі (1690), а потім перемогли голландські війська під кермом Вільгельма III Оранського, який воював на боці Іспанії. Війна закінчилася французькою окупацією більшої частини Іспанських Нідерландів, в тому числі таких важливих міст як Гент і Люксембург.

Останні десятиліття 17-го століття побачили повний розпад і застій в Іспанії, у той час як інші країни Західної Європи пройшли через відомі зміни в уряді та суспільстві- Славетна революція в Англії і правління Короля-Сонця у Франції — Іспанія, як і раніше прямувала за течією. Іспанська бюрократія, яка була побудована навколо харизматичних, працьовитих і розумних Карла I і Філіпа II зажадали сильного і працьовитого монарха; слабкість і відсутність інтересу Філіпа III і Філіпа IV сприяли занепаду Іспанії. Карл II був розумово відсталим й імпотентом. Тому він був бездітним, врешті-решт він залишив свій трон Бурбону принцу Філіпу Анжуйському, замість того, щоб передати Габсбургам хоча б австрійським. Це призвело до війни за іспанську спадщину.

Іспанські колонії в Новому Світі (1764)

Але, величезна імперія в Америці та Азії не могла бути другорядною на світовій арені. 18-е століття, було століттям розквіту Іспанської імперії за кордоном, так як торгівля постійно зростала, особливо у другій половині століття, після початку реформ Бурбонів. Важлива перемога Іспанії у битві при Картахені проти британського флоту, допомогла пануванню Іспанії в Америці до 19-го століття.

Швидкий розвиток торгівлі з середини 1740-х до Семирічної війни (1756-63), пояснюється успіхом Бурбонів у припиненні незаконної торгівлі. З ослабленням контролю над торгівлею після Семирічної війни, морська торгівля в рамках імперії знову почала розширюватися, що призвело до надзвичайних темпів зростання в 1780-их роках.

Закінчення Кадиської торгової монополії в Америці призвело до відродження іспанського виробництва. Найпомітнішим було швидко зростаюча текстильна промисловість Каталонії, яка до середини 1780-х побачила перші ознаки індустріалізації. Це відбулося через появу незначного, політично активного комерційного класу в Барселоні. Цей економічний розвиток вельми контрастував до відносної відсталості більшості земель. Більшість поліпшень відбулося навколо великих прибережних міст і великих островів, на кшталт Куби, зі своїми плантаціями, а також від відновлення зростання видобутку дорогоцінних металів в Америці. З іншого боку, більшість сільських поселень Іспанії та її імперії, де основна маса населення жила у відносно відсталих умовах у 18-му столітті порівняно зі західноєвропейськими стандартами, посилені старими звичаями та ізоляцією. Продуктивність сільського господарства залишалася низькою, незважаючи на зусилля з впровадження нових методів, але через те що більша частина селян були незацікавлені у результатах праці через потужну експлуатацію. Також уряд був непослідовним у своїй політиці. Хоча було істотне поліпшення до кінця 18-го століття, Іспанія, як і раніше залишалася економічно відсталою. Імперія вельми важко забезпечувала крамом сильно зростаючі ринки своєї імперії.

Інституційні реформи Бурбонів показали свою плідність коли іспанські війська легко відвоювали Неаполь і Сицилію від австрійців у 1734 (Війна за польську спадщину 1733-1735) і зірвали британську кампанію захоплення стратегічного міста Картахени і Куби під час війни за вухо Дженкінса (1739-42). Більше того, хоча Іспанія втратила території, через успішні десантні британські операції в кінці Семирічної війни (1756-63), вона спробувала відновити ці втрати і захопити британські військово-морські бази на Багамах під час американської війни за незалежність (1775-83).

Велика частина сьогоднішніх земель Бразилії була проголошена іспанською, після початку розвідки навігації Амазонкою у 1541-42, Франсиско де Орельяна. Багато іспанських експедиції вивчили велику частину цього величезного регіону, особливо в областях, близьких до основних іспанських поселень. Протягом 16 та 17 століть іспанські солдати, місіонери і авантюристи створили громади, у Парані, Санта-Катаріні, Сан-Паулу і фортеці на північно-східному узбережжі за для захисту від Франції та Голландії. Ці ізольовані іспанські групи в кінцевому підсумку були інтегровані в бразильське суспільство. Лише деякі кастильці, які мешкали у спірних областях Пампасів Ріу-Гранді-ду-Сул змішалися з індіанцями, португальцями і неграми, які прибули в регіон у 18 столітті. Іспанцям було заборонено рабство індіанців. Бургоські закони (1512) і Нові Закони (1542) були спрямовані на захист інтересів тубільців. Хоча за фактом іспанці часто зловживали примусовою працею з метою експлуатації тубільців, ці закони запобігали широкому формальному поневоленню індіанців на іспанських володіннях. Португальсько-бразильці работоргівці, бандейранти, мали перевагу у доступі від гирла річки Амазонки, яке було на португальському боці Торделсильянської лінії. Один відомий напад на іспанську місію в 1628, призвело до поневолення близько 60 000 індіанців. У 18-му столітті більша частина іспанської території перебуває під контролем де-факто Португальської Бразилії. Ця реальність була визнана з правової точки передачею суверенітету в 1750 більшої частини Амазонії і прилеглих земель до Португалії за Мадридським договором. Це призвело до війни Гуарані у 1756.

Каліфорнійська місія була запланована на 1769. Криза Нутка (1789–1791) виникла через суперечку між Іспанією і Великою Британією про британське поселення в окрузі Орегон в Британській Колумбії. У 1791, король Іспанії відправив Алессандро Маласпіна з метою пошуку Північно-Західного проходу.

Іспанська імперія так і не повернулась до колишньої могутності, але оговталася від темних днів на початку 18 століття, коли імперія була, особливо в континентальних питаннях, залежна від політичних позицій інших держав. Мирніше століття дозволило імперії відновити і почати тривалий процес модернізації її інститутів та економіки. Демографічний спад 17-го століття було ліквідовано. Претензії середньої верстви населення на владу не могли бути проігноровані. Але час грав вже проти імперії. Зростання торгівлі та багатства в колоніях викликало посилення політичної напруженості, Рекомендації Маласпини перетворити імперію у вільнішу конфедерацію, щоб покращити управління і торгівлю, з тим, щоб придушити зростаючу політичну напруженість між елітами периферій імперії і центром було ігноровано монархією, яка боялася втратити контроль. Але всі пропозиції були даремні через проблеми в Європі на рубежі 18 століття — французьку революцію і наполеонівські війни.