Конвергенція (політологія)

Конвергенції теорія (від лат. convergo – зближуватися, сходжуватися) – одна з поширених у 1950–60-х рр. оптимістичних концепцій конструктивного розвитку людства після його поділу на капіталістичну та соціалістичну системи (див. Капіталізм, Соціалізм). Згідно з нею за умов поступу науково-технічної революції неминучим є стирання економічних, соціальних, політичних та ідеологічних розбіжностей між цими системами і творення в майбутньому "змішаного суспільства", в якому будуть синтезовані всі кращі якості цих двох систем. Висунута П.Сорокіним, Дж.Гелбрейтом, У.Ростоу (США), Х.Шельським та О.Флейтхеймом (ФРН), Я.Тінбергеном (Нідерланди). У СРСР у 1960–70-х рр. була популярною в дисидентських ліберально-демократичних колах, зокрема, її пропагував у своїх публіцистичних роботах академік А.Сахаров. Однією з причин появи цієї концепції стала яскраво виражена в 3-й чв. 20 ст. у провідних країнах Заходу тенденція до усуспільнення виробництва, введення елементів планування в економічне життя, розвитку соціальних програм, зростання питомої ваги державного сектора в економіці, акціонування капіталу. Відігравало роль і те, що вже в соціалістичних країнах Центральної та Півд. Європи (Югославія, Угорщина, Польща, Чехословаччина до 1968) не без успіху велися пошуки поєднання планового господарства з елементами ринкових відносин при наявності дрібної приватної власності. Нарешті, неабияке значення мало прагнення гуманістично орієнтованих інтелектуалів сприяти подоланню небезпечної для миру в усьому світі конфронтації між соціальними системами й відповідними блоками країн. Теоретичним підґрунтям цієї концепції була, насамперед, праця У.Ростоу про стадії економічного зростання суспільства. Згідно з нею, у розвинутому індустріальному суспільстві соціально-економічна структура менш залежна від форм власності, ніж це було раніше, а це означає, що визначальним фактором структури такого суспільства стає саме рівень індустріалізації країни і, отже, капіталізм і соціалізм на певному етапі їх зрілості повинні стати різними варіантами "єдиного індустріального суспільства". Криза К.т. намітилася в 1970-х рр., коли З.Бжезинський та С.Хантінгтон виступили з її критикою і поставили під сумнів можливість "кінцевого злиття" двох антагоністичних систем. Тоді ж певного поширення набула ідея т. зв. негативної конвергенції (Г.Маркузе, Ю.Хабермас, Р.Хелбронер) – переймання кожною з протилежних конкуруючих систем одна від одної не стільки позитивних, скільки негативних якостей, що неминуче веде до "кризи сучасної індустріальної цивілізації" в цілому. У 1980-ті рр. критика концепції конвергенції посилилась, що було зумовлено черговим посиленням напруженості між Заходом і СРСР, новим витком гонки озброєнь (т. зв. програма зоряних війн Р.Рейгана), очевидною системною кризою в СРСР та стрімким ривком Заходу завдяки використанню найновітніших електронно-інформаційних технологій до нового, постіндустріального суспільства, яке невдовзі отримало назву інформаційного суспільства. Ставало дедалі зрозумілішим, що Захід та найрозвинутіші країни Далекого Сходу, адаптувавши до своєї суспільно-економічні системи деякі модифіковані елементи соціалізму (планування, державні соціальні програми тощо), вийшли на принципово нову, порівняно з індустріальним суспільством (на рівні якого залишився СРСР), стадію розвитку. За таких умов ідея конвергенції втратила свій сенс. Крах СРСР та подальша деградація більшості пострадянських країн упродовж 1990-х рр. виразно це підтвердили. Разом з тим, досвід постіндустріальних країн Заходу і Далекого Сходу, а також стрімкий розвиток Китаю упродовж двох останніх десятиліть доводять продуктивність синтезу планових і ринкових регуляторів економіки, що долає обмеженості й вади кожного з них.

• Павленко Ю.В. Конвергенції теорія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.

• Конвергенція // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — С. 252. — ISBN 966-7492-03-6.